Вимоги до прогнозів на 2003 рік були висунуті заздалегідь і виявилися, ясна річ, взаємовиключними. З одного боку, перспективи мали бути якомога правдоподібнішими, а з другого — якомога менш песимістичними. А проте знайшлися все-таки віртуози своєї справи, котрі майже примудрилися вписатися в задані параметри. Для цього виявилося достатньо заявити, що в році, який минає, все було не так уже й погано, і в новому навряд чи буде набагато гірше. Такий глибокодумний висновок зустріли з більшим ентузіазмом, ніж гусарські балади на тему «все буде добре» чи солдафонську прямолінійність констатації факту наявності відсутності передумов для докорінного перелому економічної ситуації в кращий бік.
І справді, оцінка, зроблена на підставі фактів, істотно відрізняється від навіяної відчуттями. З одного боку, невщухаючі корпоративні скандали, насторожене очікування воєнних дій в Іраку, загроза глобальної дефляції мало сприяють економічному оптимізму. А саме цей чинник Алан Грінспен, глава Федерального Резерву, назвав дуже суттєвим при аналізі останнього, неправдоподібно затяжного американського економічного буму. І застеріг: песимізм може виявитися ще заразнішим і більш загрожувати економічними наслідками, ніж оптимізм. Отож не варто засмучуватися, що світова економіка, яка ледве натягла 2002 року убогих 1,5 відсотка приросту ВВП, і наступного не вийде на середні за останні півстоліття показники, забуксувавши на позначці 2,2 відсотка. Треба сподіватися. Приміром, на те, що вже в 2004-му в неї будуть усі шанси взяти 3-відсотковий бар’єр.
Правда, здійсниться ця надія лише в тому разі, якщо вдасться уникнути дефляції, руйнівної війни з Іраком та нових терактів. До двох останніх чинників економісти практично не причетні. Втім, у випадку з дефляцією їм, зважаючи на все, контроль над ситуацією також не під силу, адже основний засіб боротьби з цим лихом — зниження відсоткових ставок — уже практично повністю вичерпаний протягом 2002 року, і далі їх опускати просто нікуди.
Єдиним чинником, який вселяє оптимізм, може стати відгомін комп’ютерної проблеми 2000 року. Адже саме напередодні цієї дати вжито колосальних зусиль з модернізації світового комп’ютерного парку. А вже в березні 2000-го стався обвал сектора інформаційних технологій, і відтоді у відновлення устаткування грошей вкладалося вкрай мало. І нині, коли наближається до завершення п’ятилітній термін експлуатації більшості персоналок, в усьому світі, за оцінками аналітиків Credit Suisse First Boston, буде замінено 97 млн. комп’ютерів. І ще потрібно приблизно 30 млн. нових.
Зате на інших напрямах інвестиції вкладатимуться вкрай неохоче. Передусім це стосується нерухомості. Попри загальне погіршення економічної ситуації, ціни на будинки як у Старому, так і в Новому світі останнім часом зростали позамежними темпами. А все тому, що зниження відсоткових ставок спричинило різке зниження вартості іпотеки. Проте нині ставкам знижуватися більше нікуди (у США, зокрема, вони вже на рівні 1,25%), отож вартість іпотеки почне зростати, а ціни на нерухомість, імовірно, — падати. І приємного в цьому, з погляду глобальної економіки, буде мало.
Поділившись своїм трагічним оптимізмом з економікою в цілому, аналітики перейшли на «особистості». Усім трьом найбільшим економікам світу вони прогнозують цілковитий спокій. Особливо це стосується Сполучених Штатів, яким, знову-таки спираючись на факти, а не на відчуття, просто гріх скаржитися. І справді, ріст ВВП наступного року, за оцінками Байрона Вайєна, головного фахівця зі стратегії інвестування Morgan Stanley, досягне заповітних для більшості інших економік 3%, безробіття не вийде за межі 6%, а рівню інфляції заздритимуть як Західна Європа, яка відчайдушно намагається втримати її в рамках економічної пристойності, так і Японія, що вже друге десятиліття не може позбутися дефляції. І навіть фондовий ринок зросте на 8—10 відсотків.
Якщо не брати до уваги очікування війни, терактів і зростання цін на нафту, то найболючішим на організмі американської економіки виявиться давно вже визріваючий нарив дефіциту з поточних платежів. Уже нині для його покриття необхідний приплив іноземного капіталу обсягом 2 млрд. дол. на день. Але ж розрив між дедалі більшим апетитом американців на імпортні товари та зниженням попиту в усьому світі на американські не лише не зменшується, а й загрожує не таким уже віддаленим обвалом долара. Правда, економіка США від цього не тільки не постраждає, а й навіть навпаки, а ось у глобальному масштабі наслідки спрогнозувати складніше...
Західна Європа від нового року ніяких приємних сюрпризів не чекає. Нещодавно Єврокомісія знизила свій прогноз на 2003 рік із 2,9% приросту ВВП до 1,8. Втім, основна небезпека полягає не так у самому зниженні, як у розбіжності темпів зростання в межах єврозони. Не випадково найвищі показники економічного розвитку, як і раніше, демонструє Великобританія, що так і не відмовилася від свого фунта стерлінгів на користь євро. Євроскептики саме в цьому й вбачають причини британського процвітання, а їхні опоненти нагадують: болючі структурні реформи, які у Великобританії Маргарет Тетчер залізною рукою провела двадцять років тому, у Франції й Німеччині здійснюються саме нині.
Для Німеччини цей процес виявився особливо болісним. На думку Норберта Вальтера, головного економіста Deutsche Bank AG, 2003-й буде найважчим за всю повоєнну історію країни. Ситуація ускладнюється ще й політичним скандалом, що спалахнув після звинувачень уряду Герхарда Шрьодера в маніпулюванні даними економічного розвитку напередодні виборів. Адже відразу після перемоги на вересневих виборах економічний прогноз на 2002 і 2003 роки був істотно знижений, порівняно з тим, який публікувався напередодні. Так, 0,75% у першому випадку перетворилися на 0,5%, а 2,5% на нинішній рік «усохли» на цілий відсоток.
Незалежно від того, чи буде доведено факт фальсифікації економічних показників німецькими політиками, чинник відсутності виборів нинішнього року винятково важливий як для німецької, так і для французької економіки. Адже саме в боротьбі за голоси виборців обидва уряди 2002-го пішли на перевищення меж бюджету дефіциту. І цього року не лише не повторять такого трюку, а й, швидше за все, постараються реабілітуватися перед Єврокомісією. А отже, додаткових грошей анемічним економікам від них не дочекатися. І Францію навряд чи очікують більш як 1,7% приросту. Хоча на тлі Італії з її 0,9% навіть вони видаються досить оптимістичними.
Утім, будь-які показники найвигідніше виглядають на тлі японських. Штамп «втрачене десятиліття» стосовно цієї країни плавно трансформується на «втрачену економіку». І пояснюється це навіть не 0,1% приросту ВВП, обіцяних на 2003 рік, проти 1% минулого. Японська економіка, залишаючись другою за величиною у світі, з локомотива давно вже перетворилася на баласт, що чітко усвідомлюють усі, крім 70-річних депутатів, кількість яких у японському парламенті перевищує кількість 40-річних. Вважається, що саме старше покоління японських чиновників блокувало чергову спробу реанімувати практично повністю паралізовану банківську систему і змінити ситуацію, коли податкових надходжень вистачає лише на половину суспільних видатків. Державний борг, еквівалентний 140% ВВП, — абсолютний рекорд серед розвинених країн. І в умовах, коли мільйони китайських робітників виконують ту ж саму роботу, що й високопрофесійні японські, але за п’ять центів замість долара, знайти вихід з економічної безвиході буде вкрай важко.
Темпи зростання й чисельність дешевої робочої сили в Китаї приковують до нього надії багатьох провідних аналітиків. Правда, обсяги виробництва поки що не дозволяють йому витягнути на собі бодай свій азіатський регіон. Так, обсяг китайської економіки становить одну четверту, порівняно з японською, й одну дев’яту — порівняно з американською. Крім того, Китай ось-ось наступить на ті ж самі граблі японського виробництва: нефункціональну банківську систему й небажання позбуватися нерентабельних державних виробничих монстрів…
Мабуть, найвищу оцінку економістів здобули економічні перспективи Росії. 2003 рік давно вже лякав як самих росіян, так і західні країни необхідністю величезних виплат усіляких боргів. Проте реформування економіки дозволило перетворити цей факт із провісника катастрофи на рутинну процедуру. Більше того, за минулий рік Росія примудрилася викупити частину своїх боргів і вже зменшила майбутні виплати з 20 млрд. дол. до 15,5 млрд.
Зате проблеми Латинської Америки, і передусім Аргентини, усе ще зберігають свою гостроту. Істотного поліпшення ситуації цей регіон чекає не раніше 2004 року, а нинішнього добре було б просто уникнути поглиблення аргентинської кризи.
Загалом, надлишком оптимізму економічні прогнози явно не грішать. Утім, Чорна Коза, яка диктуватиме нам свої правила гри, славиться своєю здатністю спростовувати будь-які приписи. Як, утім, і схильністю витрачати більше, ніж заробляти. Але було б що витрачати...