Інгвар Кампрад |
У списку найбагатших людей світу, за версією журналу Forbes, він посів 2005 року шосте місце. Його статки оцінюються в 32 млрд. дол. Йому 78 років. Живе у Швейцарії з другою дружиною Маргаритою. У нього троє дорослих синів. За способом життя — відлюдник. Власні виноградники в Провансі називає «дуже дорогим хобі». Водить 11-річний автомобіль Volvo, подорожує літаками дешевих авіаліній в економ-класі, зупиняється в недорогих готелях.
«Так, я важко розстаюся з грошима, то що? — каже він. — Просто я дивлюся на суми, які готовий витратити на себе, і переймаюся запитанням: а чи можуть покупці IKEA дозволити собі такі витрати?»
Це з інтерв’ю. А от порада з його книжки: «Поділіть своє життя на 10-хвилинні інтервали і жертвуйте якнайменше з них на безглузду активність».
Меблевий король
Інгвар Кампрад, засновник популярної в усьому світі мережі меблевих мегамаркетів IKEA, серед своїх колег з цеху мільярдерів справді лідирує за скнарістю. Хоча цю рису він називає здоровим глуздом, а себе самого — ощадливим. Цікаво, що на батьківщині, у Швеції, де більше шанують працю, ніж багатство, мільярдер Кампрад не нашкодив своєму іміджу. Його, зазвичай, вважають дивакуватим, навіть ексцентричним, але ставляться до нього майже як до національного героя. І, безсумнівно, пишаються ним. І навіть вдячні, оскільки торговельна марка IKEA — не просто один із найвідоміших у світі брендів. У свідомості людей вона асоціюється передусім зі Швецією, а не з ім’ям її засновника і власника. Тоді як компанія Microsoft, наприклад, — це насамперед Білл Гейтс, а не США.
Хоча назва шведського торговельного дому IKEA — це сам Інгвар Кампрад. Перші дві букви — його ініціали (Ingvar Kamprad), плюс Е — від Elmtaryd (Елмтарід), назви сімейної ферми, де він народився, і А — від Аgunnaryd (Агуннарід), назви села, де виріс.
На початку квітня минулого року економічний тижневик Veckans Affarer, що виходить у Стокгольмі, поширив карколомну новину: Білл Гейтс — уже не найбагатший мільярдер. Його, виявляється, на 5 млрд. дол. обігнав Інгвар Кампрад. Всі агентства світу відразу підхопили сенсацію. Та через кілька годин компанія IKEA спростувала новину й вказала журналістам на неправильні розрахунки. Прес-служба заявила, що Кампрад уже давно не є формальним власником IKEA, оскільки ще 1982 року передав права на володіння зареєстрованої в Нідерландах компанії Stichting INGKA. І що така система власності не передбачає передачу прав у спадок.
На що тижневик відповів, що вважає Кампрада реальним власником, оскільки він управляє компанією через різноманітні фірми й фонди. І тому у власність свого багатого співвітчизника вони включили не лише вартість акцій, а й ринкову вартість мережі з 186 магазинів, побудованих у 31 країні світу. Журналісти стверджували, що Кампрад, як і багато вітчизняних бізнесменів, «рятуючись» від знаменитих шведських податків, поміняв формальну схему прав власності, але при цьому залишається реальним власником компанії.
Чи справді Кампрад «тікав» від податків, так і залишилося незрозумілим. Проте, якщо торік той самий Forbes відвів йому 13-те місце за багатство у 18,5 млрд. дол., то лише за рік імперія Кампрада розширилася до 202 мегамаркетів уже в 33 країнах, із річним оборотом 17 млрд. дол., його статки зросли майже вдвічі — до 32 млрд. дол.
Обережно: IKEA!
Свій перший магазин у Британії IKEA відкрила 1987 року, й практично відразу витіснила конкурентів на ринку дешевих і стильних меблів. Сьогодні в країні 13 мегамаркетів. І, як переконує газета The Sunday Times, їх відвідують удвічі більше британців, ніж церкву. Широко відомий також рекламний слоган компанії про те, що «на ліжках IKEA було зачато 10% європейців». Що, загалом, не дивно, оскільки 80% своєї продукції компанія реалізує в Європі. А лідерами за обсягами продажів є Німеччина і Великобританія.
Торік прибуток IKEA від продажів у Британії сягнув 1 млрд. фунтів. Кажуть, Кампрад планує довести кількість магазинів в Альбіоні до 20. Та поки що уряд в особі віце-прем’єра Джона Прескота чинить спротив: високопоставленому чиновнику особисто подобаються компактно упаковані меблі IKEA, але не подобається, що будівництво магазинів виносять за межі міста. Тим паче що відкриття останнього, тринадцятого, супермаркету IKEA на півночі Лондона в лютому перетворилося на справжнє побоїще.
Більш як шість тисяч чоловік — утричі більше, ніж очікувалося, — прибуло на відкриття нового й найбільшого в Британії магазина IKEA (площею 28 тис. квадратних метрів). Початок церемонії був запланований на північ, і, відповідно до реклами, першим відвідувачам магазину пропонували купити ліжко за 30 фунтів і шкіряний диван — за 45. Люди займали чергу ще рано-вранці, щоб опівночі отримати жаданий диван за ціною, зниженою з 325 до 45 фунтів.
Коли двері магазину відкрили, бажаючі кинулися всередину з такою силою, що зім’яли відразу 50 охоронців. У вузькому проході кілька людей упали під ноги тим, хто навалився ззаду, інших притисли до стін. Жінки кричали, з розбитих носів потекла кров. Виникло звалище. А вже в самому залі меблів розпочалася справжня бійка — 500 диванів на всіх не вистачило...
До магазину викликали 30 поліцейських, дев’ять машин «швидкої допомоги», шість пожежних автомобілів. Та під’їхати їм не вдалося: очманілі покупці кинули свої авто при в’їзді, заблокувавши всі шляхи до магазину. У результаті шість чоловік опинилися в лікарні, 20 — одержали тепловий удар, сотні — синці. Магазин закрили через 30 хвилин після відкриття. Такої боротьби за товар Британія ще не бачила...
На щастя для IKEA, цього разу обійшлося без жертв. Хоча сумний досвід, пов’язаний із відкриттям нових магазинів, у неї є. У вересні минулого року три людини були затоптані до смерті і 16 отримали серйозні поранення під час відкриття першого супермаркету в Джадді, у Саудівській Аравії. Там на відкритті пропонували подарунковий ваучер вартістю 80 фунтів.
…Якось Інгвар Кампрад зізнався, що знає лише кількох людей, які пережили стільки фіаско, скільки він. При цьому, безсумнівно, малося на увазі відкриття першого магазину IKEA, яке відбулося в Стокгольмі 1965 року й закінчилося погано. Кампрад тоді придумав поставити при вході в магазин два рекламні знаки — один неоновий та інший, що хитався на вітрі. Порив вітру кинув його на неоновий, виникла пожежа, яка перетворила зовсім нову будівлю з товаром на купу попелу.
Кампрад не занепав духом і розпочав усе спочатку. Він надто довго придумував і скрупульозно вибудовував своє «дітище», щоб відмовитися від нього після першої ж невдачі.
З якого «тіста» виходять супербагатії?
Бізнесмен народився 1926 року, у сім’ї шведського фермера. Журнал Folklore, який видається для персоналу IKEA, розповідає зворушливі історії про раннє «прозріння» їхнього господаря і вияви його талантів. Ось, наприклад, хлопчик Інгвар дуже неохоче вставав уранці, щоб доїти корів на фермі батька у шведській провінції Смаланд. «Ти — соня! — дорікав йому батько. — Ти із себе нічого ніколи не зробиш». На день народження Інгвар отримав у подарунок будильник. «Нарешті я можу почати нове життя», — вирішив іменинник і завів будильник на 5.50 ранку, попередньо вийнявши із нього кнопку «стоп».
У п’ятирічному віці хлопчик продавав односільчанам сірники, новорічні листівки, ручки, настінні гачки. Його однокласники згадують, що під час добродійних новорічних продажів виторг Інгвара завжди був найбільший — для нього торгувати було природно. В 11 років він уже продавав насіння. Компанію IKEA як власну бізнес-справу було зареєстровано 1943 року й офіс її розміщувався в маленькому сараї. Кампраду тоді виповнилося 17 років. Він став торгувати поштою, доставляючи місцевим жителям сірники, запальнички, нейлонові панчохи та інші дрібниці...
Багато років по тому, 1994-го, шведські газети звинуватили Кампрада в тому, що він заснував свій бізнес на гроші наці. Обвинувачення це ніколи й жодним чином не було ні доведено, ні підтверджено. Та журналісти зробили такий висновок на підставі того, що встановили факт дружби Кампрада, яка тривала близько дев’яти років, із якимось Пером Інгдалем, відомим своїми пронацистськими поглядами. Вони ж дізналися, що цей Інгдаль був на першому весіллі Кампрада 1950 року. Відбиваючись від запитань настирливих газетярів, Кампрад відповідав, що не пам’ятає, був він у складі молодіжної профашистської організації Швеції чи ні. При цьому обвинувачення у використанні чужих грошей зачепило його набагато сильніше. «Вони можуть обвинуватити мене в убивстві, але тільки не в тому, що я позичав чужі гроші», — заявляв ображений бізнесмен.
А що ж до самих меблів, відомих сьогодні під брендом IKEA, то вони почалися з випадкового винаходу складаного столу. Кампрад спостерігав, як молодий кресляр, намагаючись втиснути в багажник машини громіздкий стіл, нарешті додумався відкрутити ніжки і скласти їх під кришкою. Бізнесмен негайно вхопив ідею і найняв кресляра як дизайнера. Складані або розібрані на частини меблі було не лише дешевше транспортувати — тягар складання переміщався від продавця до покупця...
Магазин для бідних? Не тільки
Часто кажуть, що IKEA — магазин для бідних. Що не зовсім відповідає дійсності. Невисока ціна, сучасний дизайн і гарна якість товару привертають передусім молодь, яка починає трудове життя чи створює власну сім’ю. Звісно, тим, хто шукає ексклюзив і може собі його дозволити, робити в магазинах IKEA нічого. Та середній клас нерідко відвідує цей магазин-виставку і магазин-склад водночас.
Це демократична й практична торгова точка. Захотів-поїхав-купив-привіз-зібрав. Не вийшло чи не сподобалося — поїхав і здав. У величезних мегамаркетах, побудованих, як правило, на околицях міст, можна придбати все: від ліжка, килимка й постільної білизни — до люстри та штор. Можна купити, приміром, кухню і заодно електрообладнання до неї, плюс посуд і всі дрібниці. Навіть квіти в горщиках або без.
Феномен IKEA полягає ще й у тому, що покупець, який прибув із наміром купити шафу чи диван, не знайшовши його, усе одно везе до каси візок, вантажений різним дрібним крамом для дому. Найчастіше непотрібного, але купленого лише тому, що дешевше, ніж в інших магазинах.
Крім того, компанія вирізняється грамотним менеджментом і агресивною рекламною діяльністю. IKEA не боїться нових ринків не лише для збуту товарів, а й для розміщення замовлень на їхнє виготовлення. Вона практично однією з перших стала розміщувати свої замовлення в колишніх соцкраїнах, а потім і на просторах СНД. Туди ж вона прийшла згодом і зі своїми мегамаркетами. У Росії, наприклад, IKEA є сьогодні найбільшим іноземним роздрібним інвестором. У грудні минулого року там відкрився п’ятий за рахунком магазин, вартістю 250 млн. дол. У майбутньому шведський торговельний дім має намір інвестувати в Росію 1,5 млрд. дол., відкрити ще 20 своїх центрів у 12 містах.
І це попри те, що ведення бізнесу в Росії має свої «національні» особливості. Коли минулого грудня в московських Хімках місцева влада затримала відкриття нового магазину, керівник російського відділення компанії Леннарт Далгрен був змушений заявити, що такою є реакція місцевої влади на відмову IKEA давати хабарі. Ще сказав, що боїться за своє життя. «Як і всі західні компанії, нас шантажують і вимагають у нас хабарі. У багатьох випадках наша доля цілком залежить від особистого ставлення місцевих царьків», — прокоментував загальну інвестиційну ситуацію в Росії шведський підприємець і додав, що IKEA хабарів не дає.
Історія закінчилася тим, що Далгрен зателефонував власнику й засновнику IKEA Інгвару Кампраду, а той заявив, що має намір домогтися зустрічі з президентом Путіним, щоб вирішити проблему місцевої влади. Зустріч не знадобилася, оскільки магазину дали відкритися вже наступного дня...