Стратегічний план Європейського Союзу, що передбачав широкомасштабні пошуки недоотриманих податків, у черговий раз спотикнувся об швейцарський бордюр. Незалежна Швейцарія, як і раніше, не збирається розлучатися зі своєю «золотою акцією» — законом про таємницю банківського вкладу.
Борючись за наповнення національних бюджетів, уряди країн ЄС уже давно планували розпочати війну з власними громадянами (переважно — небідними) і їхнім небажанням інвестувати в рідні економіки та сплачувати податки в рідну скарбницю. Дедалі більша мобільність капіталу спокусила багатьох європейців розміщувати свої заощадження в таких країнах, як Люксембург або Швейцарія, де діють суворі й непорушні (поки що) закони про банківську таємницю. Таке інвестування дозволяє нерезидентам уникати сплати податків на доходи, зокрема за нараховані на заощадження відсотки.
Спочатку, як засіб протидії, Європейська комісія запропонувала всім країнам—членам ЄС запровадити єдиний податок на доход за місцем його походження/нарахування. Іншими словами, якщо громадянин однієї з країн ЄС тримає гроші в банку (фонді тощо) іншої країни ЄС, то з нього в будь-якому випадку стягатимуть єдиний ЄС-податок на доходи від цих вкладів (приміром, на річні відсотки, що «заробляє» вкладена сума). Проти цього кроку різко виступила Великобританія, побоюючись, що це боляче вдарить по лондонських ринках євробондів і призведе до масованого відтоку капіталу в фінансові центри за межами Європейського Союзу, такі, як Нью-Йорк або Цюріх.
Порадившись, лідери ЄС вирішили піти іншим шляхом — увівши так званий обмін інформацією про клієнтів. У результаті кожна з країн—членів Євросоюзу одержуватиме дані про свого громадянина, коли той захоче інвестувати свої заощадження у фінансові установи будь-якої іншої країни ЄС. Податок тоді доведеться сплатити на батьківщині.
Такий план зовсім не сподобався Бельгії і Люксембургу, і вони продовжували наполягати на єдиному податку за місцем походження доходу. Час спливав. На саміті ЄС у червні 2000 року Люксембург заявив, що готовий погодитися з принципом «обміну інформацією», але лише за умови, що еквівалентні заходи буде узгоджено з третіми країнами (США, Швейцарією та іншими). Інакше уникнути масового відтоку заощаджень із території Євросоюзу не вдасться. Офіційний Брюссель, правда, був дуже песимістичним — перспектива одержання інформації з інших інвестиційних центрів світу виглядала малореальною.
Тим часом швейцарський уряд опублікував результати опитування, які свідчили, що 2/3 населення країни не підтримують ідею скасування банківської таємниці, навіть якщо це стосуватиметься лише іноземних інвесторів. А позаяк зміни такого роду в законодавстві Швейцарії вимагають схвалення референдумом, шанси Європейського Союзу на поступки з боку швейцарського сусіди залишаються вельми примарними.
До речі, тоді ж, 2000 року лідери країн—членів ЄС самі встановили термін — до червня 2002 року дійти згоди з третіми країнами щодо обміну інформацією про інвесторів-вкладників із ЄС. У вівторок, 4 червня ц.р., на зустрічі в Люксембурзі міністри фінансів ЄС почули в доповіді Єврокомісії, що протягом останніх місяців у питаннях оподаткування досягнуто незначного прогресу. А саме: з шести «третіх» країн прогрес спостерігається в переговорах з Андоррою, Монако, Ліхтенштейном, Сан-Марино та США. Зі Швейцарією Євросоюз поки що не зміг розпочати формальні переговори.
Серед усіх «третіх» країн угода зі Швейцарією розглядалася Єврокомісією як найважливіша. Знаючи це, альпійська республіка використовувала питання оподаткування для одержання поступок від ЄС у цілій низці інших сфер. Приміром, пакет угод між ЄС і Швейцарією про торгівлю, транспорт і вільне пересування людей набере чинності з червня цього року. Крім того, швейцарський уряд наполягає на закінченні ряду інших переговорів із ЄС (про Шенгенські й Дублінські угоди, про лібералізацію торгівлі послугами). І лише потім, вважають у Берні, можна буде починати переговори з питань, що хвилюють ЄС.
Не будучи членом Європейського Союзу, Швейцарія ще довго зможе торгуватися зі своїми сусідами. Але вона, приміром, входить в ОЕСР (Організацію економічного співробітництва й розвитку). Проте, і в рамках цієї організації вона послідовно протистоїть будь-яким зазіханням на привілей мати «свій» закон про банківську таємницю. Тож у середині травня, на щорічній зустрічі представників країн—членів ОЕСР, Швейцарія і Люксембург утрималися при голосуванні за схвалення заходів, спрямованих на ліквідацію «шкідливої» практики оподаткування. Оскільки заходи ці могли б у майбутньому призвести до неминучих змін у банківському законодавстві. Тоді ж Швейцарія гнівно відкинула британські припущення про те, що її закон про таємницю вкладів є перешкодою в боротьбі з фінансовими джерелами тероризму.
Маленька Швейцарія на сьогоднішній день керує третиною всього приватного фінансового капіталу світу, що оцінюється в 1860 млрд. дол., або 2060 млрд. євро. Природно, давня традиція збереження таємниці вкладів є важливим елементом для приваблювання клієнтів і збереження своєї частки цього дуже вигідного ринку. А також значною мірою і процвітання за його рахунок.
Проте члени й керівництво ОЕСР не втрачають надію переконати Швейцарію і Люксембург до квітня 2003 року. Саме до того часу країни — члени цієї організації — повинні ліквідувати «шкідливу» практику зі своїх податкових систем. Не втрачають оптимізму і сусіди за Європейським союзом, які чекають, що Рада міністрів ЄС зможе прийняти в грудні рішення у питанні оподаткування. Єдине, що не викликає ніякого оптимізму, це настрій швейцарського електорату. Останні опитування громадської думки показали, що населення країни дуже добре поінформовано в цьому питанні. При цьому 58% підтримують чинні банківські правила й лише 11% хотіли б змінити закон про таємницю вкладів.