На пляшці «Боржомі», скляній чи пластиковій, неодмінно красується олень — згідно з легендою, «першовідкривач» цілющої грузинської води. Однак ні знаменитого оленя, ні оленячого сліду в сучасній Боржомській ущелині, а також у Грузії загалом ми так і не побачили. І на оленях, зі зрозумілих причин, не їздили. Хоча постійно змінювали засоби пересування.
Щоб повторити шлях усесвітньо відомої води з Грузії до нашої країни, група українських журналістів скористалася літаком (до Тбілісі) і автобусом (до Боржомі і далі до Поті). Потім була дводенна подорож гладеньким, як стіл, Чорним морем від Поті до Іллічівська на поромі «Грейфсвальд», у надрах якого, разом із десятками ТІРів, їхав і 21 вагон із боржомською водою. А насамкінець — поїзд «Одеса—Київ»…
Вклалися в чотири з половиною дні, включаючи відвідини двох заводів із розливання води, дві прес-конференції й неодмінні застілля з тостами за українсько-грузинську дружбу. А от подорож бутильованої води від ліній розливання у Боржомській ущелині до українського Причорномор’я забирає трохи більше — близько трьох тижнів. Хоча що означає навіть місяць порівняно з мільйонами років, протягом яких відбувалося чудодійне перетворення краплинки дощу чи роси в Кавказьких горах на неповторний «Боржомі»?
Цього року в Україну планується поставити 30—40 млн. пляшок, зростання проти торішнього — майже на 30%. Українці віддають перевагу грузинській воді в скляній тарі, на противагу «пластиковопляшковій»? Жодних проблем. Будь-яка примха за ваші гроші.
…Мою примху як споживача задовольнити складно. Після другої (та, сподіваюся, не останньої) подорожі до витоків «мінеральної ріки» можу з упевненістю сказати, що найбільше мені смакує «Боржомі» навіть не з джерела — зі свердловини №39, до якої регулярно водять журналістів і всілякі делегації. Теплувата, із невеличким природним вмістом газу і характерним сірководневим присмаком, який незабаром зникає, вода зі свердловини здається чомусь «ріднішою» за сильно охолоджену пляшкову. Хоча мої колеги з цим не погоджуються.
А віце-президент компанії Georgian Glass&Mineral Waters Леван Багдавадзе, всміхаючись, напучує:
— Це не вода, це здоров’я! Я хочу вам усім побажати бути такими ж здоровими, як ця вода!
Може, коли ти в Грузії, і смак інший?
На емоційному рівні — безумовно. Однак якщо звернутися до сухої мови цифр і документів, то з’ясується, що боржомська вода і в Ізраїлі з Латвією, і в Києві з Мінськом — однаково високої стандартної якості. Відмінність лише в мові, якою зроблено напис на етикетці.
2005 року, як нам повідомив генеральний директор GG&MW/Georgia Заза Кіквадзе, компанія першою на теренах СНД пройшла сертифікацію своєї продукції для виходу на ринки країн Європейського Союзу. 15 червня 2007-го, у день висадки нашого журналістського десанту в Боржомі, представники Бюро «Верітас» вручали керівництву GG&MW сертифікат ISO 22000. І сказати про нього «ще один» якось язик не повертається. Адже йдеться про міжнародне визнання безпеки продукції, визнання найвищої якості управління всіма технологічними процесами — від видобутку сировини до реалізації в торговельній мережі.
…Минули роки, але я добре пам’ятаю один із українських м’ясокомбінатів, де головною удачею під час відвідин ковбасного цеху було не впасти на слизькій підлозі й успішно форсувати калюжу. Наступні десять років, сподіваюся, на пам’ять спливатиме приємніша картина: білосніжні халати, шапочки та бахіли при вході на будь-який із заводів із розливання води (а в Боржомі їх два), дороге німецьке й італійське обладнання, тверезі вантажники в чистій уніформі, котрі завантажують ящики у залізничний состав...
Процедури, пов’язані з одержанням сертифіката ISO 22000, тривали цілий рік. Рік, який і без того видався непростим. У компанії з гіркотою згадують 7 травня 2006-го, коли між заявою президента Грузії з проблеми вступу країни до НАТО і заявою відповідального російського чиновника про заборону на «Боржомі» на території його країни через її нібито сфальсифікованість минуло буквально три години...
Назвати реакцію легким шоком було б, мабуть, необачно. За якихось десять хвилин холдинг втратив 65% свого ринку. Лише збитки, пов’язані з вивезенням із Росії готової води, становили близько 20 млн. дол.
Яка сьогодні ситуація на російському ринку? «Нічого на краще не змінилося, — ремствує Маріанна Глотова, віце-президент холдингу GG&MW з маркетингу. — Та й що могло змінитися, коли заборона пов’язана з відносинами між урядами та державами?»
Взагалі-то це прикро: улюблену і, скажемо так, рідну для росіян воду сьогодні можна купити в 30 країнах світу. Її поставляють до Саудівської Аравії та США, Кореї та Китаю, Арабських Еміратів і Канади, Австрії та Ізраїлю, Польщі і Монголії. І на російській території заборонний плід залишається солодким. З’явилася якась компанія, котра продукує «російський Боржом». Хоча навряд чи в такий нецивілізований спосіб можна знайти заміну справжньому грузинському продукту, який до запровадження ембарго займав чималі — з урахуванням розмірів російського ринку мінеральних вод — 11,7%.
Звісно, втрата двох третин ринку була для GG&MW болючою. Але вона змусила активніше вести рекламну кампанію, посилити маркетингову складову. Крім того, у компанії тепер на власних «граблях» переконалися, що диверсифікація поставок — це велике діло. І в разі повернення на російський ринок (на що все ж таки в душі сподіваються) клятвено обіцяють дотримуватися цього золотого правила.
Якщо навіть Росія змінить гнів на милість, то частка наших поставок до РФ все одно більше ніколи не становитиме 65%, заявив на прес-конференції в Боржомі генеральний директор GG&MW Жак Флері. І далі, цитую: «Ми розвиватимемо ринки країн Балтії, Казахстану, інших країн, і вони будуть для нас пріоритетними».
Двічі на прес-конференції звучали запитання про фальсифікат. У відповідь — «не виявлено». Та й звідки йому взятися, якщо з кінця 1990-х років виробництво води під усесвітньо відомим брендом консолідовано в руках однієї компанії, якщо на всіх етапах — від видобутку до розливання — задіяно обладнання найкращих фірм Німеччини та Італії, а якість підтверджено сертифікатом ISO 22000?
— Про Грузію дуже багато неправди в засобах масової інформації. Не завжди дається об’єктивна оцінка подій, особливо російськими ЗМІ, — каже Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Григол Катамадзе. — Я сам нещодавно переконався в цьому, побувавши на Північному Кавказі. Люди просто не знають, як змінилася Грузія за останні кілька років.
Щоб не бути голослівним, спробую прив’язати цифри до своєї посольської діяльності. Шість років тому, коли я починав працювати послом у Києві, торгово-економічний оборот між нашими країнами становив 47 млн. дол. За результатами 2006 року ця цифра сягнула 400 млн. дол. Зростання практично в дев’ять разів. Це вже говорить саме за себе.
Збільшення торговельного обороту з Україною я не схильний повністю пов’язувати із запровадженням росіянами ембарго на наші товари. Хоча певна частка впливу є. Недавно ми провели аналіз авіаперевезень. Так от, тільки між Києвом і Тбілісі чотири дні на тиждень здійснюються по два рейси, тричі на тиждень — по три. Хтось це спробував пов’язати із закриттям транспортних комунікацій з Росією. Насправді лише 25—30% пасажиропотоку — це транзитні пасажири. Решта — це громадяни наших країн, представники малого, середнього бізнесу, люди, які відвідують Київ чи Тбілісі з туристичною метою. Те саме можна сказати про традиційні статті нашого експорту. Це ж не тільки «Боржомі», хоча цією маркою ми дуже пишаємося і завжди радіємо її успіхам.