Міркувати про зростання економіки й інвестиційні проекти тоді, коли людство переживає трагічні хвилини своєї історії, здається, на перший погляд, вельми блюзнірським. Але говорити про це треба. Адже саме визначення економічних наслідків катаклізмів, як природних, так і створених самими людьми — може допомогти значно зменшити їх негативний вплив. Тож немає нічого надзвичайного й негожого в тому, що після недавніх терактів в Америці аналітики від економіки заходилися ретельно прочісувати сторінки історії, намагаючись засвоїти уроки великих бід і катастроф, що сталися раніше.
Ні для кого не таємниця, що катаклізми руйнують економічні устої держав, де вони трапляються. Знищення людей і капіталів неминуче призводить до скорочення виробництва та падіння споживання виготовлених товарів. Значно складніше передбачити наслідки дій, пов’язаних із спробами інвесторів відтворити втрачений капітал. Ще складніше визначити результати викликаних катастрофами довгострокових змін у структурах споживчих витрат. До речі, ці витрати в Америці сьогодні перевищують дві третини ВНП.
Оцінюючи терористичні акти в США скупими бездушними цифрами про кількість загиблих і втраченого майна, їх можна порівняти з такими природними катастрофами, як повені, урагани чи землетруси. Тож трішки пролити світло нам могли б допомогти два недавні найбільші землетруси — каліфорнійський 1994 року, який забрав життя 50 чоловік, і японський 1995-го, що зруйнував місто Кобе, і в Країні вранішнього сонця загинуло 6,5 тис. чоловік та завдано було економічних збитків на 150 млрд. дол.
Землетрус у Кобе стався під час чергового спаду економіки Японії, що тривав уже три роки. За даними аналітика Едварда Лінкольна з вашингтонського Брукінзького інституту, стривоженість інвесторів із приводу подальшого економічного розвитку країни було розвіяно протягом тижня, коли з’ясувалося, що більшість підприємств, на відміну від портів і автострад, від катаклізму не постраждали. Проте згодом Японія зіштовхнулася з іще однією катастрофою, створеною, як то кажуть, «руками людини». За кількістю людських жертв газову атаку, організовану терористами з «Аум Сенріке», годі порівняти з землетрусом: у токійській підземці загинуло 12 чоловік (тисячі, правда, було травмовано). Але терористичний акт мав значні наслідки для економіки — він уселив страх у серця жителів японської столиці, і споживча спроможність населення різко впала. І все-таки, побоювання аналітиків стосовно того, що ці два нещастя серйозно вплинуть на економічний розвиток Японії, загостривши всі негативні тенденції того часу, виявилися передчасними. Економіка зберегла річний приріст у 1,6 відсотка. Як з’ясувалося згодом, цьому сприяли рішучі дії японського уряду, який запропонував інвесторам ряд серйозних фінансових стимулів.
А в Каліфорнії справи в економічній сфері пішли після землетрусу навіть краще, ніж до нього. Тоді штат щойно починав викараскуватися з загальноамериканської економічної прірви 1990—1991 років. Каліфорнійські аерокосмічні заводи й інші підприємства військово-промислового комплексу страждали після розпаду Радянського Союзу без замовлень й закінчення «холодної війни». Численні лавини й лісові пожежі, що обрушилися на штат після землетрусу, здавалися мало не прокляттям, посланим за якісь гріхи Господом. Проте, на подив багатьох, вони виявилися доброю звісткою, ознаменувавши новий тривалий економічний бум. З 1995 до 1999 року економіка Каліфорнії демонструвала нечуване зростання — 6,9 відсотка на рік.
Готуючись до можливих наслідків дії «вірусу тисячоліття», американська Рада експертів у галузі економіки вивчила економічні наслідки більш як двох десятків природних катастроф, що сталися в США за останні тридцять років. Виявилося, що жодна з них, зокрема й ураган Ендрю, що знищив у країні матеріальних цінностей на суму, еквівалентну одному відсотку ВНП, не мала серйозного впливу на економічне зростання Сполучених Штатів довше, ніж протягом кварталу. А річні темпи зростання економіки США залишалися незмінними.
На перший погляд, усе це видається надзвичайним. Проте таємниця такого успішного подолання американською економікою природних катаклізмів може полягати в іншому — все залежить від того, яким чином американці визначали свої економічні показники. Адже знищення частини основного капіталу країни ніяк не позначилося на значенні ВНП, тоді як зусилля щодо відтворення цього капіталу неминуче далися взнаки на зростанні валового внутрішнього продукту.
Єдиною серйозною причиною для занепокоєння сьогодні може бути те, що пов’язане з терактами різке посилення запобіжних заходів на транспорті негативно впливає на економіку США, ускладнюючи доставку товарів з одного місця в інше. На користь цього свідчить і приклад Кобе, і найбільший страйк американського персоналу служби екстреної доставки United Parcel Service (1997 рік). Однак і в тому, і в іншому випадку компанії знайшли альтернативні засоби доставки вантажів і кореспонденції. Схоже, гнучкість економічних механізмів дозволяє сучасним розвиненим державам пристосовуватися до будь-яких неприємностей.
Слід визнати, що землетруси та страйки все-таки не найкращі аналогії для війни, яку оголосила сьогодні Америка тероризму. Природні катаклізми хоч і трагічні, проте короткочасні та обмежені районом впливу. Війни відрізняються від них і тривалістю, і географічними масштабами.
Після того, як у серпні 1990 року Ірак окупував Кувейт, індекс упевненості американських споживачів у сталості свого економічного становища (він характеризує готовність до витрат на придбання споживчих товарів) різко пішов на спад, а ціни на нафту злетіли до небачених вершин. Тоді, на початку 90-х, так само, як і сьогодні, в економіці США спостерігалося вповільнення темпів зростання та значне падіння обсягу інвестицій. Але тоді відсоткові ставки були удвічі вищі, ніж тепер, а споживання нафти забезпечувало більшу й головну частину ВНП. Склалося так, що криза в Перській затоці лише підштовхнула вже хвору та слабку економіку США до рецесії.
Сама війна, або перспектива її виникнення, знижує привабливість економічного клімату для приватних інвестицій, руйнуючи звичні схеми й шаблони систем виробництва та споживання. Виміряти вплив цього чинника на економіку тієї чи іншої країни можна за допомогою такого показника, як «надбавка за ризик капіталовкладень». Вона є сумою, яку вимагають інвестори для компенсації ризику, на який вони йдуть, вкладаючи свої гроші в ненадійні акції, замість того, щоб спрямувати їх у безпечні державні фонди.
Недавні дослідження, проведені компанією Morgan Stanley, дозволили визначити надбавку за ризик капіталовкладень як перед початком Другої світової війни, так і під час неї. З 1937-го до червня 1940 року (евакуації Дюнкерка) цей показник більше ніж подвоївся і досяг дев’яти відсотків, проте до кінця війни він повернувся до початкового значення.
Подібні, правда, менші за розміром, зміни надбавок за ризик спостерігалися й під час Кубинської кризи, і в період нафтового ембарго 1973 року, і під час війни в Перській затоці десять років тому.
А стосовно урядових видатків, то вони у воєнний час зазвичай різко зростають. Під час Другої світової війни в США за їх рахунок було покрито всі потреби військової машини держави, а заразом ліквідовано й залишки наслідків американської Великої депресії 30-х років. Так само видатки уряду стали трампліном для економічного буму під час корейської та в’єтнамських воєн. Безпрецедентне збільшення Вашингтоном видатків на забезпечення безпеки аеропортів і авіаперельотів, на жорсткість прикордонного контролю в країні й на військові потреби може викликати схожий ефект.
Проте не слід забувати, що всі аналогічні економічні підйоми минулого мали місце після нарощування бойової могутності традиційних армій, покликаних брати участь у традиційних війнах. Результатом найбільшої за всю історію людства антитерористичної операції може стати лише безліч ризиків, які згодом не буде компенсовано якимось позитивним економічним ефектом.