За останні 15 років країни з «плоским» податком продемонстрували удвічі вищі темпи зростання, аніж країни з прогресивним оподаткуванням — 2,1% проти 1,1. Серед країн, що розвиваються, цей розрив ще більший — 2,7% проти 0,7.
Коли Артур Лаффер малював свої знамениті криві, згідно з якими зниження ставки оподаткування не обов’язково призводить до скорочення податкових надходжень, він мав на увазі, що можливість більше отримати змусить людей більше працювати. Державні мужі вірити йому не квапилися, і до ідеї зниження податків традиційно ставилися дуже і дуже скептично. І навіть багаторічний досвід Гонконгу, що протягом останніх 50 років завзято демонструє одні з найвищих у світі темпи зростання економіки, не в останню чергу за рахунок тамтешньої досить простої системи оподаткування, більшість західних аналітиків воліло розцінювати усього лише як прояв «нечесної» податкової конкуренції. Введення єдиного податку в Естонії та Латвії ще на початку 1990-х і подальше досягнення дуже високих для Європи темпів економічного розвитку теж особливого ажіотажу не викликало — ці країни, мовляв, занадто малі, щоб на їхньому прикладі робити якісь «дорослі» висновки. І лише значні успіхи російської економіки, що ось уже третій рік працює на єдиному 13-відсотковому прибутковому податку, змусили говорити про переваги такої системи на найвищому рівні.
Щоправда, основний фокус тут полягає не в тому, що росіяни стали більше працювати, а в тому, що тепер одержувати основну частину зарплати «під столом» їм стало не так вигідно. Заплатити 13% і «спати спокійно» виявилося набагато легше, аніж заснути після втрати ледь не 30% доходу. У результаті за останні два роки надходження в російську скарбницю від прибуткового податку збільшилися на 50%, при цьому вся економіка зросла на 10%. Захід усерйоз занепокоївся з приводу того, що амбітний план Володимира Путіна — за найближчі десять років подвоїти російський ВВП — може втілитися в життя.
Щоправда, на думку Овсія Гурвича, керівника Економічної експертної групи, успішність податкової реформи в Росії дуже переоцінена. До зниження прибуткової ставки там, за даними Держкомстату, «у конвертах» видавалося 35% зарплат. А зараз — 32%. А податкові надходження зросли передусім за рахунок зростання заробітної плати...
Ще більш парадоксальна ситуація склалася зі сплатою податку з прибутку. Здавалося б, дійсно, зниження його ставки з 35% до 24 — царський подарунок підприємцям. Проте з огляду на те, що за рахунок усіляких пільг ефективна ставка раніше часто-густо становила 17,5%, то її зниження, супроводжуване скасуванням усіх пільг, призвело до фактичного підвищення віддачі для бюджету. З другого боку, це зниження ставки корпоративного податку змусило замислитися іноземні компанії, що працюють у Росії і виплачують належні суми в скарбницю за «рідними» ставками: наприклад, 35% у США чи всі 42% у Німеччині. Та й можливість для представників малого і середнього бізнесу вибирати між сплатою 6% від валового доходу або 15% — від прибутку — також створює непогані умови для ведення бізнесу.
Але все ж наріжним каменем економічних успіхів Росії на Заході вважають саме запровадження спрощеного податку з єдиною ставкою, або, як дедалі частіше його стали називати з подачі американців, «плоского» податку. Стів Форбс, затятий прибічник уведення аналогічної системи в Америці, за своєї бутності кандидатом у президенти розтривожив місцеву публіку «радикальною» ідеєю запровадження 17-відсоткового «плоского» прибуткового податку. А тепер кусає собі лікті. А Джордж Буш, із величезними труднощами проштовхнувши через Сенат зниження максимальної ставки податку на доходи фізосіб із 40% до 35, відверто набивається до Путіна в соратники з податкового реформування. Хоча в минулому Америка уже пережила значно більше скорочення. Так, у роки президентства Рональда Рейгана максимальна ставка оподаткування впала з 70% 1980 року до 28% 1988-го. Щоправда, Білл Клінтон досить швидко підняв її до пристойних 40. А все через те, що приріст людських трудових ресурсів за роки «рейганоміки» становив усього 3%. Тому хоча економічний розвиток дійсно радував своєю цифрою, бюджетний дефіцит почуття глибокого задоволення аж ніяк не викликав.
Тепер американські аналітики під враженням російського прикладу знову звернулися до уроків власної історії. Як стверджують злі язики, чималу роль у рішенні президента Рейгана зіграв його голлівудський досвід. Уявивши собі, яких розмірів могли б досягти його гонорари за знижених ставок оподаткування, він вважав це достатнім стимулом для того, щоб більше працювати. Проте більшість американців-чоловіків його настрій не поділяли. Як тепер стверджується, найбільш високооплачувані на той момент і так працювали по 3 тис. годин на рік, і ще більше працювати просто не мали можливості. А ось таксисти, наприклад, що стали об’єктом спеціального дослідження, після підвищення зарплати (яку імітувало для них скорочення податків), набравши ту ж суму, що й до підвищення, із чистим сумлінням вирушали додому. Зате найбільший ефект зниження податків справив на домогосподарок і пенсіонерів, які масово рушили на пошуки нової роботи. Зараз же, із урахуванням і без того високого рівня безробіття, американцям такий поворот подій, без сумніву, небажаний. Однак вони дуже активно обговорюють такі переваги переходу від прогресивної системи оподаткування до «плоского», як простота й суттєве зниження витрат на адміністрування податку.
Тим часом російський досвід квапляться запозичити східноєвропейські країни. Про рішення України наслідувати приклад свого північно-східного сусіда вже було сказано чимало. Словацька Республіка теж збирається з наступного року спростити прибутковий податок, щоправда, єдина ставка планується на рівні 19%. Аналогічні наміри висловлюються і польським прем’єр-міністром Лешеком Міллером, і опозиційною Громадянською демократичною партією в Чеській Республіці. І навіть Китай усе частіше заводить розмови на цю тему.
Західні аналітики, і передусім американці, із великим зацікавленням спостерігають за розвитком подій. І практично в кожній статті, присвяченій цій тематиці, обов’язково зазначають, що всі ці перетворення почалися лише після того, як Росія і східноєвропейські країни, переставши молитися на міжнародні фінансові інституції, почали жити власним розумом.
за матеріалами зарубіжної преси