Прискорене здійснення значущих Шкода», пиво «Плзенський праздрой» чи «Крушовіце», радіо- та електрообладнання фірми «Тесла», електротехнічні вироби концерну ЧКД тощо. З іншого боку, ці підприємства завдяки широким торговельно-економічним і логістичним можливостям нових господарів одержують можливість виходити на нові європейські та світові ринки, які ще 15—20 років тому були для них, як правило, недосяжними. Таким чином, зрощування іноземного капіталу з капіталом вітчизняним створює реальні умови для дедалі активнішого включення Чехії в світову економічну систему.
Важливою є й та обставина, що на підприємствах, контрольованих іноземним капіталом, середньомісячна зарплата торік становила 28500 крон (близько 1500 дол.), що на 6% більше, ніж по промисловості загалом. Причому, попри очікування, навіть в умовах фінансової та економічної кризи іноземні фірми не прагнуть повертати виробництво у свої країни, повною мірою використовуючи перевагу дешевшої робочої сили в Чеській Республіці.
Інвестиційна активність фірм, які перебувають під іноземним контролем, є набагато вищою, ніж вітчизняних підприємств (на одного працюючого у фірмах з іноземним капіталом припадає у 2,5 разу більше інвестицій). Це джерело інвестицій у сучасних умовах є вирішальним для чеської економіки. У 2008 році до ЧР надійшло понад 110 млрд. крон (майже 7 млрд. дол.) прямих іноземних інвестицій, у кризовому
2009-му — 52 млрд. крон (близько 3,5 млрд. дол.).
При міністерстві промисловості і торгівлі ЧР функціонує Агентство з підтримки підприємництва та інвестицій CzechInvest, яке, крім іншого, реалізовує програму «пост-допомоги» (AfterCare) інвесторам, які вже утвердилися на чеському ринку. Йдеться, зокрема, про підтримку реінвестицій, сприяння при пошуку відповідних промислових зон і підприємницької нерухомості, консультації щодо співфінансування проектів із структурних фондів ЄС, розвиток співробітництва з науково-дослідними структурами та вищими навчальними закладами, посередництво при переговорах з органами місцевого самоврядування тощо. За кордоном працюють дев’ять центрів агентства. Витрати на його утримання частково фінансуються за рахунок державного бюджету.
Нарешті, необхідно відзначити надзвичайно важливу політичну складову функціонування іноземного капіталу в ЧР. Йдеться про те, що бізнес досить чітко відокремлений від політики, власники і вищий менеджмент не прагнуть у будь-який спосіб впливати на роботу центральних органів політичної та виконавчої влади країни або й брати у цій роботі безпосередню участь. Відтак, у Чехії, по суті, не існує особливої суспільної групи, відомої у посткомуністичних країнах Східної Європи як «олігархи». У свою чергу, це неабияк сприяє розбудові та ефективному функціонуванню стандартної європейської політичної та економічної систем.
Водночас слід зазначити таке. Якщо для чеської громадської думки проблематика функціонування іноземного капіталу в ЧР вже втратила свою актуальність, то у фаховому середовищі дискусії не вщухли ще й досі. Основним аргументом критиків офіційного курсу є те, що, за їхньою оцінкою, Чехія, по суті, втрачає власний капітал (засоби виробництва, власні технології, знання), одержуючи натомість лише «мішок грошей», який за всіх умов так і залишиться таким і призначений виключно для покриття різних витрат та підвищення рівня споживання.
Наводяться також й інші аргументи:
— іноземні інвестори вкладають кошти не в країну-господарку, а лише «в себе» — на території та у просторі цієї країни;
— порівняно дешева робоча сила у країні використовується для зниження витрат і цін для іноземного споживача. Так, 80% продукції, яка виробляється в Чехії, експортується в європейські країни;
— виникнення місцевої мережі підприємств з виробництва супутньої продукції надалі посилює ступінь залежності, поглиблює втрату автономії, посилює монокультурність порівняно невеликої економіки (питома вага контрольованого німецьким «Фольксвагеном» концерну «Шкода» у загальному експорті країни становить близько 25%);
— важливі функції прийняття стратегічних рішень залишаються у руках іноземного власника, країна-господарка надмірно залежить від нього;
— частина накопичень, яка могла б примножити національне багатство, розширити можливості капіталовкладень в економіку, вивозиться з країни у вигляді дивідендів.
Однак учасники згаданих дискусій, зрештою, не в змозі відповісти на головне запитання: чи є альтернативні шляхи здійснення швидкої та ефективної трансформації національної економіки у сучасних умовах інтернаціоналізації виробництва? Один із найпослідовніших критиків офіційної концепції, авторитетний чеський економіст, професор одного з університетів Нью-Йорка М.Зелени, зрештою, зазначає: «Що далі? Якою є стратегія держави у цій ситуації? Що робитимуть? За що куплять капітал? Де знайдуть капіталістів? Як може держава функціонувати за рахунок постійно зростаючих надходжень іноземних інвестицій? Не знаю».
Водночас ніхто не може заперечити того, що нині економіка Чехії розвивається динамічно, у багатьох її галузях триває процес інноваційного переозброєння, відчутно зростає кваліфікація та рівень життя населення.
Так чи інакше, чеський досвід трансформування економіки заслуговує на увагу, оскільки протягом досить короткого терміну вдалося здійснити реструктуризацію національного господарства, переорієнтувати його на виробництво сучасної продукції з високою доданою вартістю, забезпечити повномасштабне включення країни у систему європейського та світового поділу праці. Провідна роль у цій справі належала і належить іноземному капіталу.