Сенфорд Уейлл |
Сенфорд Уейлл — жива легенда Уолл-стрит. Один із найагресивніших бізнес-мізків, перший (понад 30 років тому) «об’єднувач» в американській фінансовій індустрії, у 90-х роках він став чемпіоном США з фінансового злиття. Після створення Citigroup 1998 року в результаті приголомшливого за розмахом (73 млрд. дол.) злиття найбільшого роздрібного банку Citicorp і страхового гіганта Travelers, Уейлл міцно затвердився під номером один в американському фінансовому світі. Ще недавно його називали «королем капіталу», а сьогодні 68-річний голова Citigroup отримав запрошення до генерального прокурора Нью-Йорка Еліота Спітцера...
Часи змінюються. Особливо на Уолл-стрит, де з минулого року, вслід за корпоративними скандалами, розпочалася «велика чистка». Черга дійшла до «непотопаючих» — могутніх інвестиційних банків.
Розслідування, розпочаті регулюючими фінансовими органами США, вказали на творців брудних схем, пов’язаних із інтернетівськими компаніями. А саме: інвестиційні банки Уолл-стрит були в змові з вищим керівництвом деяких найбільших американських компаній, із метою обману звичайних інвесторів.
Нью-йоркський прокурор Спітцер став першим чистильником авгієвих стаєнь. На початку жовтня він відкрив судову справу з вилучення 28 млн. дол., отриманих п’ятьма телекомунікаційними магнатами від продажу своїх же акцій. Виявилося, що ці цінні папери були подаровані їм інвестиційним банком Salomon Smith Barney (SSB), що входить у корпорацію Citigroup. Причому на випуску цих паперів банк заробив 241 млн. дол. комісійних. Аналітик Джек Грубмен, якого вважали на той час зіркою з телекомунікацій у SSB, підтримував високий рейтинг компаній навіть тоді, коли вони наближалися до банкрутства. Це дозволило першим особам цих компаній заробити 1,7 млрд. дол., продавши свої акції ще до того, як ціна на них остаточно впала. Саме цей прибуток Спітцер має намір відсудити. Роздрібних брокерів з SSB, які працюють з інвесторами «з вулиці», розлютило те, що вони були обдурені керівництвом банку і продавали втратні акції клієнтам, які їм довіряли.
Схема шахрайства, як водиться, проста й геніальна. Аналітики банку свідомо завищували вартість акцій компанії, які вже падали. Брокери, керуючись оцінкою своїх же аналітиків, продавали звичайним інвесторам уже знецінені акції за високою ціною. Та найцікавіше, що значна частка акцій, які продавалися, належала вищим керівникам компанії. У результаті вони збагачувалися, рядові ж інвестори втрачали свої вкладення.
В особі прокурора Спітцера Уолл-стрит отримав серйозного супротивника. Син мільйонера, який сколотив своє багатство на операціях із нерухомістю, випускник Прінстона й Гарварда, він набув слави невтомного реформатора фінансового сектора.
Спітцер першим заявив про необхідність розділення фінансового та дослідницького департаментів у структурі інвестиційних банків під час свого попереднього розслідування — щодо конфлікту інтересів у банку Merrill Lynch. Відтак він домігся, що Merrill Lynch заплатить 100 млн. дол. штрафу і введе необхідні зміни, які задовольнять інвесторів. Такі, приміром, як прив’язка зарплати аналітиків до курсової вартості акцій, які вони рекомендували купувати.
Професіональна наполегливість прокурора істотно підірвала довіру до об’єктивності аналітиків великих інвестиційних банків. Сьогодні його «розлючений погляд» упав на фінансовий злочин під назвою spinning. Суть злочину полягає в тому, що інвестиційний банк, здійснюючи початковий випуск акцій компаній, «дарує» частину їх керівникам цих компаній — на знак вдячності за отриманий контракт на випуск акцій. Як це називається в пострадянській фінансовій лексиці? Правильно, «відкат».
У судовому позові проти корпорації Citigroup, і зокрема проти її інвестиційного банку Salomon Smith Barney (SSB), йдеться, що SSB під час випуску акцій великих компаній «виділяв» (тобто «відкочував») керівникам цих самих компаній частину акцій. Зокрема управляючий директор компанії WorldCom Берні Ебберс заробив 11,5 млн. дол. на 21-му такому випуску акцій. А за це SSB отримував нові контракти від вдячних керівників, що збагатилися. Приміром, тільки на випуску акцій WorldCom SSB заробив 107 млн. дол. прибутку.
Ще одна проста й «геніальна» схема дуже схожа на попередню, та розмах тут ширший. Банк отримує багатомільйонний контракт-замовлення на випуск акцій великої компанії. За це керівництву компанії належить «подяка» у вигляді випущених акцій. Потім керівництво, змовившись з інвестиційним банком, продає свої власні акції за завищеною ціною, яку штучно підтримують аналітики банку. Довірливий пересічний інвестор купує акції. Компанія тим часом заявляє про свою неспроможність, акції різко знецінюються. Усі задоволені, крім обманутого і збіднілого обивателя, що одного разу вирішив стати інвестором.
Саме Джек Грубмен був тією людиною, котра штучно завищувала вартість акцій таких телекомунікаційних компаній, як Qwest, WorldCom, Global Crossing, що вже перебували в кризі. І саме Берні Ебберс, управляючий компанії WorldCom, заробив на продажу своїх акцій 23 млн. дол., тоді як компанія тихо рухалася до банкрутства. Сам Грубмен отримував на рік близько 20 млн. дол. у вигляді премій за те, що допомагав власному банку SSB генерувати 1,1 млрд. дол. доходу в період із 1998 по 2001 рік.
Прокурор Спітцер говорить про старанно сплановану змову в цьому головному інвестиційному банку з метою обдурення пересічних інвесторів...
Не тільки влада США, а й інститути Уолл-стрит розуміють, що довіра громадян до ринків трагічно підірвана й має бути відновлена за будь-яку ціну. З 1983 по 1999 роки кількість власників акцій у США практично подвоїлося — з 42 млн. чоловік до 79 млн. Американський обиватель знав, що інвестування в акції, у певному сенсі, є азартною грою. Та він і гадки не мав, наскільки старанно система була продумана і як довго й цинічно вона працювала проти нього. По суті, те, що робить сьогодні Спітцер, — це не просто пошук способу покарання. Регулюючі органи США вимушені створити жорсткіші правила гри, які можуть привести до революції в інвестиційній банківській справі.
Звільнення Грубмена у серпні з SSB визначило формальне закінчення ери «зоряних» аналітиків. Сьогодні він — безробітний мільйонер, активно співпрацює зі слідством. На слуханнях у Конгресі зізнався, приміром, що спільно з банкірами із SSB лобіював рішення в раді директорів компанії WorldCom із тим, щоб отримати угоду для SSB.
Проте прокурор Спітцер запрошує відповісти головну людину в корпорації Citigroup — Сенді Уейлла. Той запевняє, що готовий надати всю необхідну інформацію. Прокурора поки що цікавить можлива роль Уейлла під час випуску акцій ще однієї телекомунікаційної компанії — AT&T Wireless, який здійснювала SSB 1999 року. Кажуть, що саме Уейлл «підштовхнув» Джека Грубмена змінити інвестиційну оцінку акцій компанії AT&T від статусу hold (тримати) до статусу strong buy (посилено продавати). Через кілька місяців після того, як SSB виграв мандат на випуск цих акцій і отримав 45 млн. дол. за роботу, Грубмен понизив кредитний рейтинг компанії, за що потім вибачався перед самим Уейллом. Тому що, як з’ясувалося в процесі розслідування, Майкл Армстронг, глава AT&T — не лише друг Сенді Уэйлла, а й тривалий час є членом ради директорів Citigroup, а Уейлл, у свою чергу, — член ради директорів AT&T. Минулого тижня Уейлл заявив, що ніколи не давав вказівок своїм аналітикам із приводу рейтингів і що його дії завжди були в рамках закону.
Хтось вважає, що інтерес Спітцера до Уейлла не самоціль, а лише метод, щоб домогтися істотного фінансового штрафу від Citigroup і зрештою змусити інвестиційні банки й брокерські компанії відокремити дослідницькі департаменти від власне інвестиційних банків. Оскільки регулятивні органи більше не вірять у часткове розмежування функцій, що пропонувалося самими банками як захід, нібито достатній для відновлення втраченої довіри інвесторів.
Вже кілька місяців інвестиційні банки наполягають на тому, що, з економічного погляду, відокремлювати дослідження фондових ринків від корпоративних фінансів не має сенсу і що незалежні дослідницькі компанії не зможуть утримувати достатню кількість високопрофесійних аналітиків, аби вивчати акції невеличких компаній. Та в згуртованих банкірських шеренгах раптом утворилася тріщина. Уейлл, напевно передбачаючи необоротність процесу реформування галузі, ще на початку жовтня натякнув, що він, може, і готовий створити незалежну компанію фінансових досліджень.
Цього тижня, коли угода між банками та «регуляторами» щодо майбутньої корпоративної структури почала набувати конкретних обрисів, на Уолл-стрит думки розділилися. Citigroup і Credit Suisse First Boston (CSFB) не заперечуватимуть проти виокремлення дослідницьких департаментів у самостійні компанії. JP Morgan Chase і Merrill Lynch поки що не визначилися з рішенням. Morgan Stanley і Goldman Sachs опиратимуться цій ідеї.
Що ж до Citigroup, то неприємностями вона почала обростати ще від початку року. Під час слухань у Конгресі справи про банкрутство енергетичної компанії Enron два гіганти Уолл-стрит — Citigroup і JP Morgan Chase — були звинувачені в тому, що вони активно допомагали Enron приховати сотні мільйонів доларів перед її «падінням» під тягарем боргів. Уейлл весь цей час гордо мовчав. І лише в липні зронив, що йому ніколи не хотілося б знову почути про Enron.
Клієнти-інвестори напевно почнуть самостійно висувати позови проти Citigroup. Проте її фінансові засіки досить глибокі, щоб задовольнити такі претензії. Цей гігантський фінансовий конгломерат надзвичайно прибутковий у всіх своїх глобальних операціях і, швидше за все, впорається з ситуацією швидко. Складна структура надає набагато більші, ніж в інших фірм, можливості для радикальних рішень. Окрім того, у Citigroup є величезна сфера діяльності в так званому споживчому фінансуванні (приміром, кредитні картки і роздрібні депозити).
Та навіть якщо шкода Сенді Уейлла полягатиме лише у заплямованій репутації, інтерес Спітцера до нього свідчить про те, що й найреспектабельніші фінансисти США далекі від недоторканності. Не зайве зауважити: нинішні розслідування ініційовані й проводяться не кимось зі сторони, а самими американськими регулюючими органами.