Іронічне «обіцяного три роки чекають» може означати втрату сподівань де завгодно, але тільки не тут, на землі Анатолії. Хоча більша частина Туреччини й розташована в Азії, все ж 3% її території, яку називають Східною Фракією, знаходиться в Європі, що дає змогу країні претендувати на членство в Євросоюзі.
Ще на початку 1996 року турецька влада прийняла рішення про вступ до митного союзу з ЄС, скоригувавши внутрішні правила й законодавство відповідно до європейських вимог. Було скасовано тарифні й безтарифні бар’єри в торгівлі промисловими й готовими сільськогосподарськими товарами, ухвалено спільний митний тариф Євросоюзу на імпорт із третіх країн, підписано низку угод щодо вільної торгівлі з основними партнерами ЄС. Проте повноправними європейцями вже стали країни-кандидати, які заявили про свої наміри зовсім нещодавно, а очікуванню Туреччини виповнилося 43 роки.
Чим зумовлене таке прохолодне ставлення Євросоюзу? На думку міністра зовнішньої торгівлі Туреччини Кюршата Тюзмена, основна причина в тому, що країни ЄС високорозвинені, а їхні громадяни — ситі. Чого нині, на жаль, не скажеш ні про Туреччину, ні про держави, яких вона розглядає як реальних і потенційних партнерів спільного процесу євразійського співробітництва. А якщо так, то й визначення «очікування», яке від самого початку має на увазі пасивність, не зовсім точно характеризує зовнішньоекономічну політику турецької влади.
Попередницею сучасної Туреччини, яка затвердилася на політичній карті після Першої світової війни, була 600-річна Османська імперія. Заснована в XIII ст., вона містила в собі землі Європи, Африки й Близького Сходу і досягла піку свого розвитку в XVI ст. при Сулеймані I Пишному.
У минулому сторіччі після перемоги національно-визвольного руху на чолі з Мустафою Кемалем і проголошення республіки країні довелося пережити чимало соціально-політичних потрясінь, що, зрозуміло, не сприяло її економічному розвитку. Проте з настанням третього тисячоліття Туреччина всерйоз привернула до себе увагу світового співтовариства темпами удосконалення національної економіки.
Багато хто за традицією вважає основним достоїнством країни її туристичний потенціал. Це й справді так. Щороку Туреччину відвідують понад 20 млн. зарубіжних туристів, що дозволяє їй перебувати в першій десятці світових лідерів за ступенем привабливості для відпочинку. Але одним лише туризмом успіхи турецького бізнесу не вичерпуються.
Нині Туреччина щорічно поставляє до 40 млрд. кубометрів газу в Європу й 300 млн. тонн нафти на міжнародні ринки. У найближчому майбутньому ці показники збільшаться: наближаються до завершення два проекти експорту газу в Європу, успішно реалізовані разом з Італією й Грецією («Інтерконектор»), а також із Болгарією й Румунією («Набукко»).
Починаючи з 2002 року, зростання валового внутрішнього продукту Туреччини перевищує 7%, і торік ВВП становив 400 млрд. дол. Понад третина цієї суми припала на зовнішньоторговельну діяльність, де 90% становить експорт промислових товарів. Тим самим країна забезпечила собі місце в двадцятці найбільш економічно розвинених держав світу і всерйоз планує якщо не перевершити, то принаймні повторити успіх азіатських тигрів. Передумовами для цього є низький рівень інфляції та стабільність інших макроекономічних показників. А ще — дуже сприятлива демографія. За останні десять років населення Туреччини збільшилося з 62,8 до 70 млн. чоловік, з яких практично дві третини — віком до 34 років.
В умовах глобальної конкуренції ці обставини відіграють далеко не останню, а часом і визначальну роль. Головною умовою успіху в міжнародному суперництві в Туреччині вважають побудову сучасної економіки на регіональній базі, перетворення чорноморського регіону на вільну економічну зону й, на цій базі, створення умов для інтеграції у світову економіку.
— Насамперед ми повинні задовольняти внутрішні потреби за рахунок економічних можливостей нашої країни, — вважає міністр природних ресурсів і енергетики Туреччини Хільмі Гюлер. — Якщо не влаштовує якість товарів, давайте будемо обговорювати й розв’язувати цю проблему. Не гріх навіть піти на певну втрату прибутку. Зате в майбутньому це дасть набагато більшу вигоду.
Голова ради директорів Tuskon Ризанур Мерал і міністр зовнішньої торгівлі Туреччини Кюршат Тюзмен |
Випереджаючими темпами розвивається й співробітництво з Російською Федерацією. Про це свідчать зростання зовнішньоторговельного обороту за минулі шість років із 3,7 до 25 млрд. дол. і успішна спільна реалізація проекту «Блакитний потік».
На цьому тлі результати українсько-турецького ділового співробітництва виглядають скромнішими. Хоча товарооборот між нашими країнами і зростає, його показник за 2006 рік становив 3,4 млрд. дол. І це при тому, що, за даними українських туроператорів, наші співвітчизники, витративши на літній відпочинок приблизно 7 млрд. дол., майже в шести з десяти випадків воліли провести свою відпустку на турецькому узбережжі.
Розвиток плідного зовнішньоекономічного співробітництва — головна мета Конфедерації бізнесменів і промисловців Туреччини Tuskon. По суті, це аналог нашої УСПП, правда, зі значною відмінністю в масштабах і результатах діяльності.
Заснована 2005 року в Стамбулі як громадська організація, конфедерація об’єднує 151 товариство й асоціацію бізнесменів і 11500 підприємців Туреччини. Передусім тих, хто прагне розширити свою діяльність і вийти на зовнішній ринок.
За неповні два роки Tuskon відкрив свої представництва не тільки в країнах Азії та Європи, включаючи Брюссель, а й у Вашингтоні. Проведено п’ять так званих мостів зовнішньої торгівлі, які дали змогу налагодити співробітництво турецьких фірм із представниками євроазіатського, африканського й тихоокеанського бізнесу.
Ще одним таким заходом став на початку грудня 2007 року уже другий «Міст зовнішньої торгівлі Туреччина—Євразія», організований за підтримки ради й міністерства зовнішньої торгівлі Турецької Республіки. Він зібрав у стамбульському конгрес-центрі близько 1700 турецьких і 450 зарубіжних підприємців із 12 євразійських країн: Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Монголії, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану й України. Учасники форуму одержали можливість провести двосторонні переговори, зустрітися з представниками турецької влади, а також відвідати основні індустріальні та торговельні центри країни для налагодження ділових зв’язків із місцевими підприємцями.
Про те, наскільки плідними виявилися результати переговорів, зрозуміло, говорити передчасно. Але, за словами організаторів, якщо під час форуму-2006 вдалося укласти контрактів на суму приблизно 250 млн. дол., то на нинішньому форумі цей показник може бути перевищений удвічі.
— Основна заслуга моста в тому, що він формує підгрунтя для подальшого розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, — вважає голова ради директорів Tuskon Ризанур Мерал. — Використовуючи історичні й культурні зв’язки між нашими країнами як додатковий засіб розвитку зовнішньоекономічних відносин, ми тим самим підвищуємо рівень добробуту громадян наших держав.
Цього разу Україну в Стамбулі на офіційному рівні представляв заступник міністра економіки. А позиція нашої країни, по суті, обмежилася новими запевняннями в зразковій моделі добросусідства й бажанні України бути першою для Туреччини за ступенем інвестиційної привабливості.
Хотілося б, звичайно, почути вагоміші аргументи — крім того, що Україна займає «вигідне географічне положення», має «значний обсяг внутрішнього ринку, кваліфіковану й недорогу робочу силу». Але, на жаль, конкретика звелася лише до пропозиції взяти участь у будівництві об’єктів для Євро-2012.
Мимоволі згадується безумовна правота східної мудрості: найбільша відстань — між двома головами. До речі, у зв’язку з цим не можна не згадати ще про одну характерну ознаку.
Хоч як це дивно, але фраза «високошановні бюрократи» в Туреччині не містить навіть натяку на іронію. Причина проста й очевидна: реформи, реалізовані турецькими бюрократами, справді приносять реальні позитивні плоди. Зважена монетарна політика дає потрібні стимули для економічного розвитку, забезпечуючи стабільність фінансового ринку. Як результат обсяг прямих іноземних інвестицій у турецьку економіку у 2006 році досяг 20,2 млрд., а минулого, за попередніми даними, перевищив 24 млрд. дол. Звичайно, чималою мірою цьому сприяє роль Туреччини як важливого енергетичного коридору й термінала між Сходом і Заходом. Проте привабливість країни для іноземних інвесторів пояснюється не тільки цим.
Як стверджують бізнесмени, турецька регуляторна політика має винятково дружелюбний і діловий характер. Реєстрація фірми тут здійснюється одним міністерством, не потребує численних звернень до різних адміністративних структур. На відкриття бізнесу в Туреччині знадобиться від сили три дні, тоді як аналогічний середньоєвропейський показник — 27 днів. Порівняно з країнами ЄС, тут найліберальніше правове законодавство для прямих іноземних інвестицій, яке передбачає низку істотних пільг. І не дивно, що з 2004-го по 2006 рік приплив прямих зарубіжних інвестицій в економіку країни збільшився всемеро, а іноземна торгівля за останні п’ять років — у більш як 1,6 разу...
Чи то жартома, чи то серйозно турки стверджують, що в їхній країні є дві релігії — іслам і футбол. Однак, схоже, до них уже додалося третє віросповідання — економіка. Це настільки ж очевидно, як і помилка європейців щодо того, що мусульманам слід молитися в напрямку сходу. Тоді як насправді їхні молитви завжди звернені в бік Мекки.