Практика переказування своїх капіталів за кордон з метою зменшення податкових виплат останнім часом настільки поширилася, що поставила уряди найрозвиненіших країн перед необхідністю вживати найрішучіших і термінових заходів. Тільки заходи ці, мало популярні серед заможних і знаменитих, можуть мати сенс лише в тому разі, якщо їх буде вжито відразу всіма зацікавленими сторонами. Поки що таку готовність до одностайних дій виявили тільки країни—члени ЄС, які досягли нарешті доленосної угоди щодо спільної стратегії боротьби з ухилянням від податків.
Відповідно до цієї стратегії, країни—члени Євросоюзу найближчим часом або запровадять у себе обов’язковий прибутковий податок для нерезидентів, або зобов’яжуться передавати всю інформацію про банківські рахунки нерезидентів зацікавленим компетентним органам. Характерно, що 12 із 15 країн— членів ЄС погодилися на обов’язковий обмін інформацією, тоді як решта — Люксембург, Австрія і Бельгія — наважилися запровадити єдиний прибутковий податок для банківських вкладників- нерезидентів. Цей податок планують ввести з березня наступного року; спочатку він становитиме 15 відсотків, а потім протягом чотирьох років, починаючи з 2004-го, збільшиться до 20 відсотків.
Правда, щоб реалізувалося цих «планів громаддя», необхідно, аби країни, які не входять у ЄС, запровадили на своїй території аналогічні правила гри. Інакше всі зусилля «добропорядних» держав приведуть не до перемоги над злісними неплатниками податків, а лише до відпливу вільних капіталів у банки Швейцарії, Антигуа й Кайманових островів. Важливе значення матиме і позиція Сполучених Штатів, які самі дуже ревно відстежують банківські рахунки своїх співвітчизників по всьому світу, проте, особливо в разі перемоги на президентських виборах Джорджа Буша, можуть «зажати» всю інформацію про вклади нерезидентів в американські банки. Однак активна участь США в боротьбі з ухилянням від податків, яку ведуть у рамках ОЕСР, дає певні підстави сподіватися, що події розвиватимуться за оптимістичним сценарієм.
Втім, такі надії живлять переважно вищих європейських чиновників, хай навіть і тих, котрі вийшли з юнацького віку. А банкіри ставляться до всієї цієї метушні значно цинічніше та спокійніше. Вони категорично відмовляються вірити, що країни, які не є членами ЄС, добровільно підуть на такі вимушені заходи. Отже, ніхто не вимагатиме їх виконання й від банкірів ЄС. Адже ця угода набере чинності лише за умови, що на боротьбу з ухилянням від податків встануть усі разом і одночасно.