Фінансова криза в єврозоні 2008 року посилилася влітку 2011-го, поставивши питання про майбутнє загальноєвропейської економіки. Греція - перша держава єврозони, яка не здатна самостійно подолати кризові явища в економіці і одержала фінансову допомогу від ЄС та МВФ.
Уперше грецька криза далася взнаки наприкінці 2009 року. У травні 2010-го лідери єврозони та МВФ оголосили про початок дії трирічної програми фінансової допомоги Греції у розмірі 110 млрд. євро. Умовою її одержання було здійснення грецьким урядом економічних реформ і введення в дію програми жорсткої економії державних видатків, спрямованої на зменшення дефіциту бюджету на 11% до 2013 року. Основними цілями програми жорсткої економії були значне скорочення держвидатків, а також збільшення бюджетних надходжень за рахунок підвищення податків і посилення боротьби з ухилянням від їх сплати.
Для збільшення податкових надходжень уряд підвищив ставку ПДВ і податку на окремі види товарів (паливо, тютюн, алкоголь). Також розпочалася реформа охорони здоров’я та пенсійної системи. Зокрема, у липні 2010 року парламент погодився збільшити пенсійний вік і змінити методику розрахунків пенсій. Реформа охорони здоров’я передбачала зменшення видатків і укрупнення лікарень.
Починаючи з весни 2011 року стало очевидно, що економіка Греції перебуває в значно важчому стані, ніж припускалося раніше, і для уникнення неплатоспроможності за своїми боргами потребує більшого розміру допомоги. Під тиском чиновників ЄС і МВФ парламент Греції схвалив другу частину економічних реформ і програми жорсткої економії держвидатків. Ці реформи були необхідні для одержання наступного траншу фінансової допомоги від ЄС-МВФ, виділення якого і було схвалене у липні-2011 у розмірі 109 млрд. євро. Однак усі вжиті заходи із оздоровлення грецької економіки не дали відчутних результатів. Співвідношення грецького боргу до ВВП за 2010-2011 роки зросло з 143 до 166%. У 2012-му, за оцінками фахівців МВФ, цей показник збільшиться до 172%.
Попри те, що економіка Греції виробляє лише 2,4% ВВП єврозони, криза в цій країні може мати серйозні наслідки. Грецькі негаразди оголили багато недоліків економічного устрою ЄС. Насамперед проблему несумісності інтересів різних країн, які використовують спільну валюту і здійснюють спільну монетарну політику, але проводять при цьому індивідуальну фіскальну політику.
Однак існують побоювання, що чиновники ЄС і МВФ насправді розробили і впроваджують у життя дієвий план захисту єврозони від впливу грецької кризи. Щоправда, такий план розроблено не в інтересах самої Греції та її жителів, а розплатитися за ліквідацію державного боргу країни доведеться, як це вже стало традицією в західному фінансовому світі, платникам податків. Спробуємо розібратися.
Вважається, що нині економіка Греції одержує кредити від офіційних структур, насамперед від ЄС і МВФ. За даними цих структур, з 2010 року і по сьогодні сумарний обсяг допомоги для Греції від МВФ, Європейського центробанку (ЄЦБ) і Євростабфонду становить понад 250 млрд. євро, що перевищує номінальний ВВП країни. Однак дані офіційного звіту центрального банку Греції про величину і склад зовнішнього боргу свідчать, що з четвертого кварталу 2009 року (прихід до влади Папандреу, початок зростання ставок, початок кризи) і по четвертий квартал 2011-го загальний зовнішній борг країни зменшився з 416,8 млрд. євро до 367,73 млрд.
Іншими словами, фінансова допомога фактично йшла і йде на покриття боргів. Якщо провести аналогію з побутовою позикою, то ситуація виглядає приблизно так. Припустимо, громадянин А заборгував громадянину Б 100 гривень. На момент повернення боргу у громадянина А необхідних коштів немає, віддавати нічого. Громадянин Б погоджується «допомогти» і дає позичальнику 100 грн., щоб той негайно повернув борг. У результаті цієї операції позичальник так само має віддати кредитору 100 грн., але останній гордо заявляє всім знайомим, що він надав допомогу другу, в якого намітилися тимчасові фінансові труднощі.
Зі свого боку, ЄЦБ проводить дії щодо насичення європейської банківської системи ліквідністю з допомогою механізму рефінансування комерційних банків (LTRO - Long Term Refinancing Operation). Так, 29 лютого 2012 року ЄЦБ провів уже другий тендер, надавши комерційним банкам трирічне фінансування на загальну суму 529,5 млрд. євро (на першому тендері, проведеному 21 грудня 2011 року, було видано 489 млрд. євро, трохи раніше - у грудні 2011-го - ЄЦБ прийняв рішення збільшити максимальний строк своїх кредитів з 13 місяців до трьох років).
Мета нових операцій із довгострокового фінансування - запобігти кредитному стисканню в зоні євро і стимулювати банки вкладати кошти в нові боргові випуски проблемних країн. За повідомленнями новинарних агентств, тендери ЄЦБ сприятливо вплинули на дохідність за держоблігаціями країн PIGS (Португалія, Італія, Греція, Іспанія).
Втім, тут не все так просто, як здається на перший погляд. Більшість європейських банків (насамперед невеликі) залучають кошти не тільки за рахунок депозитної бази і клієнтських залишків на рахунках, а й - навіть більшою мірою - шляхом запозичень на міжбанківському ринку або випуску короткострокових боргових цінних паперів. Та оскільки вкладники не поспішають збільшувати свої депозити в банках, а отримати кошти з допомогою боргових цінних паперів стало проблемою, більшість банків зазнають труднощів із фондуванням. І формально саме з метою їх підтримки з боку ЄЦБ було прийнято рішення про проведення тендера щодо надання комерційним банкам вищезазначеного довгострокового кредиту.
По суті, ця операція є видачею коштів банкам під низьку ставку в 1% річних на тривалий строк, причому сама операція оформлюється у вигляді заставного аукціону. Тобто для одержання коштів за програмою банк має надати в ЄЦБ якусь заставу. Вимоги, що висуваються до таких застав, досить об’ємні і заплутані, але здебільшого йдеться про суверенні облігації країн єврозони. Природно, що банки - власники державних облігацій усіх країн єврозони (насамперед проблемних) поспішили заставити їх в ЄЦБ, одержавши в обмін на них кошти.
Як результат, після розміщення першого траншу довгострокового фінансування ставки за всіма державними облігаціями, номінованими в євро, різко впали, а за боргами PIGS - часом майже вдвічі. Така поведінка ринку дозволила єврочиновникам заявити про те, що довіра інвесторів до проблемних країн ЄС підвищилася, що не зовсім відповідає дійсності.
Більш того, якщо подивитися більш уважно на поняття «суверенні облігації», які ЄЦБ приймає як заставу, то з’ясується, що в їхньому переліку не тільки безпосередньо суверенні (державні) цінні папери, а й гарантовані державою борги. Це означає життєздатність такої схеми: банк А випускає облігації, гарантовані своєю державою (наприклад, урядом Греції), а банк Б ці папери купує і несе у заставу в ЄЦБ. Водночас банк А здійснює аналогічну операцію в тому самому обсязі з паперами банку Б. У результаті ЄЦБ фактично стає єдиним кредитором цілих національних банківських систем, найяскравіший приклад чого - Греція.
Також чиновникам ЄС і МВФ було необхідно «відрізати» від процедури дефолту Греції «неугодних» приватних інвесторів. Зроблено це було з допомогою включення в новий пакет фінансової допомоги обов’язкової умови видачі нового траншу. Йдеться про списання приватного боргу з допомогою програми PSI (Private Sector Involvement - залучення приватних інвесторів до порятунку Греції шляхом обміну держоблігацій і скорочення їх номіналу). Для надання видимості легітимності такому списанню приватного боргу необхідний високий відсоток схвалення кредиторів, бажано більш як 75%.
Первинні дилери (Banca IMI, Barclays, BNP Paribas, Citigroup Global Markets, Credit Suisse Securities, Deutsche Bank, EFG Eurobank, Emporiki Bank, Goldman Sachs, HSBC, ING Bank, Jpmorgan Securities, Merrill Lynch, Morgan Stanley, National Bank of Greece, Nomura, Piraeus Bank, Royal Bank of Scotland, Societe Generale, UBS, Unicredit) погодилися на списання без особливих сперечань. Що не дивно, оскільки саме вони є прямими одержувачами ліквідності від ЄЦБ і можуть використовувати її для компенсації втрат від списання. Вони становлять приблизно 40-50% від усіх приватних кредиторів. Іншими приватними інвесторами є дрібні банки і різноманітні фонди, які не отримували коштів від ЕЦБ і які не хочуть фіксувати збитки.
У вузьких колах циркулює інформація, що представники з грецького уряду і ЄС обдзвонили кожного власника боргу Греції і під загрозою блокування кредитних ліній від ЄЦБ і труднощів у фінансуванні на міжбанківському ринку «переконали» прийняти умови списання. Прямих підтверджень того, що було вжито саме таких дій із боку Афін і ЄС, немає. Але дрібні приватні інвестори вочевидь незадоволені здійсненим обміном одних облігацій на інші з дисконтом. Зокрема,
110 німецьких власників грецьких облігацій (суми придбання становлять 100-500 тис. євро, 3 млн. максимум) 12 травня 2011 року звернулися в юридичну фірму Гамбурга для подання колективного позову на банки і грецький уряд. Заявники обґрунтовують необхідність компенсації їхніх втрат від таких фінансових операцій тим, що продавець не надав інформації про ризикованість придбання грецьких облігацій. Це є порушенням німецько-грецького договору про інвестиції в плані захисту німецьких інвесторів від політичних ризиків. Позовні вимоги можна розглядати як спробу німецьких інвесторів повернути свої вкладення будь-якими доступними шляхами. Адже формальна «добровільність» не дає їм юридичних підстав вимагати компенсації, та й сумлінний контрагент не оспорюватиме своїх добровільних дій у суді.
Як наслідок, на «добровільний» обмін старих облігацій на нові із втратою 53,5% від номіналу погодилися 75% приватних кредиторів Афін. Ця кількість згодних дала можливість застосувати так зване правило колективної дії, тобто примусово обміняти на умовах позичальника і облігації інших власників.
Списання боргу мало ще один ефект, який виявився в тому, що Міжнародна асоціація зі свопів і дериватів (ISDA) відразу ж визнала цю операцію «кредитним випадком». Так, 10 березня 2012 року спеціальний комітет ISDA ухвалив, що застереження про колективні дії, що його використовує грецький уряд стосовно обміну держоблігацій, є підставою для визнання кредитної події «реструктуризацією». Таким чином, ISDA санкціонувала виплати за так званими кредитно-дефолтними свопами (CDS - credit default swap) - позабіржовими контрактами, що страхують власників облігацій від дефолту третьої сторони. Слідом за цим рейтингове агентство Fitch понизило суверенний рейтинг країни до рівня обмеженого дефолту, агентство Moody’s також кваліфікувало грецький обмін як дефолт.
Практично виплата кредитно-дефолтних свопів означає, що суму інвестицій приватних інвесторів у грецьку економіку, яка залишилася після «добровільного» списання, буде погашено грошима, і вони більше не висуватимуть жодних вимог до держави-банкрута. Усі їхні вимоги перейдуть до продавців кредитно-дефолтних свопів. От їхній список: Bank of America Merrill Lynch, Barclays, Credit Suisse, Deutsche Bank AG, Goldman Sachs, Jpmorgan Chase Bank, Morgan Stanley, UBS, BNP Paribas, Societe Generale, Citadel Investment Group LLC, D.E. Shaw Group, Bluemountain Capital, Elliott Management Corporation, PIMCO. Усі вони є найбільшими світовими фінансовими установами, що мають за спиною практично необмежену фінансову підтримку ЄЦБ і МВФ у вигляді, наприклад, розглянутого вище довгострокового кредитування LTRO.
А тепер головне запитання - для чого все це було зроблено, для чого необхідно було спочатку давати Греції в борг, а потім надавати допомогу та проводити часткове списання боргу?
Зробили це на тлі того, що Греція в обмін на фінансову допомогу була змушена погодитися на проведення з 2012 року наймасштабнішої в історії країни, такої, що не має аналогів у сучасній історії, програми приватизації державних активів загальним обсягом 50 млрд. євро до 2015 року.
Швидше за все, саме приватизація грецьких активів і є головною метою чиновників ЄС і МВФ. Причому приватизація практично за безцінь, для чого знадобилося всучити Греції якнайбільше кредитів, підвести її до дефолту, підготувати ґрунт з допомогою фінансових уливань під виглядом допомоги, «відтиснути» від процесу неугодних приватних інвесторів, понизити вартість реальних активів скуповування їх «задарма».
Усі ці дії були розтягнуті в часі і супроводжувалися вкрай негативним тлом у ЗМІ, спрямованим на те, щоб переконати громадськість у невідворотності дефолту. У випадку Греції новинарна напруга підтримувалася більш як два роки: заяви політиків, статті про Грецію, розбори польотів у журналах, газетах і на ТБ. Тобто щоб кожна людина, навіть не обізнана в економічних питаннях, була у курсі подій. У багатьох опитуваннях у професійних колах, ще до фактичного дефолту Греції його ймовірність в 2012 році оцінювалася в 95%.
Така напруга, звісно ж, спричинила падіння фондового ринку Греції, який нині перебуває на історичних мінімумах, знизившись із початку жовтня 2009 року по початок квітня 2012-го на 73,5%.
Таке падіння є додатковим чинником, що дає змогу скуповувати з дисконтом реальні активи, що належать державі. Це означає, що докризова ціна таких об’єктів і реальна економічна вигода для кредиторів у кілька разів перевищать витрати на кредитування грецької економіки. По суті, кредитори одержать свій прибуток від приватизації, їм навіть спроможність Греції погашати борг буде не цікава, оскільки справжня ціна приватизованих активів у майбутньому значно перевищить 200 млрд. євро кредитів цієї країни.
Згідно з наміченим планом, викладеним у Політичному та економічному меморандумі-угоді між Грецією та МВФ, приватизації підлягають практично всі стратегічні об’єкти держави: нафтогазові компанії, банки, найбільші порти (країна має стратегічний вихід у Середземномор’я), аеропорти, компанії, задіяні у виробництві озброєння, іпотечні структури, сільськогосподарські, телекомунікаційні, залізничні компанії і термінали, поштові служби. Фактично - це втрата суверенітету.
При аналізі процесів, які відбуваються навколо Греції, виникає питання про їхню актуальність і для України, особливо враховуючи той момент, що ЄС з допомогою приватизації реальних активів слабких економік Європи намагатиметься розв’язати власні фінансові проблеми. Крім Греції, кандидатами на позбавлення державної власності за аналогічною методикою можуть бути країни групи PIGS, а також Балтії. Іншими словами, ЄС на чолі з Німеччиною і Францією поводиться досить агресивно стосовно навіть членів ЄС. І було б наївно вважати, що слабка українська економіка тільки одержуватиме реальну допомогу від Євросоюзу, не віддаючи натомість нічого у разі як асоційованого, так і повноцінного членства в ЄС. В таких умовах можна припустити, що будь-яка інтеграція, повна або часткова, України в ЄС може бути потенційно небезпечною, а всі евроінтеграційні прагнення України мають бути ретельно вивірені. А головний акцент відносин між Україною і ЄС має зосереджуватися у сфері зовнішньої торгівлі.