На тлі останніх подій навколо Сирії та нещодавньої Генасамблеї ООН економічні проблеми відійшли на другий інформаційний план. А даремно. Там розгортаються події, здатні не меншою мірою вплинути на долі майбутнього світу.
Отже, як без особливого пафосу повідомили всі світові ЗМІ, 6 жовтня США та ще
11 країн оголосили про досягнення угоди про створення Транстихоокеанського партнерства (ТТП, від англ. Trans-Pacific Partnership), що передбачає створення між ними зони вільної торгівлі. До складу нового торгового союзу, крім Сполучених Штатів, увійдуть Японія, Нова Зеландія, В'єтнам, Канада, Австралія, Малайзія, Перу, Бруней, Сінгапур, Чилі й Мексика. Південна Корея висловила намір приєднатися пізніше. Таким чином, новий торговий союз об'єднуватиме країни, які становлять дві п'яті (40%) глобальної економіки (з річним ВВП близько 28 трлн дол.) і третину світової торгівлі.
Цей договір стане найбільшою торговою угодою для США з 1994 р. і претендує на звання найбільшого регіонального союзу в історії. За даними агентства Bloomberg, ця угода має усунути близько 18 тис. мит, якими американські товари обкладалися в різних країнах, а інші тарифи буде значно мінімізовано.
Пункт, який ще доопрацюють, - це захист країн, що входять у TТП, від взаємних валютних воєн. Поки що під цим маються на увазі координаційні зустрічі щодо валютної політики раз на рік.
Те, що складно не помітити, - у процесі створення нового торгового союзу традиційно переплітаються дві червоні нитки: економічна, на якій робиться публічний акцент, і політична, теж дуже добре помітна тим, хто цікавиться глобальними тенденціями.
Економічні аспекти
Президент США Барак Обама наполягає на тому, що створення Транстихоокеанського партнерства не тільки розширить можливості для швидкозростаючої Азії, а й дасть можливість протистояти в цьому регіоні Китаю в сфері торгових та інвестиційних відносин. Також Обама зазначає: "…(цей союз) "вирівнює ігрове поле для американських працівників і підприємців для того, щоб експортувалося більше товарів з написом "зроблено в США", підтримуючи тим самим високооплачувані робочі місця всередині країни. 95% потенційних споживачів американської продукції живуть за межами Сполучених Штатів. Це означає, що не можна дозволити країнам на кшталт Китаю визначати правила світової економіки. Ці правила мають написати США, відкриваючи нові ринки американським товарам, встановлюючи високі стандарти охорони праці й екології".
Згідно з даними Інституту світової економіки Петерсона, партнерство має збільшити реальні річні доходи 12 країн-учасниць на 285 млрд дол. до 2025 р. 64% від загального приросту ВВП припадуть на Японію і США. Також очікується, що максимальний приріст економіки буде у В'єтнаму, натомість Китай, оскільки він не входить до цього об'єднання, втратить деякі можливості в сфері торгівлі. Експорт держав - членів ТТП має зрости на 440 млрд дол. (7%). Звучить переконливо, і це справді серйозний крок, що відкриває чимало перспектив, але є й підводні камені, куди ж без них.
Великі компанії загалом вітають угоду, та водночас воліють не впадати в ейфорію і почекати деталей.
Цікаво, що більшість експертів сходяться на думці, що Транстихоокеанська угода матиме досить слабкий вплив на зайнятість власне у Штатах. Річ у тім, що в США уже є пакти про вільну торгівлю з кількома країнами Тихоокеанського регіону. Хоча разом з тим очікується, що дохідна частина США до 2025 р. зросте на 77 млрд дол. на рік (або 0,4% ВВП), завдяки створенню робочих місць у галузях, орієнтованих на експорт. І це в результаті стане більш виграшним варіантом навіть за умови скорочення робочих місць в інших галузях.
Інші галузі не особливо радіють відкриттю таких можливостей. Наприклад, автомобілебудування, молочна й текстильна промисловість можуть дуже навіть постраждати, оскільки вони навряд чи зможуть конкурувати зі своїми візаві з В'єтнаму, Японії та Нової Зеландії. Також стурбовані компанії сектора охорони здоров'я, бо тепер постане питання про розширення патентів на препарати. Крім того, їх хвилює проблема, як захистити свої ліки від дешевших аналогів.
У зв'язку з цим виробники лікарських препаратів уже висунули свої вимоги, які передбачають 12 років протекції з боку держави. Щоправда, існує ймовірність, що це дасть змогу виробникам підвищити ціни на свою продукцію ще більше. Очевидно, як про компромісний варіант, говорять про можливий восьмирічний перехідний період.
Радники "Лікарів без кордонів" уже охрестили цю угоду "найгіршою в історії торговою угодою для доступу до медицини в країнах, що розвиваються".
З цього приводу профспілки вже мають намір активно долучитися до кампанії, метою якої буде голосування в Конгресі проти ТТП. Серед аргументів якраз і буде те, що американська робоча сила не зможе витримати конкуренції, і це призведе до втрати робочих місць. Також серед недоліків нової зони вільної торгівлі зазначаються негативний вплив на навколишнє середовище і навіть загроза національній безпеці.
Політичні нюанси
Безумовно, угода про Транстихоокеанське партнерство - це фішка президента Обами, яку він розігрує перед виборами, що відбудуться в листопаді наступного року. Угода може стати вінцем його діяльності на міжнародній ниві. Але не всі цього хочуть.
Днями з несподіваною критикою ТТП виступила лідер демократів Гіларі Клінтон. На її думку, умови угоди не відповідають високим вимогам міжнародного торгового співробітництва. Цікаво, що у 2012 р. пані Клінтон у ранзі держсекретаря в команді нинішнього президента США говорила зовсім інше, навпаки, просуваючи цю ідею як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні. Тоді це звучало, як "встановлення золотих стандартів торгових угод для відкритої, вільної, прозорої, справедливої торгівлі, що підпорядковується законам". Схоже, від такого розвороту на 180 градусів у шоці навіть колеги Клінтон по партії. Також слід зазначити, що, крім загальних фраз про невідповідність, один із головних претендентів на пост майбутнього американського президента (вибори, нагадаємо, відбудуться в листопаді 2016 р.) ніяких конкретних претензій не висувала. Поки що це виглядає як дещо дивний, на думку республіканців, політичний крок, а сама тема ТТП - як дуже зручний передвиборний коник, як і інші традиційні для політиків акценти на зарплаті, стані природи і безпеці країни. Загалом, скрізь те саме…
На висловлювання Гіларі Клінтон уже гостро відреагувала Японія. З Токіо через кілька годин нагадали, що взагалі-то цей документ розроблявся не один рік, і в цьому процесі брали участь усі країни, що входять у Транстихоокеанське партнерство.
Європа, яка не входить у ТТП, поки що похмуро відмовчується. І для цього є свої причини. Справа в тому, що участь у цьому союзі відкрила б чудові перспективи для європейських експортерів. Більш того, у 2012 р. Німеччина виступала за цю угоду, розуміючи, що це гарна можливість подолати економічну кризу. Але тоді перемогли противники цієї ідеї, які не захотіли втрачати своїх негайних вигід заради довгострокових перспектив, у які ще й треба було вкластися. Звісно, противниками виступили економічно слабші країни. У результаті Європа досі розбирається зі своїми проблемами, створеними все тими самими слабшими країнами.
Цікаво, що, незважаючи на заяву Обами, останнім часом ідея ТПП уже не подається, як антикитайська коаліція. Прем'єр-міністр Японії Шіндзо Абе зробив реверанс у бік Піднебесної, сказавши, що був би радий бачити їх у лавах союзу.
Що стосується самого Китаю, який виявився ніби зайвим на цьому святі життя, то він поки що зовні досить байдуже спостерігає за тим, що відбувається. Але, схоже, цей спокій - удаваний. Поки ж з офіційних заяв Пекіна пролунало лише, що ТПП навряд чи справить приголомшливий ефект на торгівлю в регіоні. Тамтешні чиновники підрахували, що "підконтрольні" Китаю території, які покривають увесь схід Азії, потенційно можуть наростити торгівлю втричі. Експерти "Інституту глобальної економіки" у Гонконзі вважають, що Тихоокеанському союзу Китай просто необхідний і як ринок збуту, і як виробник. А ефективна кількість учасників не може обмежуватися 12, їх необхідно не менш як 20.
З одного боку, це виглядає, як затвердження офіційним Пекіном своєї стійкої в економічному плані позиції, що неможливо похитнути ззовні. З іншого - це схоже на натяк, що з Китаєм ця угода була б кращою й ефективнішою. Китайська влада навіть заявила, що цей союз був би їм цікавий у деяких напрямах (щоправда, промовчали про самі напрями). Однак слід зазначити, що колишнього ворожого ставлення вже немає. Тим більше, що зараз у світі з'явився кандидат, проти якого вигідно дружити. Або, швидше, з яким дружити стає просто небезпечно. Іншими словами, у майбутньому нас чекає багато цікавого, пов'язаного зі зміною складу і розширенням ТТП. До слова, стан економіки Китаю може бути далеко не таким жалюгідним, як прийнято вважати останнім часом. За прогнозами Deutsche Bank, зростання економіки Піднебесної в четвертому кварталі нинішнього року може прискоритися до 7,2% (з 7,0% у третьому кварталі).
А поки що Транстихоокеанську угоду ще мають схвалити у канадському парламенті (голосування намічене на січень 2016 р.), потім у Конгресі США (лютий 2016 р., тоді як президентські вибори там заплановані, нагадаємо, на листопад того ж року), і тільки 2017-го ратифікувати цю угоду мають усі країни-учасниці. Тож, як кажуть, запасаємося поп-корном. Хоча українським чиновникам вже не завадило б задуматися як про потенційні загрози для української економіки, так і про нові можливості для вітчизняних виробників. Бо коли транстихоокеанський маховик розкрутиться на повну, пити мінеральну воду буде вже пізно.