7 грудня Рада директорів Європейського банку реконструкції та розвитку схвалила український проект з добудови двох ядерних блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. Наступний крок — за Україною: 15 грудня вона закриє Чорнобильську станцію. Таким чином, у Меморандумі про закриття ЧАЕС, підписаному країнами «сімки», Єврокомісією та Україною, буде поставлено крапку.
Історія любові
Жодне засідання Ради директорів ЄБРР не було настільки знаковим для Заходу і настільки доленосним для України. Може, це звучить занадто патетично, але відтепер і наша країна, і Банк поставили на карту власну репутацію. Щоб не втратити її, обом потрібен успіх у кредитуванні українського ядерного проекту.
Мабуть, нема сенсу докладно переповідати події тих нелегких п’яти років, які Україна прожила в очікуванні закриття ЧАЕС та схвалення кредиту на добудову компенсуючих потужностей. Тим більше що «Зеркало недели» постійно інформувало читачів про всі перипетії проекту Рівне/Хмельницький. Але коротко нагадати можна, щоб зрозуміти всю значимість того, що відбулося.
...Наляканий вибухом на четвертому блоці Чорнобильської АЕС і стурбований його радіоактивною близькістю до «своєї» Європи, Захід в особі «великої сімки» та країн Європейського союзу вирішив запропонувати Україні закрити всю Чорнобильську станцію. Зрозуміло було, що таку масштабну (і в технічному, і фінансовому плані) роботу Україна сама не подужає. Тому в грудні 1995 року в Оттаві було підписано Меморандум про закриття ЧАЕС. Згідно з його умовами, Україна закриває станцію 2000 року, західна сторона допомагає фінансувати роботи в Чорнобилі і в частині компенсації енергетичних потужностей, які втратить наша країна у зв’язку з зупинкою ЧАЕС.
Серед можливих компенсуючих варіантів найбільш підходящим, себто економічним, західні екс- перти вважали завершення будівництва двох українських ядерних блоків — четвертого на Рівненській і другого на Хмельницькій АЕС. Згодом проект так і буде названо: Хмельницький-2/Рівне-4 (Х2/Р4). І хоча Європейський банк реконструкції та розвитку не був стороною Меморандуму, саме йому, як міжнародній фінансовій інституції, найбільшими акціонерами якої є країни «сімки» та ЄС, було доручено вивчити можливості кредитування цього проекту.
Вивчення затягнулося майже на п’ять років. За цей час проект зазнав шість експертиз. У що обійшлися експерти — банківські джерела мовчать. За іронією долі, остання, шоста експертиза, проведена в жовтні 2000-го американською консультаційною компанією «Стоун і Вебстер», серед клієнтів якої значиться енергетичний сектор США, лише підтвердила висновки першої експертизи, зробленої 1995-го (для Меморандуму) німецькою фірмою «Лемаєр Інтернешнл» — головним консультантом у галузі проектів ядерної безпеки. До речі, п’ять експертних висновків із шести по суті свідчили про одне й те ж: проект Х2/Р4 відповідає так званому принципу «найменшої вартості» («least coast»).
Але була друга за рахунком експертиза, плід горезвісної комісії під керівництвом Джона Саррея, професора Суссекського університету Британії, котра наполягала на протилежному. А саме: що проект зовсім не відповідає вимогам «least coast» і що нові блоки не потрібні, оскільки в країні є достатньо теплоенергетичних потужностей. Пригадую, як під час щорічних зборів ЄБРР 1997 року українська делегація легко спростовувала докази комісії Саррея, яка у своїх дослідженнях зовсім не врахувала жалюгідного стану української теплоенергетики. Але Україна, як відомо, для Заходу не авторитет. Тепер, щоправда, в ЄБРР не люблять згадувати, що комісія Саррея — це півтора року марно втраченого часу.
Роль особи в історії
З історією пов’язаний і особистісний момент. Тодішній президент ЄБРР, француз Жак де Лароз’єр, людина величезної ваги у фінансовому світі, вочевидь «недолюблював» цей український ядерний проект, хоча ніколи, щоправда, не заявляв про це відкрито. Проте саме за часів де Лароз’єра на підставі висновків комісії Саррея проект довго-нудно мусували, та з місця не зрушили. І лише з його відставкою у січні 1998-го з’явилася надія. Проект знявся з якоря і почав повільно дрейфувати. Ніхто особливо не квапився — ні «сімка», ні ЄС (головні замовники закриття ЧАЕС, відповідно до Меморандуму), ні, тим більше, ЄБРР, який був у цій справі хоча й не простим, але посередником і орієнтувався на сигнали головних акціонерів, а крім усього, переживав тоді восьмимісячне безвладдя...
Наступний президент ЄБРР — німець Хорст Келлер запевняв, що хоче поставити крапку над цим проектом якнайшвидше. Проте сумнівався в його самоокупності — адже платежі Енергоатому за поставлену електроенергію були тоді на дуже низькому рівні. Вихід знайшли: спільно з українською стороною Банк створив робочу групу за участю країн-донорів. Її метою був пошук шляхів реформування енергосектора, а саме, підвищення рівня платежів і проведення приватизації обленерго. В липні цього року результати роботи групи й рекомендації ЄБРР було враховано при підготовці поправок до закону про енергетику.
Через півтора роки Келлеру пощастило: він опустився у спорожніле директорське крісло МВФ, а ЄБРР знову розпочав пошуки президента. Рухати далі такий проект, як Хмельницький-2/Рівне-4, могла лише перша людина в ЄБРР, та й то така, котра б наважилася зробити цей крок, на який не наважилися свого часу ні де Лароз’єр, ні Келлер.
З 1 липня 2000 року президентом ЄБРР стає Жан Лем’єр (до речі, третій француз із чотирьох президентів за дев’ятирічну історію ЄБРР). Він не дуже клявся в любові до України, його стратегічні плани проглядаються легко — країни, що вступають у ЄС, плюс Росія. Але цей президент правильно зрозумів сигнали головних акціонерів. Перший із них — візит американського президента Клінтона до Києва на початку червня нинішнього року по українську обіцянку закрити Чорнобильську станцію. Другий — через місяць на Окінаві — на японському саміті країн «вісімки». У заключному комюніке «сімка» підтвердила (між рядками) свою готовність виконати обіцянки щодо кредитування енергетичних проектів в Україні, але лише у разі їх самоокупності та відповідності принципу «найменшої вартості». При цьому експертні оцінки з приводу проекту та реформ в українській енергетиці мав дати менеджмент ЄБРР, очолюваний президентом. Іншими словами, якщо проект відповідає, а Україна реформується, то рішення лягає на плечі ЄБРР. У такий спосіб вищому менеджменту Банку натякнули: якщо Україна у разі чого ЧАЕС не закриє, то винних знайти буде нескладно.
І Жан Лем’єр відповів Заходу натяком такого самого змісту. Ні, він не збирався брати на себе відповідальність за ядерний проект і, чого доброго, зажити слави «проядерного агітатора». Він організував ще одну експертизу, щоб усі останні чотири (проведені, до речі, однією й тією самою американською фірмою «Стоун і Вебстер») в унісон зафіксували «найменшу вартість» Х2/Р4 (а саме цю умову ставить банк при фінансуванні енергетичних проектів). Потім він здійснив поїздку до рідного Парижа, де ще недавно був не останньою людиною — директором казначейства Франції та президентом Паризького клубу кредиторів. Там, мабуть, поговорив із керівництвом країни, яка саме в цьому півріччі головує в ЄС. Потім злітав до Вашингтона — найбільшого акціонера ЄБРР. На початку листопада він відвідав Київ, зустрівся з Президентом Кучмою, прем’єром Ющенком і спікером Плющем. Там же, в Києві, хтось розповів йому історію про «норовливих» парламентерів, які, на випадок чого, можуть ініціювати «незакриття» ЧАЕС.
Лем’єр повернувся до лондонської штаб-квартири ЄБРР і за два тижні повідомив про дату засідання Ради директорів, на порядку денному якого стояв проект Х2/Р4, — 7 грудня. Таким чином він поклав усю відповідальність за ухвалення рішення по проекту на акціонерів Банку (їх 61: 59 країн плюс Єврокомісія та Європейський інвестиційний банк), які представлені в Раді 23 директорами. Зрозуміло, що вирішальні голоси — у директорів від країн «сімки».
Пробна куля
На консультативній нараді 30 листопада директори та менеджмент ЄБРР обговорили всі можливі питання з українського ядерного проекту. Проте, крім робочого значення, нарада була своєрідною пробною кулею, розвідкою перед засіданням 7 грудня. Після того, як усе пройшло досить мирно, у Банку почали говорити, що проект має шанси на схвалення.
Ні-ні, ніхто й не брався передбачати стовідсоткове «за» при голосуванні. Давні противники проекту — Австрія з Бельгією — невпинно піддавали проект сумніву. Німеччина, як відомо, змінює ставлення до своїх міжнародних зобов’язань залежно від зміни влади (уряд Шрьодера не підтримав зобов’язання по Меморандуму в частині ядерного проекту, підписані свого часу Гельмутом Колем). Америка, наш найперший стратегічний партнер, упродовж цих років часто вагалася з приводу своєї позиції, оскільки то терзалася впливом власних «зелених» на електорат, то прагнула інколи продемонструвати Україні свій виховний талант. Її вагання відповідно наслідували Канада з Японією (у всіх у цьому світі власні ролі).
Італієць Романо Проді від імені очолюваної ним Єврокомісії під час недавнього візиту до Києва обіцяв рішучу підтримку проекту. Однак хто був найпослідовнішим у цій «західній компанії» — то це Великобританія. Протягом усіх років вона безперестанку твердила: «Хлопці, зобов’язання треба виконувати» — як українській, так і західній стороні. Причому зміна влади в країні на цю позицію не вплинула — лейбористи не відмовилися від зобов’язань, узятих 1995-го консерваторами.
Отже, сьомого грудня рішення прийняли. Рада директорів ЄБРР схвалила проект. Переважною більшістю голосів. Причому для голосування за цим проектом, на відміну від усіх інших, кожен директор мав саме на цей випадок отримати спеціальне рішення від урядів тих країн, які він представляє в Раді.
Із 60 акціонерів Банку — 41 висловився «за», 11 — утрималися і 8 країн проголосували проти, а саме: Австрія, Боснія—Герцеговина, Ізраїль, Кіпр, Мальта, Нідерланди, Норвегія—Угорщина. Таким чином, із 71,5% усіх голосуючих — 89% «за» і 11% «проти» (ті, що утрималися, — 28,5% — в офіційній цифрі не враховуються). Серед тих, хто утримався, дві країни з «сімки» — Німеччина та Італія. 61-й акціонер — Монголія — поки не голосує.
Звичайно, дане схвалення — ще не завершальний етап проектного марафону, попереду — офіційне підписання проекту, потім виконання умов, а відтак і початок його фінансової історії. Однак Рада директорів ЄБРР — своєрідний рубікон. І його перейдено.
Але ж умови...
Так, рішення Ради директорів повністю набере чинності лише після виконання чотирьох умов, додатково висунутих ЄБРР. Умови ці були оприлюднені того самого дня, 15 листопада, коли президент Лем’єр підписав рекомендацію Раді директорів на затвердження проекту, а сам проектний документ було розміщено на сайті ЄБРР в Інтернеті.
Отже, умови, які, до речі, не всі категорично залежать від України.
Перша. Підтвердження від імені Верховної Ради та уряду України, що всі чотири блоки Чорнобильської станції буде остаточно зупинено.
Україна заявила, що офіційне закриття ЧАЕС відбудеться 15 грудня. Можна вважати питання вирішеним. Не тільки тому, що заходи на цей день уже призначено, гроші на них виділено, списки учасників складено. Кажуть, ніби в розмові з Романо Проді Леонід Кучма запевнив, що Чорнобиль ми закриємо, оскільки обіцяли. Буде кредит ЄБРР чи ні — ми нікого шантажувати не збираємося. Коли так, то це не просто гарно, а й принципово.
Друга. Ухвалення рішення Радою директорів Міжнародного валютного фонду щодо відновлення програми розширеного фінансування України.
Прив’язку до МВФ можна вважати своєрідною гарантією стабільного макроекономічного середовища для цього проекту ЄБРР. Уже відомо, що розгляд «українського питання» у МВФ призначено на 19 грудня. Процедура, в принципі, така, що коли питання доходить до Ради директорів, то вирішується зазвичай позитивно. Однак поживемо-побачимо.
Третя. Письмове підтвердження з боку всіх учасників проекту готовності виконати свої фінансові зобов’язання щодо проекту.
Фактично, виконання цієї умови від України не залежить. Йдеться про кредиторів проекту. Їх шість. Обсяги співфінансування розподілено так:
— Євроатом (представник Європейської комісії, сторони Меморандуму) — 585 млн. дол. (39,5%). Євроатом є найбільшим кредитором у фінансуванні даного проекту. Очікується, що 13 грудня він ухвалить рішення з цього питання;
— ЄБРР (він не є стороною Меморандуму) — 215 млн. дол. (14,5% від фінансового плану проекту). Фактично, схвалення проекту ЄБРР Радою директорів — це зелений сигнал для решти кредиторів, які мають ухвалити аналогічні рішення;
— експортні кредитні агентства (ЕКА) — 348,3 млн. дол. (23,5%).
Питання ЕКА довго було найболючішим у переговорах України з ЄБРР. Але ціна кредитів цих агентств, навколо якої точилися суперечки, пояснюється, по суті, високим кредитним ризиком в Україні. Крім того, без залучення ЕКА було практично неможливо знайти інші джерела для заповнення потрібних сум, оскільки приватні кредити під такі глобальні проекти не даються, як і європозики. Грантів у цьому проекті немає, бо, згідно з умовами Меморандуму, гранти використовуються безпосередньо для робіт із закриття ЧАЕС. Крім того, фінансова участь ЕКА з розвинених країн, приміром, «сімки», створює можливість прямого підключення до проекту сторін, які підписали Меморандум. Відомо, що ЕКА з Великобританії, Франції, США, Швейцарії, Бельгії і Чехії вже підтвердили свою зацікавленість у проекті;
— Росія — 123,7 млн. дол. (8,4%): ідеться про паливо для першого завантаження нових ядерних блоків, яке нададуть Україні у формі технічного кредиту;
— «Енергоатом» (Україна) — 158,7 млн. дол. (10,7%): в основному обслуговування кредитів на період будівництва блоків;
— Україна — 50 млн. дол. (3,4%): будівництво лінії електропередачі від Рівненського блоку-4 до загальної мережі.
Повна вартість проекту — 1 480,6 млн. дол. США.
Четверта. Одержання Банком письмових підтверджень від української сторони про стабільний стан і подальше підвищення стандартів ядерної безпеки.
Умова, яка повністю залежить від України, а в ЄБРР та інших кредиторів викликає найбільші побоювання. Іншими словами, Банк не просто хоче — він мусить бути впевненим, що система ядерного регулювання в нашій країні відповідає світовим вимогам, а орган, що регулює ядерну безпеку, — незалежний і сильний. Смисл питання в тому, щоб не тільки два блоки, добудовані за допомогою міжнародних кредитів, а вся ядерна енергетика України отримала цілком нову, дуже жорстку систему регулювання ядерної безпеки. Систему, яка проводить нагляд, ліцензування, контроль, аналіз роботи всіх діючих в Україні ядерних блоків і формулює необхідні рекомендації щодо їх безпечності відповідно до міжнародних конвенцій.
А нинішній орган, що регулює ядерну безпеку в Україні, є лише департаментом у системі Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Протягом останнього десятиліття він зазнав багато реорганізацій, аж поки нарешті не втрапив під останню адмінреформу, не залишився без найкращих фахівців та належного фінансування. Не конче бути мудрим, аби зрозуміти: саме ця обставина найбільше тривожить усіх акціонерів ЄБРР. (Україна поспішала виправити становище: цього тижня Президент підписав указ про створення Державного комітету з ядерного регулювання).
Проміжний фініш
Перераховані вище умови, у разі виконання, зроблять рішення директорів ЄБРР повноцінним. Але це ще не все. Слід нагадати, що для підписання всіх угод і одержання клієнтом, тобто «Енер- гоатомом», грошей у рамках першого траншу для добудови Хмельницького блоку-2 доведеться виконати ще багато так званих «умов ефективності».
Взагалі, проект і його підготовка рясніли умовами та принципами. Виконання українською стороною якщо не всіх, то головних із них дозволило проектові вийти на фінішну пряму (а не тільки добра воля Ради директорів і президента ЄБРР). Крім дати закриття ЧАЕС, вирішальним для ЄБРР було питання фінансової окупності проекту, оскільки Банк, навіть за наявності державної гарантії, не може фінансувати проект, у якому недостатньо підтверджено саме цей принцип. Питання ставилося гостро — наскільки серйозні реформи в Україні та зусилля уряду у сфері реформування системи відносин на енергоринку? Враховувалося все: і збереження тенденції високого рівня платежів живими грошима, і поступовий відхід від бартеру, і приватизація обленерго.
У процесі спільної роботи української сторони, ЄБРР та інших кредиторів було визначено низку умов, реалізація яких могла зробити проект Х2/Р4 самоокупним. Одна з головних, покликана забезпечити фінансове зміцнення енергосектора, — план приватизації обленерго із залученням стратегічного інвестора. Досвід роботи ЄБРР у ряді країн (Хорватія, Казахстан, Молдова) свідчить, що приватизація енергосектора — найефективніший засіб збільшення рівня проплат живими грошима і як результат поліпшення фінансового стану галузі. Тож немає нічого дивного в тому, що умовою для одержання першого траншу кредиту на добудову ядерних блоків ЄБРР назвав успішну приватизацію обленерго — Банк хотів мати певність, що кредити буде чим повертати.
Як відомо, сьогодні всю необхідну підготовчу роботу з приватизації перших шести обленерго в Україні завершено. І не тільки це послужило зеленим світлом для кредиту. Керівництво ЄБРР також вважає, що нинішньому українському урядові вдалося навести дисципліну на енергоринку, підвищити рівень збирання платежів, посилити прозорість відносин.
Графік фінансування проекту Х2/Р4 передбачає надходження кредитів в Україну протягом шести років. До 2004 року планується завершити будівництво другого реактора на Хмельницькій АЕС, потім до 2006-го — четвертого на Рівненській. Термін погашення всієї суми кредиту — 18,5 року. Відсоткова ставка — Libor плюс 1 відсоток.
І, нарешті, головне патріотичне запитання — що отримає Україна? Гроші? Не тільки. І навіть не стільки гроші. Вона отримає системний кредит, покликаний закласти основи здорового енергоринку, а також принести в Україну «західний стандарт ядерної безпеки» — не лише для двох нових блоків, а й для всієї ядерної галузі. Зайве нагадувати, що «радянський» стандарт у нас уже був. І немає нічого дивного в тому, що, раз обпікшись, хочеться дмухати на гаряче завжди...
Ніде правди діти, кілька разів ми гордо заявляли, що коли Захід грошей не дасть, ми, мовляв, самі добудуємо свої блоки. Поза сумнівом, держава не списала б на брухт на три чверті побудовані реактори. Однак економічне становище країни висвічувало лише дві невтішні перспективи — або напівпокинутий довго-само-буд, або пошук інвестора у східному напрямку.
Звісно, повернути такий кредит — справа нелегка, навіть за 18 років. Однак міжнародні експерти впевнені: якщо українська сторона виконає всі умови цього багатокредитного проекту, то платежі «Енергоатому» з погашення боргу не перевищать 4—5% від його загального щорічного доходу. А це — посильний тягар.
Замість післямови. Понад три роки тому свою першу статтю про проект Хмельницький-2/Рівне-4 я назвала «Чом би світу нас не полюбити?», перефразувавши слова видатного українського вченого Юрія Шевельова. Там саме наводила його думку про романтичність та простодушність української людини, маючи на увазі, що ніхто нам нічого не винен — ні за нашу «хорошу поведінку», ні за сумирний погляд. За все треба боротися — самим із собою і за себе з іншими.
Я далеко не оптиміст у питанні рідного менталітету. Однак, можливо, приклад тривалої, однак успішної боротьби за згаданий кредит про щось таки свідчить? Принаймні дуже хочеться, щоб свідчив — бодай про повноцінне самовідчуття...