Традиційний саміт глав держав «великої вісімки» (G8) проходив у червні в Джорджії. Але з кожною новою зустріччю лідерів світових супердержав стає дедалі очевиднішим, що наймогутніший у світі клуб давно мав би поповнитися ще одним ключовим учасником. Ідеться про Китай, який зумів за останні півтора десятиліття прорватися у вищу лігу світової економіки, а з початку нового тисячоліття перетворився на один із головних двигунів її зростання.
Недооцінювати роль китайської економіки в міжнародній ієрархії сьогодні стало дуже складно. Увага світової спільноти до новин із Пекіна постійно посилюється і незабаром стане не менш пильною, ніж інтерес до подій у Вашингтоні.
Однак через наявність істотних вад в азіатського «мотора», до того ж і серйозно перегрітого, нинішнє благополуччя світової економіки перебуває під загрозою.
Ціна питання
Ще зі школи кожному з нас добре відомо, що Серединне Царство — найбільш густонаселений регіон на земній кулі. За даними ООН, у Китаї в 2003 році мешкало близько 1,3 млрд. чоловік, тобто приблизно кожен п’ятий житель планети. Загальновідомий і той факт, що останні чверть століття китайська економіка зростає найшвидше у світі. За офіційною статистикою, темпи її зростання за період із 1978-го по 2003 рік становили в середньому 7—8%.
Торік економіка країни прискорилася ще більше — за урядовими даними, ВВП Китаю зріс 2003-го на 9,1% і сягнув 11,5 трлн. юанів.
Деякі авторитетні західні експерти вважають і цей показник заниженим. За їхніми оцінками, зростання економіки КНР торік сягнуло 12—13%. А в довгостроковій перспективі — до 2020 року, як заявив недавно голова КНР Ху Цзіньтао, Пекін сподівається збільшити ВВП ще вчетверо.
Якщо оцінювати масштаби китайської економіки за офіційним обмінним курсом (8,28 юаня за 1 американський долар), то вони становитимуть близько 1,4 трлн. доларів. Це — шостий показник серед світових лідерів. Але простий перерахунок за обмінним курсом далекий від об’єктивності. Ні для кого не секрет, що курс юаня до долара дуже занижений. У перерахунку за паритетом купівельної спроможності (ПКС), весь обсяг товарів і послуг, вироблених торік у Піднебесній, «коштував» близько 6,5 трлн. дол. Це означає, що Китай упевнено посідає другу позицію у світовому рейтингу економічних гігантів.
Загальносвітовий ВВП, «підбитий» за сформованими обмінними курсами, нині становить близько 36 трлн. дол., а в перерахунку за ПКС — близько 50 трлн. дол. Китайська частка загальносвітового економічного пирога при заміні курсової оцінки на паритетну зростає зі скромних 3,9% до чималих 13%. Для порівняння, Сполученим Штатам, якщо підраховувати за ПКС, належатиме не загальновизнана третина світової економіки, а «всього лише» одна п’ята.
У міру збільшення масштабів китайської економіки значимішим стає і її внесок у зростання ділової активності на планеті. Заведено вважати, що незаперечним лідером тут довгі роки залишаються Сполучені Штати. Справді, проста курсова оцінка дає саме такий результат. Американський внесок у зростання світової економіки становив торік 25%, тоді як китайський — усього 7%. «Паритетний» розклад виходить цілком інакшим. На Китай у такому разі припаде майже третина загальносвітового зростання, тоді як на Штати — тільки одна восьма.
Одним із аргументів на користь китайської присутності на засіданнях сильних світу цього є хоча б той факт, що на засіданнях G7 (G8) останнім часом постійно твердять про необхідність лібералізації обмінного курсу юаня до долара. Вимога відпустити женьміньбі («народна валюта» — інша, офіційна, назва китайської грошової одиниці) бодай у відносно вільне плавання міститься, хоч і побічно, у кожному комюніке за підсумками нарад глав центробанків та міністрів фінансів «великої сімки», починаючи з осені минулого року.
Претензії з приводу несправедливості зафіксованого на рівні 8,28 юаня за долар співвідношення багато в чому обґрунтовані. На думку багатьох західних економістів і найпотужніших промислових лобі, насправді китайська грошова одиниця має бути дорожчою щодо долара десь на 20—50%. Американські промисловці взагалі вважають доларовий курс юаня головною причиною своїх бід. Через занижену ціну валюти китайські товари отримують незаперечну конкурентну перевагу, що дозволяє їм швидко відвойовувати у розвинених країн не тільки зовнішні, а й внутрішні ринки.
Вогнедишний дракон
Підтвердженням значимості Піднебесної для світової економіки можуть послужити й такі факти. За минуле десятиліття обсяг китайського експорту зріс учетверо, із 120 млрд. дол. 1994 року до 438 млрд. 2003-го. Протягом найближчих п’яти років цей показник зросте ще більш ніж на 600 млрд. дол., і КНР стане найбільшим у світі експортером. Для порівняння: весь обсяг японського експорту сьогодні становить 490 млрд. дол.
Китайські товари наводнили багато країн і континентів. Продукція поступово стає дедалі якіснішою і завдяки своїй дешевизні з успіхом конкурує практично на всіх світових ринках у дедалі більшій кількості товарних груп. Промисловці багатьох держав втратили сон і спокій, а бізнеси двох індустріальних супергігантів — США та Японії — і зовсім опинилися на межі виживання.
Економісти вважають, що вироблені в Китаї недорогі товари вже стають однією з рушійних сил, які визначають роздрібні ціни в найбільш економічно розвинених країнах світу. У цій ситуації серйозно програє Японія. Їй доводиться боротися зі зниженням цін, щоб залишатися на плаву. Багато японців уже звикли купувати не тільки телевізори та відеомагнітофони, а й автомобілі власних марок, вироблені в Китаї. У Штатах же за чимало традиційно вироблених у Китаї товарів американські покупці платять сьогодні значно менше, ніж ще чотири роки тому. З 1998 року середній телевізор дешевшав щороку на 9%, спортивне обладнання — на 3%, слюсарні інструменти — на 1%. При цьому обсяги імпорту всіх цих товарів із Китаю зросли не менш ніж на 13%.
Ще десятиліття тому якість китайських товарів у всьому світі вважалася поганою. Але минув час, і з виробника ширвжитку — різдвяних прикрас, іграшок, взуття та одягу — країна перетворилася на постачальника відмінних телевізорів і холодильників, а переважна більшість провідних світових компаній із задоволенням ставлять свої логотипи на виробах із написом «made in China».
Сьогодні понад 30% китайського експорту — це електроніка, побутова техніка й устаткування розкручених торгових брендів. Думка про нібито низьку якість китайських товарів побутує досі, однак, як багато хто вважає, це вже не більше ніж стереотип. Американська торгова мережа Wal-Mart, наприклад, настільки довіряє якості китайських товарів, що 2002 року закупила їх на 14 млрд. дол. Це 13% від усього тодішнього американського імпорту з КНР. Власні підприємства в Китаї вже побудували або будують чимало транснаціональних корпорацій, у тому числі виробник мобільних телефонів Motorola, гігант ринку споживчої електроніки Philips і компанія General Electric, яка випускає все, пов’язане з електрикою, — від лампочок розжарювання до гігантських турбін.
Китай уже третій рік поспіль утримує позицію світового лідера із залучення іноземних інвестицій. 2003-го приплив прямих інвестицій у цю країну становив 53,5 млрд. дол. Нинішнього року, за прогнозами, становитиме приблизно стільки ж. На продукцію спільних підприємств припадає близько половини загального експорту КНР. Їхня частка в сукупних вкладеннях коштів в основні фонди у країні перевищує 15%. Нині вже понад 400 із 500 найбільших світових корпорацій інвестували свої капітали в китайську економіку. Всі вони, від автомобілебудівних до високотехнологічних гігантів, змагаються в масштабах сум, вкладених в організацію там власного виробництва. Сьогодні лік іде на мільярди доларів. І це не дивно — рівень погодинної оплати на промислових підприємствах КНР, становлячи в середньому 40 центів, разів у 20 нижчий, ніж у тих-таки США, Японії чи Німеччині. Навіть у Мексиці цей показник вищий ушестеро.
Серединне Царство з його величезним населенням — невичерпне джерело робочих рук за 100 дол. на місяць. Дешева робоча сила робить виробництво експортно орієнтованих товарів у цій країні надзвичайно вигідним. Заодно промислові інвестори домагаються й іншої дуже важливішої мети — зайняти місце і освоїти споживчий ринок, що є найбільш перспективним і найшвидше зростає.
Провідні світові автовиробники, такі як General Motors (GM), Volkswagen AG, Toyota Motor Corp. і Ford Motor Co, планують витратити близько 14 млрд. дол., щоб виробити близько 6 млн. авто на місцевому ринку. Так, 7 червня американський GM оголосив, що має намір інвестувати в Китай 3 млрд. дол. протягом трьох років, аби за цей термін подвоїти кількість вироблених автомобілів — до 1,3 млн. штук. Компанія уже вклала 1,5 млрд. дол. у чотири заводи в Китаї. Місцеві продажі мають принести GM рівно чверть запланованого чотиримільярдного прибутку на нинішній рік.
Торік імпорт у КНР підскочив відразу на 40%, і вперше за багато років утворився навіть дефіцит торгового балансу. За п’ять місяців цього року його негативне сальдо становило 8,7 млрд. дол. Тож китайська торгівля — зовсім не вулиця з одностороннім рухом.
Від зростання імпорту в КНР виграли чи не всі регіони, від сусідів, Сполучених Штатів та ЄС і до Росії й України. Близько половини збільшення експорту всієї Південно-Східної Азії торік проковтнув саме китайський кит.
За деякими оцінками, на експорт у Піднебесну й капітальні інвестиції, пов’язані зі зростанням промисловості цієї країни, торік припала третина зростання ВВП Японії (4,5%). Тобто багато в чому саме завдяки зростанню китайських запитів японська економіка вперше за багато років зуміла вийти зі стану багаторічної стагнації. Китайське споживання допомогло торік зрости і південнокорейському експорту — більш ніж на третину (36%), а тайванському — більш ніж на дві третини (68%). На запити Серединного Царства припала одна п’ята зростання експорту Сполучених Штатів і ЄС. А торік зарозумілі американці зіштовхнулися ще з одним серйозним фактом. Пекін став одним із головних кредиторів Вашингтона. Купівлі американських держоблігацій азіатськими центральними банками, за обсягами яких Народний банк Китаю поступився лише Банку Японії, допомогли порівняно дешево задовольнити апетит Білого дому на позики, що різко зріс.
Азіати допомагали не просто так — вони отримували американські держпапери на виторг від масованих інтервенцій, які проводилися з метою утримати зростання вартості власних валют проти долара. З початку 2002-го і до кінця першого кварталу 2004 року валютні резерви азіатських банків зросли більш ніж на 1 трлн. дол., тоді як позитивне торгове сальдо за цей період становило трохи більше 400 млрд. На Японію припало 42,7% збільшення, Китай — 26,5, Тайвань — 10, Індію — 6,6, Південну Корею — 5,9%.
У результаті загальні золотовалютні активи центробанків регіону з 1998 року потроїлися й сягнули 2,1 трильйона доларів. Це — 80% загальносвітових запасів! Якщо зібрати золотовалютні запаси КНР (440 млрд. дол. у березні 2004 р.), Тайваню (226 млрд.) і Гонконгу (124 млрд.), то спільно вони (790 млрд.) лише трохи поступляться японським (827 млрд. дол.) і становитимуть близько 30% загальносвітового показника.
Саме купівлі центробанків азіатських країн не тільки допомогли стримати девальвацію курсу долара й інфляцію у США (чому американці торік були б тільки раді), а й не дали зрости відсотковим ставкам за облігаціями казначейства. А отже — знизили вартість довгострокових позик у США. Втім, американці дешевизну позик із лихвою компенсували їхніми обсягами. Приваблені дешевизною позик і готовністю іноземних інвесторів їх фінансувати, американський уряд і прості споживачі ще глибше залізли в борги, обслуговування яких видається дедалі проблематичнішим на тлі перспективи зростання ставок кредитування у Штатах. Але це — тема окремої історії.
Головна світова «промзона»
Про масштаби ведення будівництва в Піднебесній можна судити хоча б за тим фактом, що торік вона спожила 40% усього виробленого у світі цементу. На Китай припадає понад 25% світового споживання міді, 19 — алюмінію і 20 — нікелю. За рахунок бурхливого зростання економіки КНР світові ціни на багато видів сировини на початку нинішнього року встановили багаторічні максимуми. Торік ціни на алюміній подвоїлися, на нікель зросли на 45%, а на мідь — на 25%. Винуватцем цього, безперечно, був і залишається Китай.
Тенденції наростають. У першому кварталі нинішнього року обсяг випуску сталевої продукції в КНР зріс, порівняно з аналогічним періодом минулого року, ще на 30%. Інвестиції в основні фонди китайської сталеливарної промисловості за той самий період перевищили торішні показники на 107%.
Саме різке зростання китайського апетиту стало головною причиною подорожчання енергоносіїв на світових ринках. Рівно третина збільшення світового попиту на «чорне золото» припадає на Піднебесну. Китай торік перегнав за споживанням нафти Японію і тепер поступається за цим показником лише Сполученим Штатам. Левова частка зростання потреб припадає на електроенергію. Цього року тільки приріст установленої потужності китайських електростанцій і генераторів дорівнюватиме всьому електроспоживанню Великобританії.
За прогнозами Міжнародного економічного агентства, зростання споживання нафтопродуктів у Китаї нинішнього року становитиме 13,7%, до 6,24 млн. барелей на добу. У пошуках вирішення проблеми дефіциту енергоносіїв Пекін довго «упадав» біля Москви, намагаючись запустити проект будівництва трубопроводу для постачання сибірських нафти й газу. Кремль після тривалих роздумів відмовився. Головною причиною, на думку деяких спостерігачів, було небажання російського керівництва допомагати становленню нової супердержави.
Контрасти
У самому ж Китаї ситуація виглядає цілком благополучною тільки зовні. Одна з головних негативних рис —дика нерівність, що існує за комуністичного режиму, і величезне, але поки що приховане соціальне напруження.
Сьогодні в містах мешкає близько півмільярда китайців. Серед працездатного міського населення, за неофіційними даними, близько 15% — безробітні. У результаті реструктуризації застарілих і збиткових державних промислових виробництв у недалекому майбутньому роботу втратять ще близько 20 млн. чоловік.
Серед 800 млн. сільського населення близько 50 млн. живуть приблизно на 55 дол. у рік (або близько 80 українських копійок у день). При цьому сільське господарство виробляє тільки п’яту частину національного ВВП, хоча в цій галузі задіяно близько половини працездатного населення країни.
Експерти встановили, що, з огляду на свою структурну організацію, Китай нездатний конкурувати з іншими країнами в сільському господарстві. Щільність населення країни така, що на одного сільського жителя припадає тільки 0,1 га орних земель. Для порівняння: у Європі — 0,5, а в США — 2,4 га. Попри низькі зарплати сільськогосподарських робітників, ціни на сільгосппродукцію в середньому на 30% вищі, ніж на світовому ринку.
Ось чому китайські селяни після повної інтеграції країни у Світову організацію торгівлі та зниження тарифних бар’єрів навряд чи зможуть витримати тиск зовнішніх конкурентів. Це означає, що десятки і навіть сотні мільйонів людей втратять не тільки роботу, а й засоби для існування і змушені будуть шукати кращого життя в мегаполісах.
За даними китайського уряду, не менш як 100 млн. мігрантів із бідних сільських районів уже шукають роботу в містах, і за ними можуть піти нові десятки мільйонів. Через це, кажуть економісти, у найближчому майбутньому зарплати китайських робітників не підвищуватимуть, а ще більше знижуватимуть. Незалежні експерти оцінюють реальний рівень безробіття в Китаї у 25% працездатного населення, яке становить близько 700 млн.
Зараз китайська економіка здатна створювати до восьми мільйонів робочих місць на рік. Та й то за умови збереження 7—8-відсоткового зростання економіки. На ринку ж праці щорічно додається 12—13 млн. робочих рук. Як вирішувати цю проблему, Пекін, схоже, поки що не знає.
Перегрів
Нинішнього року зростання китайської економіки прискорилося ще більше. У першому кварталі ВВП зріс на 9,8% у річному обчисленні. Деякі незалежні експерти дають іншу оцінку зростання — 16%. Навіть урядові китайські економісти усвідомили, що це — уже перебір. Невдовзі далася взнаки й інфляція. Квітневий індекс оптових цін зріс відразу на 5% до квітня минулого року, що є найвищим показником із кінця 1996 року. Індекс споживчих цін у травні збільшився, порівняно з аналогічним періодом 2003 року, на 4,4%, що теж — максимум за останні сім років. Продуктові ціни при цьому (40% споживчого кошика) підскочили на 11,8%, а ціни на зерно — на 32,2%. Нині Пекін прагне обмежити видачу кредитів, щоб пригальмувати зростання інвестицій, яке, на думку економістів, і є головною причиною дефіциту окремих товарних позицій та підвищення цін.
Обмежувальні методи досить різноманітні: від різкого збільшення норм резервування для банків до адміністративних заборон на кредитування окремих видів виробництва. Але поки що все це не дає особливого результату — занадто «розкочегарилася» промислова машина. Тому 7 червня представники китайського центробанку заявили про можливість підвищення ключових ставок кредитування, а мінфіну — про послаблення фіскального стимулювання. Нині ставка за річними кредитами китайського центробанку становить 5,31%, а депозитна — 1,98%.
Масштаби кредитування в банківській системі КНР сягають 140% ВВП (1,8 трлн. дол.). У цьому й криється головна виразка китайської економіки. Навіть за офіційними даними, сумарні обсяги так званих неповернутих кредитів, які раніше видавалися безконтрольно тепер уже фактично збанкрутілим держпідприємствам, становлять близько 250 млрд. дол. А за незалежними оцінками, одна з яких належить найавторитетнішому рейтинговому агентству Standard & Poor’s , ця сума становить 500—750 млрд. дол., тобто майже половину ВВП! Уся «велика четвірка» найбільших китайських банків — Банк Китаю, Промислово-комерційний банк Китаю, Сільськогосподарський банк Китаю і Китайський будівельний банк, на частку яких припадає близько двох третіх усієї банківської системи країни, — фактично неплатоспроможна.
Така ситуація має багаторічне коріння. Оскільки раніше всі ставки кредитування були однакові й установлювалися центробанком, держпідприємства, що вважаються найнадійнішими позичальниками, поглинали близько двох третин усіх кредитів, хоча виробляють нині лише третину ВВП країни. Інвестиційна привабливість проектів, під які бралися гроші, далеко не завжди відігравала першорядну роль, а використання було вкрай нераціональним. Тим часом значно ефективніші малі й середні приватні підприємства задихалися від нестачі оборотних коштів, отримуючи не більше 5% кредитів.
Знаючи про вразливість банківської системи азіатського гіганта, західний світ із завмиранням серця стежить за подіями в Пекіні. Занадто багато зав’язано на нього у світовій економіці і фінансах. Та й українцям не можна втрачати пильності. Адже економіка, що зростає головним чином за рахунок збільшення експортних надходжень, які сягнули безглуздих 2/3 ВВП, повинна дякувати за «благодать», яка звалилася на неї, не рідному Кабмінові, а, хоч як це парадоксально, далекому й загадковому Китаю. Якщо китайське економічне диво раптом закінчиться сльозами, ілюзій про свою корисність доведеться позбутися не лише нашим високим чиновникам, а й, що найбільш прикро, простим українським громадянам.