З початку лютого в лондонському Сіті спостерігається небачена досі картина: банківські аналітики одне за одним поквапливо залишають насиджені місця. Причому йдуть найбільш високооплачувані професіонали із найреспектабельніших фінансових інституцій. Причин тому кілька, але головна, по суті, одна — реформи, розпочаті торік на Уолл-стріт, досягли фінансового центру Європи.
Генеральний прокурор Нью-Йорка Еліот Спітцер, котрий зажив слави безкомпромісного борця за корпоративну «чистоту» фінансового сектора, дав добрячої прочуханки головним інвестиційним банкам США. У результаті затятого дворічного розслідування він розкрив хитромудрі схеми, за допомогою яких обманювали звичайного інвестора. Доведено, що в основі багатьох корпоративних скандалів, які стрясають Америку останні півтора року, лежить конфлікт інтересів, закладений у самій системі функціонування інвестиційного банку, коли брокери з фінансових департаментів, які продають акції, прямо залежать від аналітиків із дослідницьких департаментів, що рекомендують продажі та ціни.
Розслідування Спітцера призвело до того, що у грудні минулого року було укладено договір, відповідно до якого банки, щоб уникнути конфлікту інтересів, будуть змушені розділити — і формально, і фактично — департаменти дослідницький і корпоративного фінансування. Втілення в життя умов договору і виплати штрафів обійдуться десяти найбільшим інвестиційним банкам США в загальну суму 1,5 млрд. дол.
Судячи з усього, у Лондоні поспішають провести реорганізацію самостійно, поки не знайшовся власний Спітцер. Це — по-перше. По-друге, економічний бум вже в далекому минулому, а нинішній період, який називається «ринком ведмедів», характеризується зниженням курсу акцій. На фондових ринках — падіння прибутків. Тому не секрет, що найближчим часом розташовані в Сіті інвестиційні банки суттєво скорочуватимуть чисельність працюючих і кардинально урізуватимуть розміри преміальних винагород — як мінімум на 40—50%.
Саме різким падінням заробітків і зростанням бюрократичних вимог пояснюють свій «вихід» із банків найтитулованіші фахівці з питань банківського аналізу. Таким чином, процес під назвою «кінець ери зоряних аналітиків» з Уолл-стріт плавно перемістився в Сіті.
Звільнення за власним бажанням вже спіткали найбільші інвестиційні банки — Merrill Lynch, Schroder Solomon Smith Barney (SSSB), JP Morgan, Deutsche Bank. Кожний із них втратив одну-дві-три «зірки», які обслуговували (тобто аналізували й «передбачали») найважчі й найпрестижніші напрями — телекомунікації, фармацевтику, енергетику, нафту. На думку спостерігачів, тенденція триватиме. Принаймні у наступні місяць-два.
Куди ж ідуть ці воістину геніальні голови, які могли працювати по 16 годин на день без вихідних і оцінювалися в 200 тис. фунтів щорічної зарплати, а в «удалі» роки заробляли до мільйона, а то й три преміальних? Поки що в нікуди. Самі вони кажуть, що втомилися, треба передихнути, озирнутися, подумати про майбутнє, побути в сім’ї. Дійсно, питання прожиткового мінімуму вже не стоїть, оскільки за кілька років нелегкої, виснажливої роботи вони забезпечили себе на все подальше життя і можуть уже ніколи не працювати. Хоча сьогодні їм усього по 30—40 років.
Однак є й інші причини, про які воліють не говорити. У Сіті, за прикладом Уолл-стріт, цілком можлива корпоративна «чистка». І буде розумніше піти самому, причому заздалегідь, аніж опинитися, нехай навіть випадково, у ролі Джека Грубмена, колишнього «зоряного» аналітика з телекомунікацій із Solomon Smith Barney, сумно відомого тим, що штучно завищував вартість акцій уже «падаючих» компаній і радив колегам із фінансового департаменту продавати ці акції інвесторам. Сьогодні розглядається питання про те, щоб назавжди позбавити його права працювати в інвестиційно-аналітичному бізнесі.
Ще одну з причин розпочатих звільнень називають самі аналітики. Вони вважають, що бурхлива діяльність Спітцера геть підірвала престиж їхньої професії, забравши не лише можливість гарного заробітку, а й високе становище в суспільстві. Сьогодні перед широкою публікою фінансовий аналітик постає, як правило, у карикатурному образі жадібного ділка, котрий продає свою совість задля просування інтересів корпоративного клієнта.
Однак вже в середині лютого по установах Сіті пронісся подих полегшення. Комісія з фінансових послуг, головний регулюючий фінансовий орган Британії, опублікувала свої пропозиції щодо корпоративного регулювання. Її вердикт виявився менше жорстким, аніж реформи на Уолл-стріт, і полягав у запровадженні нових правил, а не нового законодавства, подібного до американського. Оскільки, як пояснив глава комісії сер Говард Дейвіс, у Лондоні настільки грубі порушення не виявлені. Однак нові регулюючі правила не настільки вже й безневинні. Зокрема аналітикам заборонять: займатися маркетингом нових випусків акцій, форсувати угоди з корпоративними клієнтами, торгувати акціями тих компаній, за якими вони спостерігають, публікувати дослідження компаній, у яких їхній банк є головним радником з випуску акцій.
До речі, комісія Дейвіса не бачить необхідності в створенні окремих дослідницьких компаній при банках. У той час, як інституції Уолл-стріт, на вимогу регулюючих органів США, розщедрилися на 450 млн. дол. для створення саме таких компаній, які тепер виконуватимуть незалежні дослідження. Оскільки невтомний прокурор Спітцер не вірить у часткове розмежування функцій, яке пропонували самі банки, і наполягає, що департаменти досліджень і корпоративних фінансів мусять бути розділені «Великою китайською стіною».
Коли нью-йоркський прокурор починав своє розслідування на Уолл-стріт, мало хто вірив в успіх його починання. Сьогодні ж Спітцер — це гучне ім’я і репутація професіонала. Йому вдалося об’єднати зусилля усіх фінансових регулюючих органів США для реформування діяльності установ фінансового сектора. Досить важливою, якщо не головною, запорукою успіху стала публічність викривальної кампанії. Критики кажуть, що Спітцер використав її для підняття власного рейтингу. Цілком можливо. Однак без широкого розголосу ті ж інвестиційні банки, що майже повірили у свою «недоторканність», ніколи б не пішли на нелегкі зізнання й колосальні поступки з реформування власного бізнесу. Чого варте, наприклад, публічне вибачення за допущені помилки в банківській практиці, що прозвучали минулої осені з вуст Сенфорда Уейлла, глави найбільшої фінансової корпорації світу Sitigroup.
Більше того, наприкінці минулого тижня Уейлл заявив, що скорочує свою річну премію за 2002 рік до 1,5 млн. дол. У той час як за 2001-й його сумарний заробіток склав 25 млн. Інвесторам Уейлл шляхетно пояснив, що відмовляється від премії, оскільки ціни на акції Sitigroup упали більш ніж на 30%. Досвідчений фінансовий боєць і патріарх Уолл-стріт зрозумів, що повернути хитку довіру інвесторів необхідно за будь-яку ціну, навіть за рахунок власної кишені.
Тим часом прокурор Спітцер не збирається спочивати на лаврах. Він розпочинає нове повномасштабне розслідування, цього разу — у фармацевтичній індустрії. У полі його зору опинилися провідні компанії світу — британська GlaxoSmithKline, американська Pharmacia, франко-германська Aventis. Проти перших двох судові позови минулого тижня вже порушено, третій позов — у процесі підготування.
Фармацевтичних гігантів прокурор звинувачує в обмані споживачів, шахрайстві, комерційному хабарництві і лжесвідченні. За позовом, виробники виставляли вищі ціни на медикаменти для продажів державним пенсійним фондам і споживачам, а в той же час докторам і аптекарям пропонували товар за нижчими цінами, дозволяючи їм привласнювати різницю. Таким забороненим чином, вважає Спітцер, покупцям фактично нав’язували медикаменти через аптеки та практикуючих лікарів. Все це робилося з метою збільшення обсягів продажів медикаментів.
Всі три фармацевтичні компанії відкидають будь-які порушення й готові запекло захищатися в суді. Однак торішні перемоги Спітцера над важкоатлетами Уолл-стріт навряд чи додають їм впевненості в завтрашньому дні.