Аналітики одноголосно стверджують, що новий стрибок вартості залізорудної сировини (ЗРС) неминучий, хоча добряче розходяться в його оцінках: прогнози варіюються в межах від 20 до 40%, а окремі експерти прогнозують навіть, що ціни підвищаться на 71%, як 2005 року. «Велика трійка» гірничорудних компаній не допускає таких крайнощів у своїх висловлюваннях, але її справжні наміри поки що повиті темрявою невідомості. А китайські покупці, в переговорах з якими, зважаючи на все, й визначиться базовий рівень цін, поводяться так, немов у них схований у рукаві великий козир.
Світовий ринок залізної руди контролюють три компанії: бразильська CVRD і австралійські BHP Billiton та Rio Tinto, які спільно забезпечують 75% поставок. Історично так склалося, що вони щороку проводять переговори з найбільшими споживачами своєї продукції щодо цін на наступний рік, і перший же підписаний контракт установлює «базову ціну», з якою погоджуються всі інші виробники та покупці руди.
За традицією, перший контракт підписувала одна з найбільших сталеливарних компаній Європи чи Японії, але в останні два роки на роль лідера висунувся Китай. Стрімке нарощування потужностей у цій країні (від 100 млн. тонн 1996 року до понад 400 млн. — 2006-го) призвело до гострого дефіциту ЗРС на сировинних ринках. Тому Китай, де виплавляється близько третини світового обсягу нерафінованої сталі, оголосив, що саме його сталеливарні компанії мають найбільшу переговорну силу як найбільші у світі споживачі залізної руди.
Проте перший млинець виявився, як водиться, грудкою. Китайці затягли переговори до червня 2006-го, хоча фінансовий рік, на який обговорювалися ціни, почався 1 квітня. І німецька ThyssenKrupp не витримала напруги: саме вона підписала перший контракт із 19-відсотковим підвищенням цін. Китайці продовжували запекло торгуватися, але спрацював традиційний ефект доміно: інші великі виробники почали один за одним підписувати контракти на тих же умовах. Довелося й китайцям змиритися з неминучим. Проте вони винесли з цього корисний урок, і переговори щодо цін на 2007 рік було проведено в стрімкому темпі — за тиждень.
До нинішніх переговорів обидві сторони серйозно підготувалися. Китайці активно нарощували виробництво сировини всередині країни, хоча їхні невеличкі родовища містять в основному руду низької якості (приблизно 30% заліза та високий вміст фосфору). І вона не може зрівнятися з імпортною (понад 63% заліза).
Однак ці зусилля особливого успіху не мали. Рівень самодостатності в ЗРС зменшився в країні з 66% 2000 року до 47% 2005-го й тепер ледь сягає 50%, хоча щорічний видобуток руди в Китаї становить близько 450 млн. тонн.
Правда, сумнівно, що китайська офіційна статистика відображає реальну ситуацію. За оцінками ж західних аналітиків (зокрема, CRU International), загальний імпорт ЗРС до Китаю за 2007 рік збільшиться на 8—24% і досягне 355—400 млн. тонн. Із цього обсягу 40% становитимуть бразильські поставки, 40 — австралійські й 20% — індійські.
Хай там як, Міністерство землі й природних ресурсів КНР стверджує, що доведені залізорудні запаси в країні становлять 59,39 млрд. тонн із середнім вмістом заліза 30—35%.
На думку тамтешніх експертів, хоча багато родовищ навіть не освоюються (через низьку якість руди), все ж деякі з них можуть бути придатні для розробки. Основні надії — на поклади в провінціях Ляонін і Сичуань.
Збільшення сировинних потужностей очікується в Baosteel (видобуток у Внутрішній Монголії). Крім того, ця компанія збирається побудувати в Бразилії завод з виробництва слябів разом із CVRD.
Крім того, китайські компанії активізувалися в сфері придбання зарубіжних сировинних активів. Зокрема, експерти інвестиційного банку Merrill Lynch зазначили, що BHP Billiton може стати об’єктом поглинання з боку китайських інвестиційних фондів. Головний аналітик Merrill Lynch Белл Поттер заявив, що китайський державний інвестиційний фонд Chinese State Investment Company (активи — 237 млрд. дол.) цілком може розглядати можливість придбання цієї компанії.
Якщо така угода відбудеться, то BHP Billiton розділять на частини, й вона втратить свій статус одного з лідерів світового ринку: за оцінками аналітиків, приблизно через три роки покупцям гірничорудного гіганта можна буде вигідно розпродати його шахти й свердловини. Придивляються китайці й до інших австралійських залізорудних активів, а в деяких із них уже беруть акціонерну участь.
Чотири головні сталеливарні компанії країни — AnSteel, Baosteel, Shougang і Wuhan Iron and Steel — заснували спільну інвестиційну компанію Beijing Steel Industry United Mining Resources для купівлі і розробки родовищ мінеральних ресурсів за кордоном. Уже відомо, що першим проектом нової компанії стане будівництво ГЗК на залізорудних покладах Preah Vihear у Камбоджі. Крім того, цей альянс веде переговори щодо придбання часток у низці австралійських родовищ. Своєю чергою, Anshan Iron and Steel Group (Angang) придбала 12,94% акцій австралійської залізорудної компанії Gindalbie Metals. Тепер Angang і Gindalbie Metals спільно розробляють два родовища залізної руди. Одне з них, Mungada, має дати свою першу продукцію вже в другому півріччі поточного року, а на повну потужність (2 млн. тонн на рік) це підприємство вийде 2008-го. Другий проект, Karara, буде реалізовано тільки до 2010 року, але там продуктивність планується на рівні 8 млн. тонн концентрату і котунів.
Крім того, китайські компанії інвестують у нові родовища Пілбари (Західна Австралія), а також на середньому заході країни. Паралельно Capital Iron and Steel Group і Baosteel планують взяти участь у розробці родовищ залізної руди в Африці, а також в Австралії, Бразилії й інших країнах. На початку 2008 року Capital планує одержати ліцензії на розробку родовищ залізної руди в Африці та Австралії.
Зі свого боку, Jiangsu Shagang Iron and Steel Group (Shagang) у серпні провела переговори з австралійською Stemcor Holdings щодо придбання 90% участі в проекті на родовищі Savage River в Австралії.
Своєю чергою, Jiuquan Iron & Steel Group у серпні підписала угоду з International Mineral Resources BV (Казахстан) про створення спільного підприємства (51:49) для забезпечення стабільних поставок залізорудного концентрату й котунів компанії Jiuquan Jiuquan (провінція Ганьсу). Це СП братиме участь у розробці родовищ залізної руди в Казахстані та інших країнах: International Mineral Resources має права на розробку родовища з доведеними запасами залізної руди 3,41 млрд. тонн (потужності в Казахстані — 15 млн. тонн на рік).
Китайський уряд скоротив кількість ліцензій на право імпорту руди і вдався до нової спроби закрити частину застарілих сталеливарних заводів, які поглинають неабиякий обсяг сировини й енергії, завдаючи при цьому серйозної шкоди навколишньому середовищу. Але зупинити надлишкові виробництва — дуже непросте завдання: у КНР право прийняття багатьох рішень делеговано на нижні рівні влади, а місцеві уряди не зацікавлені в закритті заводів, які забезпечують зайнятість населення й податки до скарбниці. Правда, консолідація китайської сталеливарної галузі поступово просувається, тож згодом укрупнені компанії самі зупинять неефективні потужності. Проте ця «консолідація зверху» поки що здійснюється чисто формально, і компанії, які фактично об’єдналися, продовжують функціонувати самостійно.
Спроба ж скоротити імпорт сировини, щоб продемонструвати успішне просування в цьому напрямі, була з самого початку приречена на провал: після невеликого літнього зниження обсягу зарубіжних закупівель восени вони відновилися з новою силою. Відповідно, спотові ціни на бразильську руду зросли вже до 150 дол. за тонну, майже в два з половиною рази перевищуючи 63 дол., обумовлені в довгострокових контрактах.
Крім того, китайці прагнуть завчасно законтрактувати максимально можливі обсяги поставок. Зокрема австралійська компанія Fortescue Metals Group, яка тільки планує почати видобуток руди в квітні 2008 року, вже має контракт на продаж усього обсягу видобутку першої черги проекту — ці поставки закуплять Wuhan Steel і Baosteel.
Компанія Laiwu Iron and Steel Group, одним з основних акціонерів якої незабаром має стати корпорація Arcelor Mittal, теж йде цим шляхом. На початку серпня вона уклала довгострокову угоду з African Societe Nationale Industrielle et Miniere (SNIM), яка поставлятиме їй близько 1 млн. тонн руди на рік. Із цією ж компанією, яка має потужності з виробництва 12 млн. тонн ЗРС на рік, у середині серпня підписав угоду й найбільший китайський металургійний трейдер China Minmetals Corporation: згідно з цим контрактом SNIM продаватиме китайцям ще 1,5 млн. тонн залізної руди щороку протягом семи років, починаючи з 2008-го. А 20 вересня китайські металурги почали переговори з індійськими виробниками ЗРС.
Мабуть, ці завчасні переговори ведуться з метою зламати систему «базових цін», яка управляє ринком залізної руди от уже понад 30 років. Навряд чи ця спроба матиме успіх. Проте зрозуміло, що Китай, який споживає 43% світового обсягу поставок ЗРС, має певні підстави розраховувати на міцну позицію в цінових переговорах. Тим більше що «велика трійка» тепер реалізує великі проекти розширення, тож це може привести до скорочення обсягів дефіциту.
У 2007 році CVRD планує збільшити видобуток залізної руди на 14% — із 264 до 300 млн. тонн, а до 2011-го збирається довести її до 450 млн. тонн. Із цією метою компанія поточного року інвестувала близько 1,9 млрд. дол. у свій залізорудний сегмент.
Своєю чергою, Rio Tinto реалізує нові проекти в Гвінеї та Західній Австралії. У результаті, до 2009-го австралійські потужності Rio Tinto збільшаться до 220 млн. тонн на рік, а в першій половині 2010-х — до 300 млн. тонн.
У Гвінеї Rio вклала 50 млн. дол. у розвідку перспективного родовища Simandou і виявила, що на ньому можна побудувати рудник продуктивністю 70 млн. тонн високоякісного гематиту на рік. Початок цього будівництва заплановано на 2010 рік, пуск виробництва — на 2013-й. Повна вартість проекту — 6 млрд. дол.
Крім того, компанія збирається збільшити потужності свого підприємства на бразильському родовищі Corumba до 15 млн. тонн на рік. Паралельно Rio вивчає можливості розробки родовищ залізної руди в індійському штаті Орісса, де вона володіє 51% СП Rio Tinto Orissa Mining (ще 49% належать держкомпанії Orissa Mining Company).
Розширює свої потужності й BHP Billiton: компанія планує до кінця 2007 року збільшити видобуток руди на 20 млн. тонн — до 129 млн. тонн. Одночасно BHP реалізує нові проекти в Західній Австралії; введення в експлуатацію нових підприємств намічене на 2011 рік.
Зрозуміло, що основна частина додаткових тоннажів буде адресована Китаю. Проте всі аналітики сходяться на тому, що дефіцит — і на світовому ринку, і тим більше в КНР — збережеться ще на кілька років. Китайці ж упевнені, що CVRD, BHP Billiton і Rio Tinto нині злагоджено зменшують обсяги поставок, щоб викликати підвищення спотових цін на руду напередодні переговорів. Щоправда, «велика трійка» завчасно попередила свого основного покупця, що в третьому кварталі зменшить обсяги поставок загалом на 5 млн. тонн через потребу зупинити деякі потужності в зв’язку з несприятливими погодними умовами в одних випадках, і з реалізацією проектів розширення — в інших.
Хай там як, але наявність дефіциту китайці визнають. І стверджують, що ціни під час майбутніх переговорів можуть бути підвищені на 5—10%. Проте експерти не згодні з такою скромною оцінкою. За прогнозом банку Macquarie, цього року Китай збільшить обсяги виплавки стали на 15% — до 490 млн. тонн і буде відповідальний за 90% приросту попиту на руду до 2011-го. Очікується, що 2007 року імпорт ЗРС до цієї країни перевищить 400 млн. тонн (річний приріст 70 млн. тонн). Крім того, у результаті зростання китайського імпорту збільшуватиметься і вартість транспортування ЗРС.
Однак китайська сторона спробує боротися за найнижчий відсоток підвищення цін. А Ваosteel ініціюватиме питання передачі контролю фрахтових ставок і умов поставок від сировинних компаній до споживачів. Проте очевидно, що ринок ЗРС у доступному для огляду майбутньому залишиться «ринком продавця».