Рік тому, під час вступу до ЄС 10 нових членів, прибічники його розширення неодноразово наводили приклади Іспанії та Португалії, котрим фінансова допомога Брюсселя дозволила досягти значного економічного прогресу. Ренвік Маклін, журналіст International Herald Tribune, порівнюючи їх між собою, дійшов висновку, що ці два приклади в одну купу звалювати не варто. Якщо досвід Іспанії новим членам ЄС справді варто запозичити, то у випадку з Португалією корисніше буде вчитися на її помилках.
20 років тому, на момент вступу до ЄС, ці дві країни мали багато спільного, і не тільки з погляду географії. Дуже бідні (принаймні за мірками ЄС) Іспанія та Португалія, ще не повністю оговтавшись від наслідків диктаторських режимів і маючи незбалансовану економіку, фінансову допомогу з Брюсселя, у повній відповідності до абетки економічного процвітання, дружно почали витрачати на будівництво доріг, модернізацію портів — одним словом, на інфраструктуру. Португальці на ці цілі витратили 90% усіх брюссельських грошей, іспанці — 70. Причому сьогодні іспанську інфраструктуру визнають як «першокласну», а от португальська потребує чергової оптимізації.
Як показав детальніший аналіз, у Португалії гроші на вирішення транспортних проблем виділяли непродумано, здебільшого під тиском місцевих жителів (читай — виборців), які вимагали прокладання нової дороги до свого міста чи села. В Іспанії ж спочатку було розроблено стратегію розвитку національної інфраструктури, покликаної зв’язати бідний південь із багатим столичним регіоном, а також інтегрувати іспанську транспортну систему в загальноєвропейську. Успішне вирішення цих завдань створило передумови для просування багатьох видів бізнесу в бідну Андалузію, основною перевагою якої була дешева робоча сила. Це, у свою чергу, залучило значні інвестиції, що й послужило основою для стабільного економічного зростання. Попутно йшло скорочення державного сектора.
Португалія ж, на думку місцевих аналітиків, брюссельські гроші витрачала менш продумано, а з погляду закордонних експертів — і просто розкрадала. Як наслідок на сьогодні дефіцит її бюджету оцінюється в 6—7% ВВП, а зарплати держслужбовців тягнуть на 15% ВВП. Після вступу до ЄС Португалія вже двічі опинялася під загрозою санкцій за порушення фіскальної дисципліни, тоді як Іспанію Брюссель не забуває поставити за приклад іншим європейським економікам.
Тепер Хосе Сократ, у лютому обраний прем’єр-міністром Португалії, обіцяє провести ті реформи, гроші на які його країна справно отримувала з 1986 року. Щоправда, тепер їх проводити значно складніше: економіка перебуває на спаді, та й щедрі брюссельські фонди направлятимуть вже не стільки в Португалію, скільки в бідніші країни Центральної та Східної Європи. Втім, на думку більшості аналітиків, це вже проблеми самої Португалії.
Значно важливіше в даному разі усвідомити, що уряди посткомуністичних країн теж можуть, у гонитві за симпатіями вічно незадоволеного електорату, вирішувати одномоментні проблеми, не ставлячи перед собою стратегічних завдань. Як цього уникнути — вирішувати не тільки Варшаві, Празі etc., а й самому Брюсселю.