Особливо показова у цьому контексті історія будівництва п’ятого термінала лондонського аеропорту Хітроу. Навіть не будівництва, оскільки його ще не розпочато, а підготовчого, точніше — узгоджувального етапу. Хоч як це дивно сьогодні звучить, а вперше питання про необхідність п’ятого термінала в найзавантаженішому аеропорту Європи постало 1981року. Минуло два десятиліття, перш ніж уряд Британії — а саме наприкінці нинішнього листопада — сказав своє остаточне «так». Важко повірити, але з 1993-го велися так звані публічні слухання про доцільність спорудження п’ятого термінала і третьої злітної смуги в Хітроу. Під час слухань опитали 730 свідків, написали 6000 документів. Не беручи до уваги протестів усіх наявних у країні організацій із захисту довкілля й демонстрацій місцевих жителів проти гуркоту літаків. Після закінчення слухань інспектор ще 18 місяців складав заключну доповідь на 600 сторінок, потім уряд 11 місяців її вивчав... Відтак останні сім років обговорення проекту вилилися держбюджетові у 83 млн. фунтів стерлінгів, що міністр транспорту назвав «бенкетом адвокатів». Воно й правда, левову частку грошей — 64 млн. фунтів — поглинули послуги юристів, консультантів, радників. Британія любить, аби все було статечно, шляхетно, за правилами. Як тут не пригадати Діккенса й описаних ним понад півтора століття тому в «Записках Піквікського клубу» контор адвокатів, де «вдаються до багатьох хитромудрих пристосувань, винайдених для мук і вигублювання підданих його величності та для розради і збагачення служителів закону». Адвокати, проте, — національна гордість і традиція, з якою Британія змирилася.
Але якщо відкинути жарти, то британська економічна система й дотримання суспільних демократичних норм часто переростають у свою протилежність — громіздкі бюрократичні надбудови. Головні проблеми кореняться у складній приватизаційній системі, так званому змішаному державно-приватному партнерстві, коли партнерам складно домовитися, хто платить, а хто бере на себе ризики. Тому континентальні країни, у яких великі проекти, як правило, ініціюють і контролюють державні структури, виграють і час, і гроші. Приміром, коли 1982 року було схвалено спільне французько-британське будівництво тунелю дном Ла-Маншу, Франція вже через сім років проклала колію для швидкісної електрички від Парижа до Кале. А в Британії така сама лінія — від Лондона до Дувра — буде готова, у найкращому разі, на 2007 рік. У Франкфурті, приміром, публічні дискусії й технічно-фінансове обгрунтування розширення аеропорту тривали лише два роки. У результаті новий термінал і злітна смуга вартістю 3,5 млрд. євро будуть готові вже через три роки. (До слова, на спорудження п’ятого термінала в Хітроу відводять не менше п’яти років.) Набагато кращі справи з будівництвом нових автострад і залізничного полотна в Іспанії й Португалії. Як жартують британські журналісти, поки в Британії обговорюють, у Європі будують. |