На початку 2020 року, коли Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила пандемію COVID-19 надзвичайною ситуацією, прогнози передбачали, що погіршення економіки розгортатиметься упродовж трьох місяців, а вже з червня розпочнеться відновлення економічної активності. Тому впроваджені антикризові заходи, як правило, ґрунтувалися на прогнозі певного сповільнення економічної активності. Наприклад, у жовтні 2019-го Міжнародний валютний фонд прогнозував зростання світової економіки на 3,4%, а економіки США — на 2,1%. А прогнози на 2021 рік ненабагато відрізнялися від 2020-го: світ мав би зростати на 3,6%, а США — на 1,7%.
Відповідно планувалися і заходи: вони були такими ж, які у попередні кризи, але повинні були мати значно більший обсяг стимулювання і високі темпи впровадження. До того ж уряди намагалися знайти баланс між подоланням криз у галузі охорони здоров’я та в економіці.
Уже на початку першої хвилі уряди розвинених країн розпочали впроваджувати безпрецедентно потужні заходи стимулювання:
- Федеральний резерв здійснив надзвичайні кроки, яких ще не запроваджували після світової фінансової кризи 2008–2009 років;
- центральні банки різко знизили відсоткові ставки і вимоги до резервів, до надання нових можливостей кредитування і фінансування, придбання активів, запровадили обмін валютних свопів, пруденційні заходи та послаблення буферів капіталу, а у деяких випадках й антициклічні буфери капіталу;
- вартість затверджених до середини червня 2020 року державних видатків на підтримку економічної діяльності становила 11 трлн дол.; зокрема, європейські лідери у липні домовилися про новий пакет пандемічної економічної допомоги на 859 млрд дол. для підтримки європейських економік;
- центральні банки виділили 17 трлн дол. на підтримку своїх економік для протидії пандемічним економічним ефектам;
- запозичення урядів у всьому світі зросло з 3,9% світового ВВП 2019 року до 13,9% — 2020-го;
- дефіцит бюджету розвинених економік зросте з 3,3% ВВП 2019 року до 16,6% — 2020-го (у США зростання з 6,3 до 23,8%);
- Франція, Німеччина, Італія, Японія, Польща, Туреччина, Велика Британія оголосили про заходи підтримки державного сектора, які становлять понад 10% їхнього річного ВВП;
- для економік, що розвиваються, дефіцит бюджету зросте з 4,9 до 10,6% ВВП, істотно збільшуючи їхній борговий тягар і підвищуючи перспективи невиконання зобов’язань. При цьому МВФ дійшов висновку, що у країн, що розвиваються, високий рівень боргу може бути «некерованим» і порушити стійкість банківської системи.
Та як тільки центральні банки і монетарні органи активно зайшли на ринки державного боргу і корпоративних облігацій з метою стабілізації ринків і забезпечення ліквідності, аналітики занепокоїлися. На їхню думку, ця діяльність у майбутньому може зруйнувати здатність ринків виконувати власні традиційні функції в природний спосіб. Тому вони почали рекомендувати обережніші фіскальну і грошово-кредитну політики та поєднувати їх з таким способом надання допомоги домогосподарствам, підприємствам або органам влади, який не викликав би негативних наслідків для економіки у довгостроковому періоді. Бо стало зрозуміло, що швидко ця криза не мине.
Перша хвиля мала тривати три місяці, а наступна — розпочатися восени 2020 року і бути слабшою, а в цілому пандемію, за прогнозами, повинні були подолати до кінця цього року. Тож і заходи планувалися з короткостроковим ефектом: як з позитивним, так і з можливим негативним. Довгострокові ефекти не враховувалися або вважалося, що з початком економічного відновлення застосовуватимуться дії, які поліпшуватимуть становище.
Однак економічна криза виявилася значно глибшою, ніж передбачалося. У другому кварталі економічне зростання у ЄС скоротилося на 11,7% порівняно з першим кварталом і на 14,1% порівняно з тим же кварталом 2019 року. Зайнятість у країнах ЄС зменшилася на 2,6%, або на 5,5 мільйона робочих місць (без 45 мільйонів робочих місць у Німеччині, Франції, Великій Британії, Італії та Іспанії, які охоплені програмами захисту зайнятості). У Японії економіка впала у річному вимірі на 27,8%. Лише за два місяці з початку пандемії понад 20 мільйонів осіб втратили роботу у США, перекресливши зусилля майже десяти років зі збільшення кількості робочих місць. За пів року, із березня до вересня, 61 мільйон американців подали документи на страхування на випадок безробіття. Іноземні інвестори розпочали виводити кошти із країн, що розвиваються (майже 42 млрд дол.). Це може спричинити значну рецесію в Азії. У Латинській Америці 29 мільйонів громадян можуть зазнати бідності, що зведе нанівець десятиліття спроб зменшити нерівність у доходах. Загалом же пандемія вже знизила потенціал світової економіки на 90 трлн дол. — більше, ніж будь-коли.
Перегляд прогнозів у першій фазі кризи спричинив не лише їх погіршення, а й зміну трендів самого падіння. МВФ погіршив прогноз світової економіки на 2020 рік до мінус 3% у квітневому звіті і вже аж до мінус 4,9% — у червневому.
При цьому прогнози на 2021 рік пропонувалися позитивніші, ніж на кінець 2019-го, за рахунок нижчої бази порівняння: світова економіка зросте на 4,5–4,8%;економіка США — на 4,7%.
Падіння у першому і другому кварталах відбувалося в умовах пристосування до нових реалій, а починаючи з червня дійсно розпочалося відновлення. В третьому кварталі був зафіксований стрибок у США — різке зростання ВВП на 7,45% (33,1% рік до року). Причому після рекордного падіння у другому кварталі на 9% (33,4% рік до року) і 1,3% — у першому. Це обнадіює, але не переконує.
Як поводитиметься економіка надалі? Наразі задіяні майже всі резерви, уряд позичив багато грошей підприємствам і надав безповоротні і поворотні фінанси домогосподарствам. Так, це спрацювало, але ситуація з обмеженнями активності наростає. Уже з початку третього кварталу паралельно з економічним відновленням розпочалося різке зростання захворювань, а друга хвиля, яка передбачалася слабшою, ніж перша, виявилася значно сильнішою як за кількістю захворювань, так і за тяжкістю наслідків.
Водночас система охорони здоров’я адаптується до ситуації: зокрема, у світі з’являються вакцини від COVID-19, крім того, комбінуються протоколи лікування з метою різкого зменшення летальних випадків, що дало позитивний ефект. Та, попри це, чимало урядів (навіть ті, які упродовж першої хвилі змогли провести свої держави через пандемію у режимі менших обмежень, а отже, і з меншою шкодою для економіки) почали оголошувати жорсткі обмежувальні заходи. Це, у свої чергу, потребує посилення заходів протидії економічному спаду. Криза не закінчилася у червні, а розгорнулася з новою силою, замайорів конкретний ризик дефолтів банківських установ, а за ними — урядів, які такі стимули надавали. Банк міжнародних розрахунків охарактеризував пандемію як кризу за своїм характером глобальну, яка викликала фіскальну, монетарну і пруденційну реакцію, що перевершила ефекти світової фінансової кризи 2008–2009 років.
Еволюційний і непередбачуваний характер кризи охорони здоров’я також спричиняє фінансову кризу, переходячи від кризи ліквідності на початкових стадіях до кризи платоспроможності, яка може погіршитися, якщо економічне відновлення відкладеться. Пандемія може негативно вплинути на глобальне економічне зростання більш системно та упродовж тривалішого періоду з повільним відновленням. Без термінового вжиття заходів у галузі охорони здоров’я економічна криза може тривати довше, ніж передбачали аналітики. Вона вимагатиме від урядів пошуку найефективніших комбінацій додаткових заходів фіскальної та грошово-кредитної політики без копіювання минулого досвіду, якого, коли брати до уваги нинішні реалії, не існує.
Додаткові заходи можуть знадобитися для збалансування конкуруючих потреб трьох кутів тристороннього партнерства: домогосподарств, підприємств, державних і місцевих органів влади. Вони вступають у серйозне протиріччя і у разі незбалансованих рішень можуть викликати соціальну напругу.
Під час першої хвилі подолання кризи монетарними методами сприймалося як адекватне, потрібно було лише відразу надавати значні обсяги фінансування і запроваджувати стимули дуже швидко. А вже під час другої хвилі обмежувальних заходів і, відповідно, поглиблення кризи споживання ці методи не спрацьовували. Крім того, почали виникати ризики інфляційного зростання замість реального.
Держави розпочали вживати різні заходи національного характеру, обмежуючи діяльність і свободу дій наднаціональних органів. Наприклад, Німеччина у судовому порядку протидіяла додатковому викупу єврооблігацій ЄЦБ. Хоча, здавалося б, за існуючих обставин це правильна ідея: Єврокомісія ініціює випуск облігацій з метою фактично збору коштів на необхідну підтримку. Але національні уряди, на відміну від попередніх криз, за нинішньої бажали, щоб кошти спрямовувалися для порятунку не економіки єврозони у цілому, а конкретних країн, та обережно ставилися до порятунку південних країн, оскільки вони, на думку північних країн, нездатні ефективно використовувати кошти.
Одночасно відбувається так зване дроблення економічних політик у регіональних і глобальних об’єднаннях. Непідпорядкованість як кредиторів, так і боржників міжнародним фінансовим організаціям стає реальністю. Наприклад, африканські країни почали працювати для залагодження своїх боргових проблем із МВФ безпосередньо з Китаєм.
Відмінність у підходах країн пришвидшує вирішення їхніх конкретних нагальних питань, але може завдати довгострокової шкоди світовій економіці, погіршуючи міжнародні політичні, торгові та економічні відносини. Погляди на економічну політику щодо подолання наслідків пандемії COVID-19 і протидії наступним пандемічним кризам напружують відносини між розвиненими економіками і країнами, що розвиваються, а також між північними і південними членами єврозони, кидаючи виклик союзам і загальноприйнятим концепціям національної безпеки. Це також порушує питання про майбутнє світового лідерства, оскільки слабші країни орієнтуватимуться на ті, які допомагатимуть вирішувати кризові питання.
У деяких країнах пандемія поставила питання охорони здоров’я нарівні із традиційними проблемами національної безпеки, як-от тероризм, кібератаки і розповсюдження зброї масового ураження. Пов’язані з цим економічні та людські витрати можуть мати довгострокові наслідки для економік через втрату життів і робочих місць. Фіскальні та грошово-кредитні заходи, що застосовуються для запобігання фінансовій кризі і для підтримання економічної діяльності, також можуть ненавмисно посилити диспропорції між доходами, актуалізувавши питання оподаткування статків (так звана ініціатива Пікетті, що наголошує на необхідності оподаткування успадкованого багатства). У деяких країнах економічні наслідки можуть посилити расові і соціально-економічні розриви та спровокувати соціальні заворушення. Тому внутрішні економічні завдання набувають пріоритетного значення серед головних питань національної безпеки.