Есе «Протестантська етика і дух капіталізму» написане Максом Вебером, німецьким основоположником соціології, майже сто років тому. Відтоді критика деяких його положень стала темою не однієї наукової дисертації. При цьому постулат про те, що економічне зростання супроводжується зниженням релігійності суспільства, приймався практично без доказів. Однак останні дані, опубліковані відразу кількома європейськими дослідниками, змусили інакше поставитися до цього погляду.
Як писав свого часу Вебер, своїм народженням сучасний капіталізм зобов’язаний «духу християнського аскетизму» і в основі капіталістичного способу виробництва лежить не так прагнення одержати прибуток, як протестантські працьовитість і сумлінність. У своїй правоті німецький соціолог, який уже давно став класиком, остаточно переконався, відвідавши 1904 року Сполучені Штати Америки. Відтоді Атлантику перетнуло чимало соціологів, політологів та економістів, і зазвичай вони доходили цілком інакших висновків. Ні, звісно, спростовувати факт, що саме США — найбагатша країна світу і саме Америка вважається найрелігійнішою з усіх розвинених держав, вони не збиралися. Але й створити діючу математичну модель, яка демонструвала б наявність або відсутність зв’язку між цими параметрами, їм не вдавалося.
Як стверджує Ніол Фергюсон, професор фінансової історії з Великобританії, що працює в Нью-Йорку, ці невдачі пояснювалися зацикленістю дослідників на показниках продуктивності праці. Якщо брати кількість товарів або послуг, створених за одиницю часу американцем чи західним європейцем, різниця справді буде неістотна. А ось якщо, порівнюючи країни, враховувати кількість цього робочого часу, то економічна перевага Сполучених Штатів відразу стає цілком закономірною.
За даними ОЕСР, американець наприкінці другого тисячоліття на робочому місці проводив у середньому 1976 годин. На частку середнього німця при цьому припадало 1535 годин — на 22 відсотки менше. Голландці й норвежці трудилися ще менше. І лише британці працювали всього на 10 відсотків менше, ніж американці. Більше того, з 1979 по 1999 рік кількість годин праці в рік на середнього американця збільшилася на 50, або на 3 відсотки. А німці, приміром, при цьому почали працювати на 12 відсотків менше.
Істотно зросла в Америці за цей час і частка працюючого населення — з 41 відсотка 1973 року до 49 — у 1998-му. А в Європі цей показник стрімко падав і нині становить 44 відсотки у Франції та 39 — у Німеччині. Зате в Старому Світі бурхливо зростала кількість робочого часу, витраченого на страйки. В Іспанії, приміром, до 2001 року на 10 тис. робітників припадав 271 страйковий день. А в Сполучених Штатах цей показник так і не перевищив 50 днів.
Продемонструвавши, які американці працьовиті, а європейці — ледачі, професор мав лише пов’язати ці показники з їхньою релігійністю. І зробити це йому вдалося з максимальною переконливістю. Ще б пак: в Америці, за даними Gallup Millenium Survey, у Бога вірять 82 відсотки опитаних, а 58 відсотків наголосили, що дотримання моральних норм нерозривно пов’язане з цією вірою. Зате 55 відсотків шведів, 52 відсотки норвежців і 49 відсотків голландців заявили, що Бог для них ніякого значення не має. При цьому церкву відвідують не менше одного разу на місяць лише 10 відсотків основного населення Європи, а в США цей показник коливається від 60 до 70 відсотків. Тільки в Італії й Ірландії в церкву регулярно ходить до третини населення. А загалом по країнах Західної Європи ніколи не буває в церкві 48 відсотків населення.
У країнах Східної Європи, особливо в першочергових кандидатах на вступ до ЄС, попри довгі роки комуністичної диктатури, цей показник трохи нижчий — лише 44 відсотки. Зате тамтешня продуктивність праці від західноєвропейської відстає набагато більше: порівняно з французькою, приміром, утричі. Причому якщо нині ті ж таки чехи трудяться понад 2000 годин на рік і хоча б у такий спосіб частково компенсують своє економічне відставання, то після вступу в ЄС, відповідно до його трудового законодавства, втратять цей «привілей». Чи зміниться при цьому релігійність нових членів ЄС, стане ясно уже в найближчому майбутньому.
Показавши чіткий взаємозв’язок між зниженням відвідування церкви в Західній Європі й кількістю робочого часу, пан Фергюсон цим обмежився. А ось Роберт Барро й Рашель МакКлірі, відомі американські економісти, пішли у своїх дослідженнях набагато далі. Вони проаналізували результати кількох соцопитувань, що регулярно проводилися в кількох десятках країн світу і включали цілу серію запитань щодо релігійних вірувань респондентів. І, хоча методики цих опитувань трохи різнилися, їх результати дали досить чітку картину для понад півсотні країн.
Учені досліджували цілий список окремих параметрів, таких як віра в Бога, віра в загробне життя, віра в рай і пекло, відвідування церкви, ВВП на душу населення, середня фактична тривалість навчання, тривалість життя, вікове структурування країн. Природно, приведення всієї зібраної інформації до єдиного знаменника мало, певною мірою, штучний характер, адже навіть самі поняття «церкви», «раю», «пекла» у східних релігіях, приміром, дуже важко співвідносяться з християнськими. Проте, зробивши певні застереження, набудувавши купу графіків, кілька разів усе для певності прологарифмувавши, Барро й МакКлірі дійшли дуже цікавих висновків.
Мабуть, найнесподіванішим результатом дослідження стало виявлення позитивної кореляції між тривалістю освіти й відвідуванням церкви. Автори самі з труднощами повірили фактам, які свідчать, що кожних зайвих два роки, проведених у навчальних закладах (дані збиралися для тих, кому на момент опитування вже виповнилося 25 років), підвищують відвідування церкви на 10 відсотків. Чому це відбувається, пояснити важко. Адже йдеться не про церковні школи й не про країни, в яких релігійна освіта обов’язкова.
Наступним найвагомішим чинником став рівень урбанізації — тобто відсоток населення, що проживає в населених пунктах із чисельністю понад 2,5 тис. чоловік. Зростання урбанізації дуже різко знижує відвідування церкви, і це добре узгоджується з традиційними поглядами. Адже, з одного боку, у невеличких населених пунктах усі одне одного знають і традиції там більш усталені, а з іншого — у великих містах набагато більше варіантів проведення дозвілля. Цікаво, що порівняно з іншими розвиненими країнами світу, де на частку урбанізованого населення припадає дві третини від загальної чисельності, в Америці понад половину громадян живе в передмістях, позбавлених урбаністичної соціальної атрибутики.
Зате зв’язок відвідування церкви з віковим структуруванням населення теж підніс певні сюрпризи. Можна ще зрозуміти, що в міру подовшання життя і збільшення частки людей літнього віку показники відвідування знижуються,— адже з віком стає дедалі важче фізично добиратися до церкви. Опосередковано цей висновок підтверджується негативною динамікою зміни відвідування церков в Англії при наростанні суми пожертв на кожного відвідувача (правда, як стверджують очевидці, не так щоб уже зовсім добровільних). А ось вищу відвідуваність церков у країнах із великим відсотковим співвідношенням дітей вчені пояснили тим, що при сімейних візитах у церкву немає потреби в додаткових витратах.
У процесі дослідження інформація збиралася по семи групах релігій: католицизму, східних релігіях (включно з буддизмом), індуїзму, іудаїзму, ісламу, православ’ї та протестантству. Цей поділ, як визнають автори, суто умовний і пов’язаний лише зі специфікою порівняння різних методик різних опитувань. При цьому дуже важливим чинником є індекс релігійного плюралізму, що свідчить про наявність або відсутність утисків інших конфесій, порівняно з якоюсь основною. Оскільки під час дослідження було вивчено країни всіх континентів, усіх рівнів економічного розвитку й усіх домінуючих релігій, цей індекс, хоча й вимірюється переважно стосовно католиків, є досить універсальним. Отож, підвищення цього індексу також відчутно сприяє частішому відвідуванню церкви.
Кореляція зв’язку рівня ВВП на душу населення з відвідуванням церкви на соціологів здатна справити непогане враження, проте простим смертним зазвичай потрібна більша наочність. І з нею затримки не було. Правда, вже з урахуванням релігійних переконань. Як з’ясувалося, загалом у Бога вірять 80 відсотків загальної вибірки. А в загробне життя — 58 відсотків. В існування раю вірять 55 відсотків опитаних, а в пекло — лише 38 відсотків. Проте якраз останнє найістотніше впливає на економічні показники праці. Інакше кажучи, саме ті, хто допускає можливість пекельних мук по смерті, за життя працюють особливо старанно.
Знаменно, що практично жодна з релігій не обіцяє добробут у земному житті як винагороду за благочестиву поведінку. Понад те, нагороду в загробному житті найчастіше треба заслужити ціною певних поневірянь у житті земному. З іншого боку, майже всі релігії славлять ощадливість, старанність, чесність. Прагнення бути саме такими підвищує економічні показники віруючого населення.
Утім, простої констатації цих фактів Барро й МакКлірі здалося мало, і вони спробували оцінити ринкову ефективність релігійного сектора. Для цього релігійні переконання було взято як кінцевий продукт, а відвідування церков — як вихідні дані. При фіксованому обсязі релігійних переконань підвищення відвідування церков означатиме зниження продуктивності релігійного сектора. І навпаки, при фіксованому відвідуванні зміна обсягу релігійних переконань також покаже динаміку релігійної ефективності. Ось тільки одержати остаточні значення цієї ефективності дослідники сподіваються після того, як проведуть повну обробку індивідуальних параметрів усіх опитаних. Оскільки в кожній із 59 країн опитування охоплювали 1—2 тис. чоловік, чекати на результати цієї праці доведеться ще довго.