Після того, як президент США Білл Клінтон шість років тому прийняв рішення послабити економічні санкції проти В’єтнаму, прогнози швидкого перетворення цієї країни найближчим часом на ще одного азіатського тигра звучали цілком правдоподібно. Завдяки розпочатим 1986 року реформам у в’єтнамську економіку почали надходити гроші закордонних інвесторів. 1994 року обсяг зовнішніх інвестицій у неї досяг 8 млрд. доларів, і американські компанії потирали руки, сподіваючись також взяти участь у завоюванні в’єтнамського ринку. Проте тодішні комуністичні лідери В’єтнаму не змогли знайти в собі сил раз і назавжди відмовитися від командної економіки. Як з’ясувалося пізніше, реформаторські напівзаходи змогли лише на певний час відчинити для західного капіталу двері в країну, перш ніж місцеві консерватори рішуче їх зачинили. Стомившись боротися з бюрократизмом, корупцією та протекціонізмом, чимало закордонних інвесторів вирішили вкладати свої гроші в інші держави Південно-Східної Азії.
Сьогодні ж В’єтнам, судячи з усього, знову втрапив у поле зору впливових західних підприємців. Сигнал до цього дав їм сам Білл Клінтон, що на завершення свого перебування в Білому домі вирішив таки здійснити офіційний візит до цієї країни. Таким чином, він став першим президентом США, котрий відвідав В’єтнам після закінчення війни, яку самі в’єтнамці називають «американською». І інвестори, попри всі свої сумніви, дедалі більше схиляються до того, щоб спробувати повернутися до В’єтнаму. За словами представників інвестиційного фонду Vietnam Enterprise Investments Limited Fund, що займається залученням коштів до в’єтнамської економіки, ще рік тому їм було надзвичайно важко знайти клієнтів. Тепер справи швидко налагоджуються.
Оптимізм з’явився після того, як стали очевидними результати рішучих заходів прем’єра Фан Ван Хаї, котрі, на думку експертів, можуть символізувати поворотний пункт у нерішучій програмі ханойських реформ. Найважливішим досягненням в’єтнамського уряду можна вважати торгову угоду зі Сполученими Штатами в липні нинішнього року, яку сторони мають намір ратифікувати на початку наступного. Цей документ надає в’єтнамським підприємствам податкові пільги при постачанні своєї продукції до США, натомість американські компанії відтепер зможуть безперешкодно завойовувати в’єтнамський ринок та його 77 мільйонів споживачів.
Звісно, ніхто не очікує, що після підписання договору на В’єтнам упаде злива нових інвестицій, проте це змусить в’єтнамців «грати» із закордонними інвесторами чесно. За словами високого представника американського посольства в Ханої, договір сигналізує, що «В’єтнам збирається стати сер- йозним гравцем на міжнародній сцені».
До того ж, останнім часом в’єтнамська влада демонструє свою рішучість проводити і внутрішні реформи. На початку року законодавчий орган країни ухвалив закон про підприємства, який встановив досить простий процес організації бізнесу: відповідно до нього, оформлення документів для реєстрації нової компанії забирає не більше двох тижнів. Місцеві бізнесмени свідчать, що недавно їм доводилося проходити всі кола пекла для того, щоб зареєструвати власні фірми. Тепер же, за їхніми словами, 99 відсотків усіх ускладнень знято. Крім того, після цілого десятиліття «фальстартів» уряд наважився відкрити в’єтнамську фондову біржу.
Торгова угода зі США неодмінно дасть потужний поштовх розвиткові в’єтнамського експорту. Середній розмір мит на товари, що надходять на американський ринок, знизиться з 40 до 3%. Найбільше полегшення відчують при цьому експортери взуття, текстилю й інших товарів легкої промисловості. Експерти прогнозують, що експорт в’єтнамської продукції в США зросте з 650 млн. доларів торік до понад 1 млрд. доларів нинішнього року. В’єтнамські керівники впевнені, що для їхньої країни настає найкраща можливість зробити економічний ривок від часу початку реформ у середині 80- х.
Теоретично наявність торгової угоди означає, що у В’єтнамі всі компанії — і місцеві, й закордонні — отримують однакові умови ведення бізнесу: для них встановлено одні й ті самі мінімальні зарплати для співробітників, податки, тарифи на користування послугами зв’язку, й усі вони підпадають під дію одних і тих самих законодавчих та нормативних актів. Оптимісти, крім того, сподіваються, що в’єтнамські державні підприємства меншою мірою використовуватимуть свої політичні зв’язки для досягнення переваги в конкурентній боротьбі з приватними фірмами. Наведемо лише один приклад. Компанія Ford Motor Co. у середині 90-х років наважилася вкласти 102 млн. доларів у будівництво власного заводу неподалік Ханоя. І все складалося б нормально, якби не тиск на американського автогіганта з боку його головного конкурента на місцевому ринку — державної корпорації Vietnam Motor Corp., в результаті якого Ford змушений був протягом 16 місяців домагатися дозволу продавати у В’єтнамі свої автомобілі. Зараз компанія лише починає покривати завдані їй збитки: за 10 місяців нинішнього року вона продала на місцевому ринку всього 957 машин, а планувала щороку реалізовувати в’єтнамським споживачам не менше 14 тисяч штук. Торгова угода саме й призначена для того, щоб не допускати надалі такої тяганини. А державні органи мають приймати рішення з приводу кожної компанії, що хоче вести бізнес у В’єтнамі, керуючись економічною доцільністю, а не політичними міркуваннями.
Ще однією ознакою того, що Ханой почав дружелюбніше ставитися до закордонних інвесторів, є дозвіл останнім створювати у В’єтнамі власні дочірні компанії без участі місцевих партнерів, а також викуповувати спільні збанкрутілі підприємства. Створення компаній зі стовідсотковим закордонним капіталом технічно було можливим ще з 1987 року, проте цей процес повністю блокував в’єтнамський уряд. Тепер же керівництво країни нарешті усвідомило, що іноземні компанії не вестимуть бізнесу у В’єтнамі доти, доки не будуть упевнені, що не стануть жертвою своїх місцевих партнерів. Ніхто з них не забув сумного досвіду корпорації American Rice International, яка змушена була залишити в’єтнамський ринок після гучного скандалу з місцевим державним підприємством Vinafood.
Цілком зрозуміло, що торгова угода зі США не стане чудодійними ліками на всі тривоги інвесторів. Генеральний директор компанії American International Insurance Co., який боровся за одержання ліцензії на право економічної діяльності у В’єтнамі протягом семи років, упевнений, що для масової «навали» іноземних інвесторів на цю країну необхідна серйозна підготовча кампанія. Чимало експертів вважають, що Ханой пішов на підписання торгової угоди зі США лише для подолання власних економічних труднощів, а не з бажання «впасти в обійми» ринкової економіки.
Справді, у В’єтнамі досі серйозний вплив мають прибічники твердої лінії, а в керівництві правлячої комуністичної партії відсутній компроміс із питання ліберального вибору для в’єтнамської економіки. Черговий п’ятирічний план економічного й соціального розвитку країни перенасичений положеннями, що суперечать одне одному. З одного боку, в цьому документі вітається розвиток приватного сектору, а з другого — стверджується, що держава залишиться «домінуючою силою» в економіці. Неминуча конкуренція з закордонними підприємствами змушує проводити термінову реструктуризацію п’яти з половиною тисяч збиткових держпідприємств, але вони, схоже, продовжать своє жалюгідне існування, серйозно гальмуючи розвиток в’єтнамської економіки.
Очікуване нинішнього року досить серйозне економічне зростання на 6,5% може надихнути в’єтнамських консерваторів «натиснути на гальма». Проте вони не можуть не розуміти, що час іде, а тому чим довше Ханой тягтиме з реформами, тим дорожче йому доведеться за них заплатити в майбутньому і тим більшим виявиться відставання В’єтнаму від решти світу.