У Туреччині, як і в Україні, вже досить давно діє заборона на кредитування приватних осіб у валюті. Такий загороджувальний захід прийняли в нас із тією ж метою, з якою її запроваджував і Національний банк України, - знизити валютні ризики для приватних позичальників, які можуть постраждати від девальвації ліри.
Водночас корпоративному бізнесу в Туреччині, як і в Україні, валютні кредити все ще доступні. Причому незалежно від того, чи мають компанії-боржники валютну виручку. Однак високі валютні ризики й залежність платіжного балансу від надходжень за фінансовим рахунком уже змушують експертів обговорювати необхідність обмеження валютного кредитування для бізнесу. І хоча ситуації в наших країнах поки що багато в чому відрізняються, можливо, турецький досвід буде корисний і для України.
У Туреччині протягом кількох останнього років основною проблемою в сфері кредитування був не дуже малий, а занадто великий його обсяг. Це було пов'язано з тим, що відносно високі відсоткові ставки (наголосимо - відносно) і позитивні економічні показники зробили місцевий ринок доволі привабливим для "гарячих" грошей. Ці потоки капіталу, що ринули в країну, перетворилися на кредити.
Така ситуація небажана для Центрального банку Туреччини (ЦБТ) з кількох причин. З одного боку, це призводить до перегріву економіки, підштовхуючи вгору інфляцію. І хоча її рівень усе ще виражається однорозрядним числом, темпи зростання споживчих цін у Туреччині, як і раніше, аж на три-чотири відсоткові пункти перевищують показники сусідніх країн.
З іншого боку, що важливіше, потоки капіталу посилюють зовнішню вразливість, збільшуючи дефіцит поточного рахунку платіжного балансу як через кількісний, так і через ціновий (підвищуючи реальний обмінний курс) ефект.
Із цієї причини ще наприкінці 2010 р. турецький Центробанк реалізував низку нетрадиційних заходів, спрямованих на приборкання потоків капіталу і, в остаточному підсумку, зростання кредитування. Ці заходи, як і пізніші, можуть дати три цінні уроки країнам, котрі захочуть відродити кредитну активність.
Урок 1. Слід розв'язувати безпосередні проблеми
Для стримування потоків "гарячого" капіталу наприкінці 2010 р. ЦБТ "пішов в обхід" - знизив відсоткові ставки й підвищив їх волатильність. Однак у результаті виник ризик того, що нижчі ставки можуть підсилити кредитну активність. Щоб не допустити цього, турецький Центробанк також збільшив нормативи обов'язкового резервування за депозитами, але це жодним чином не допомогло стримати кредитування. Це було викликано тим, що банки могли легко використати інші джерела фінансування, крім депозитів. Кредитування почало сповільнюватися тільки після червня 2011 р., коли банківський регулятор підвищив резерви за споживчими позиками, тобто взявся розв'язувати безпосередню проблему.
Урок 2. Не забувайте про обидва боки кредитної "медалі": попит і пропозицію
Недавній досвід монетарної політики Туреччини наочно продемонстрував, що в кредитування є два боки: попит і пропозиція.
Тоді як Центробанк починаючи з червня почав дуже агресивно знижувати ефективні ставки фондування для комерційних банків, вартість позик для кінцевих позичальників спочатку знизилася ненабагато. Кредитна ставка overnight Центрального банку Туреччини, що є межею встановлюваного ним відсоткового коридору, - це максимальна ставка залучення ресурсів, з якою банки можуть мати справу, якщо регулятор вирішить несподівано скоротити ліквідність. Тому вона використовується як основний орієнтир для ставок за міжбанківськими кредитами. Ставки для банківських позичальників почали падати після того, як восени ЦБТ почав знижувати цю свою базову ставку.
Однак зростання кредитування, попри ультранизькі ставки за банківськими позиками, було дуже повільним. Дуже низькі індекси настроїв споживчого й реального секторів - ключ для правильного трактування цього нібито загадкового явища. Зниження ставок саме по собі не означає, що споживачі та підприємства братимуть кредити, навіть якщо банки готові їх надати.
Урок 3. Не забудьте запитати "як?"
Іноді політиків і чиновників так захоплює ідея швидкого запуску кредитування, що вони забувають про негативні побічні ефекти. Досить згадати про споживчі кредити в іноземній валюті в Східній Європі. На щастя, в Туреччині споживачі не можуть брати позик в іноземній валюті, але корпорації - можуть. На багатьох ринках, що розвиваються, гнучкий обмінний курс слугує стримуючим чинником для надлишкових запозичень. Його коливання відбивають апетит на кредити в іноземній валюті у фірм, які не одержують валютних доходів, попри нижчі відсоткові ставки (якщо корпоративні позичальники в Туреччині можуть залучати валютні позики під 4,5% річних, то вартість кредитів у лірі все ще виражається двозначними числами).
Та в результаті зваженої політики ЦБТ турецька ліра торік була дуже стабільною. Це пов'язано з тим, що відносно обмінного курсу турецький Центробанк знаходиться між молотом і ковадлом. Оскільки рівень інфляції перевищує аналоги в сусідніх країнах, регулятор побоюється, що ослаблення ліри може підживлювати подальше небажане зростання цін. Водночас завищений валютний курс може зробити експорт неконкурентоспроможним і збільшити від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Тому його рішення в такій ситуації - стабільний обмінний курс.
В економіці не буває нічого безплатного. У цьому випадку, підтримуючи курсову стабільність ліри, практично - його прив'язку до долара і євро, ЦБТ заохочує фірми брати кредити у валюті. Адже поки така політика триває, ризики, пов'язані з валютними коливаннями, здаються незначними. Принаймні доти, доки Туреччині вдається уникати кризи платіжного балансу та зниження обмінного курсу, як очікує рейтингове агентство Fitch. У результаті валютні запозичення (і, відповідно, відкрита валютна позиція) турецьких компаній торік істотно зросли.
Звичайно, це не було б
проблемою, якби фірми могли хеджувати свої валютні ризики, фіксуючи майбутній обмінний курс через форвардні угоди або опціони. Але для невеликого бізнесу в Туреччині такі інструменти або недоступні, або дуже дорогі (особливо для довгострокових контрактів або рідкісних валютних пар).
Таким чином, багато турецьких фірм можуть серйозно постраждати через можливе різке знецінення ліри. Одержавши ще один урок того, що навіть найкращі наміри можуть мати небажані наслідки...
Емре Делівелі (Emre Deliveli) - незалежний консультант з економіки, який веде рубрику в газеті Hürriyet Daily News і блог для Nouriel Roubini's Economonitor. Думки й висновки, наведені в статті, належать авторові особисто та не обов'язково відображають позицію газети Hürriyet Daily News.