ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ — ГОЛОВНИЙ ДВИГУН ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Як засвідчують експертні дослідження, домовленості, досягнуті під час попереднього уругвайського раунду таких переговорів, що проходили з 1986 по 1993 рік, дозволили поліпшити загальний добробут планети приблизно на 2%.

Два роки тому міністри країн—учасників СОТ у ході конференції в Сіетлі вже намагалися ініціювати аналогічний цикл переговорів. Але тоді можливість було втрачено: багаті й бідні країни не змогли узгодити порядок денний намічених консультацій.

Зустріч балакунів
і сперечальників?

Та й цього разу процес прийняття рішень почався досить мляво. Можливо, над його учасниками тяжіли вжиті в столиці крихітної ісламської держави безпрецедентні заходи безпеки за участю сили-силенної спецслужб. Лише до вечора другого дня саміту остаточно оформили важливе, але давно узгоджене протокольне питання — прийняття в члени СОТ Китаю. А це ж питання вважалося практично вирішеним після того, як конгрес США прийняв закон про надання Піднебесній режиму найбільшого сприяння в торгівлі.

Зволікання могло б тривати й далі, якби не президент США. Ввечері 9 листопада Джордж Буш уперше заявив про те, що Америка не перешкоджатиме вступу КНР у СОТ. Лише потім настала черга китайського пасинка — Тайваню. Пекін же домагався подібної честі довгих 15 років після оформлення відповідної заявки. І по завершенні безлічі здавалося б нескінченних раундів переговорів, приведення власної економіки в хоча б відносну відповідність до стандартів СОТ, найбільш густонаселена країна світу отримала право вважатися її рівноправним членом.

Однак далі процес явно застопорився. Спочатку навіть здалося, що оптимістичні заяви про готовність домовлятися і йти на поступки сторін, що з’їхалися на катарський саміт, виявилися нічим іншим, аніж просто словами. Першою серйозною перепоною на шляху до згоди виявилися права інтелектуальної власності. Країни промислово розвиненого світу наполегливо вимагають швидше затвердити остаточно Угоду про забезпечення прав комерційної інтелектуальної власності (trade-related intellectual property rights — Trips). Песимісти стверджують, що його прийняття призведе до відтоку із кишень громадян держав, що розвиваються, близько 20 млрд. дол.

Коли врахувати, що дохід на душу населення в розвинених державах у десятки разів перевищує аналогічний показник для країн, що розвиваються, таку «дріб’язковість» виправдати, на перший погляд, непросто. Кому з нас за наших доходів хочеться платити, наприклад, сотні доларів за продукцію і так неймовірно багатої корпорації Microsoft? У нас просто немає для цього можливостей. Без «дармового» програмного забезпечення процес упровадження сучасних технологій у багатьох країнах помітно застопориться, знову збільшивши прірву, що відокремлює їх від передового світу. Однак ви спробуйте переконати в необхідності такої великодушної добродійності Білла Гейтса, котрий втрачає на цьому мільярд! Та й вимога ця, за великим рахунком, справедлива. Адже знання і відкриття здобуваються ой якою нелегкою працею...

Однак у Досі на порядок денний одразу стало непросте питання. Як забезпечити найбіднішим країнам із найвищим рівнем смертності можливість отримувати патентовані ліки за доступними цінами? Зовсім не від гарного життя вони вимагають дозволу анулювати дію патентів й отримувати в разі потреби дешевші медичні препарати загальної дії. Багато держав, зокрема Бразилія та країни Південної Африки, заявляють, що й у них просто недостатньо коштів для придбання дорогих ліків, необхідних для лікування таких захворювань, як СНІД і малярія. Вони хочуть отримати право імпортувати дешевші аналоги таких ліків, однак подібний крок може розглядатися як порушення правил міжнародної торгівлі.

Згоди з питання про патентні права для дорогих фармакологічних виробів усе ж досягли — багаті країни пішли на поступки. Гуманітарні організації привітали цей факт. А ось ущемлені в правах представники фармацевтичної індустрії зауважують, що «невизначеність» формулювань угоди може призвести до того, що в майбутньому компанії не захочуть займатися розробкою нових ліків для боротьби зі СНІДом.

Докори та претензії

Наступний головний біль — уже добряче набридлі проблеми демпінгу, так і не вирішені ще під час Уругвайського раунду, а також аграрні субсидії. Потрібне негайне прийняття і єдиних стандартів з охорони довкілля.

Представники розвинених країн обвинувачують своїх менш успішних колег у перешкоджанні вільній конкуренції, протекціонізмі та корупції. Ті, у свою чергу, вказують на такі ж гріхи й у багатих. Американці, наприклад, занадто часто й охоче вдаються до всіляких антидемпінгових заходів, порушуючи тим самим вільне ціноутворення на власних сировинних ринках, що інакше як протекціонізмом і обмеженням вільної конкуренції теж не назвеш. У даному конкретному випадку дебати йшли про постачання продукції текстильної промисловості, торгівля якою є життєво важливою для багатьох азіатських економік — інтереси ж їх зголосилася захищати Індія.

Європейці ж продовжують затято захищати власні ринки сільськогосподарської продукції, що теж є однією з головних статей експорту багатьох держав. У Досі непримиренну позицію зайняли представники Франції, для якої відмовитися від наданих їй Євросоюзом аграрних субсидій означає розбурхати саме напередодні виборів, які пройдуть наступного року, цілий бджолиний рій впливових фермерських лобістських груп. Спочатку французи навідріз відмовлялися прийняти повне усунення протекціоністських заходів як умови для початку переговорів, погрожуючи навіть залишити саміт. За прийнятою в СОТ системою прийняття рішень консенсусом, будь-яка країна—член організації має право вето і, таким чином, здатна блокувати прийняття будь-якого рішення.

Осінній марафон

Оскільки спочатку далі безплідних дебатів справа не йшла, делегатам саміту довелося продовжити роботу і після офіційного закінчення його термінів. Вони просто не мали права повертатися додому ні з чим — удома їх, як мінімум, мало хто зрозумів би. Ставки в нинішніх консультаціях були надзвичайно високі — друга невдача поспіль була неприпустима. Знадобилося навіть втручання британського прем’єра Тоні Блера і канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера для переконання впертих.

Після довгих суперечок французи уранці 14 листопада все ж пом’якшили свою позицію, але в обмін на внесення в проект майбутніх угод умов, відповідно до яких сільськогосподарський імпорт повинен буде відповідати європейським критеріям якості продуктів. Однак виснажених безупинним 48-годинним марафоном засідань делегатів чекав новий неприємний сюрприз — тепер знову вперлася рогом Індія, що назвала подібне трактування прихованою диверсією. Адже те, що продукція бідних селян Сходу має відповідати західним стандартам якості, просто закриє перед ними багато ринків.

Однак домовитися треба було. За визнанням канадського посланника Сержіо Марчі, «ціна невдачі була б немислимою». Відмовитися — означало задля пошуків п’ятака спалити стодоларову купюру. Занадто важливу угоду було поставлено на карту. В остаточному підсумку — щоправда, лише після проведених консультацій на вищому рівні — представники Делі таки погодилися підписати підсумкову декларацію, зберігши при цьому за собою право не брати участь в обговоренні і прийнятті майбутніх угод. Представники Заходу заплющили на це очі.

Проект вийшов похмурим, у ньому залишилася безліч лазівок для нових суперечок і перепалок. Можливо, самі учасники саміту, підписуючи його, не до кінця розібралися в деталях і нюансах. Але головної мети досягли — початку нового раунду переговорів з подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, який триватиме, щонайменше, три роки, дали зелене світло. Герої можуть повертатися на батьківщину з гордо піднесеною головою.