Мер Лондона Кен Лівінгстоун у понеділок широко всміхався з усіх екранів, які показували новини. Транспортний експеримент, затіяний у британській столиці, дав набагато більший ефект, ніж очікувалося. З 17 лютого за в’їзд у центр Лондона з кожного транспортного засобу стягується п’ять фунтів плати на день. Критики нововведення прогнозували небачений хаос і безладдя на дорогах. Але нічого такого не сталося. Навпаки, замість планованого зменшення дорожнього руху на 15% центральні квартали спорожніли на всі 25%. Уперше за багато років лондонці спостерігали незвичний ранок понеділка: ані пробок на перехрестях, ані багатометрових черг на світлофорах, ані черепашачої швидкості руху в 10 миль на годину.
Навіть водії виявилися на подив дисциплінованими: на 10 годину вечора 80 тис. чоловік заплатили свої п’ять фунтів «в’їзних». Очевидно, щоб уникнути автоматичного збільшення ціни, бо до півночі вона подвоюється. Наступного дня сума зростає до 80 фунтів і називається вже штрафом. Три незаплачених штрафи — і особистий транспорт, відповідно до нового закону, вилучать у власника й надалі можуть продати на користь міської скарбниці.
Чого така колотнеча? А того, що Лівінгстоун, перший обраний мер Лондона, за свої «ліві» політичні переконання прозваний «червоним Кеном», вирішив, буцімто зможе впоратися з найтяжчою проблемою міста — транспортною. Амбіційний план полягає у тому, щоб хаос авторуху впорядкувати, передусім позбутися пробок, а на зібрані кошти радикально поліпшити систему міського пасажирського транспорту.
За попередніми підрахунками, втілення ідеї має давати в рік майже 130 млн. фунтів стерлінгів — за рахунок акуратних платників та істотно — за рахунок штрафників. (У перший день, до речі, 10 тис. водіїв вирішили не заплатити, але решта 100 тис. встигли заплатити до півночі.) Крім того, очікується серйозне зменшення кількості бажаючих їздити на роботу власним автомобілем, бо 100 фунтів (150 доларів) додаткових витрат щомісяця — чималі гроші. За рахунок тих, хто пересяде в автобуси й поїзди метро, автоматично розв’яжуться ще принаймні дві найважливіші проблеми міста — паркування і забруднення довкілля.
До запровадження нового закону транспортний департамент уряду Лондона готувався два роки. Головне завдання полягало в тому, як придумати дійову систему оплати. «Платний» Лондон — це самісінький центр, площею 8 кв. миль, лише 1% від масштабів так званого великого Лондона з 16-мільйонним населенням. Платний центр — лише в будні, із 7.00 ранку до 6.30 вечора. На всіх дорогах по периметру платної зони встановлено 230 цифрових відеокамер. Вони фіксують номерні знаки всіх транспортних засобів, які перетинають умовну межу, позначену на асфальті величезною літерою «С» у червоному колі. Платити заповітних п’ять фунтів можна по-різному: по Інтернету, мобільному телефону, у поштовому відділенні, у магазині, одне слово — кому де до душі. Усі дані надходять у єдину систему, яка й вираховуватиме випадкових та постійних «автозайців».
Крім того, плата стягуватиметься диференційовано. Для тих, хто живе у платному центрі, знижка становитиме 90%. Для інвалідів та автомобілів «швидкої допомоги», поліції, пожежників і деяких інших соціальних служб проїзд безплатний. А також для велосипедів, мопедів та електромобілів (!). А ось мотоциклістам доведеться розщедритися, як звичайним водіям.
Відомо, що не лише критики нового транспортного закону, а й чимало його прибічників сумніваються, що система тотального обліку працюватиме безвідмовно. Кажуть, уже в перший день штрафи були виписані на тих водіїв, котрі взагалі не сідали за кермо.
Телеопитування громадської думки засвідчило: лише 33% британців вважають, що п’ятифунтовий транспортний збір дасть очікувані результати. Інші дві третини не схвалюють нову ідею. І взагалі переконані: експеримент стартував на диво спокійно тому, що збігся з початком шкільних канікул, відтак батьки не поспішали вранці в школу, а вирушали з дітьми на відпочинок. Крім того, багато водіїв, налякані розповідями про можливий хаос першого дня, воліли не ризикувати, а добиратися на місце роботи у громадському транспорті. І якщо 300 додаткових автобусів сяк-так упоралися з більшим потоком пасажирів, то поїзди метро, зазвичай переповнені в годину пік, нічого приємного запропонувати не могли. Факт відомий: лондонський громадський транспорт — найдорожчий і найгірший у Європі...
На думку експертів, наступних дві-три місяці покажуть, наскільки успішною системою ощасливив столицю «червоний Кен». А сам мер вважає: якщо експеримент виправдає сподівання, то протягом 10 років він пошириться по світу. Принаймні в Британії багато великих міст мають намір запозичити досвід Лондона — знову-таки, успішний. Багато європейських столиць також зацікавлено спостерігатимуть за найбільшою у світі системою контролю міського авторуху. Звісно, спостерігати не забороняється нікому, проте цей експеримент можливий лише у суспільстві, де всі водії рівні перед дорожньою камерою, що сканує номерний знак.