Плантація марихуани |
Є така приказка: «Бог створив море, а голландці — береги». Власне, саме слово «Нідерланди» перекладається не інакше як «нижні землі», а Голландія — найбільша провінція цього королівства.
Працьовитість голландців відома всім: більш як половина території країни лежить нижче рівня моря, тому землю тут люди підняли в буквальному значенні цього слова. Останній великий наступ води на сушу був близько півстоліття тому. Голландці з тривогою ставляться до всіляких звісток про землетруси, оскільки тоді морські хвилі цілком би змили їхню країну. А тому до проблеми підійшли серйозно: по всій береговій лінії побудували дамби, які захищають землю від повеней.
А крім того, щорічно голландці відвойовують у моря ще кілька десятків квадратних кілометрів. На осушених землях — польдерах — насаджують очерет, який згодом дає перший родючий шар, потім процедуру повторюють ще кілька разів. Через п’ять років поле вже готове йти під культури. І ось на такій землі збирають врожай, яким можна прогодувати до 300 млн. людей! До слова, населення самих Нідерландів — усього близько 16 млн. осіб.
Цікаво, що пляжів, у нашому з вами розумінні, за поодинокими винятками, ви тут не знайдете. Лише в окремих місцях (наприклад, на набережній Гааги) можна похлюпатися у морі. Але зазвичай морський обрій ховається за багатокілометровою дамбою, рясно засіяною стовпами електричних вітряків. І хіба що зграї крикливих морських чайок, які літають у полях вслід за тракторами, та солоний бриз нагадують: море — поруч...
Однак перше, що вам неодмінно впаде в око у країні тюльпанів, млинів та сиру, — це велосипеди. На своєму фітці (велосипед по-голландському) кожен місцевий житель може об’їхати країну вздовж і впоперек за кілька днів. Для цього є всі умови: спеціальні велодоріжки, паркінги та рівні права на автошляхах. Велосипедами тут їздять усі: і діти, і священики, і мами з немовлятами в кошиках, і бабусі в капелюшках із вуаллю, і члени королівської родини... При цьому країна може похвалитися чудовими дорогами. Але тутешні пейзажі не потішать ваше око: до самого небосхилу — гладка як стіл рівнина (найвища точка країни — вершина гір Велуве — лежить на висоті 106 метрів над рівнем океану), акуратно покреслена рясною сіткою каналів.
Той, хто зважиться на велоподорож по Нідерландах, обов’язково понюхає ще одну місцеву «визначну пам’ятку». Від великої кількості добрив на полях у повітрі стоїть густий «запах» коров’ячого гною. Місцеві жителі називають його «запахом Голландії». Коли б не це, навколишнє середовище скидалося б на рай: акуратні, майже лялькові будиночки і ферми (дуже схожі на наші колгоспи-мільйонери часів розвиненого соціалізму), за рівненькою огорожею — корови, вівці та інша живність. Люди заможніші тримають страусів, павичів, козуль. Навіть пінгвінів!
Після падіння залізної завіси Голландію почали «обживати» й наші співвітчизники. Піонери — перегонники автомобілів. Із часом деякі з них знаходили роботу і залишалися тут надовго. Зараз у Голландії офіційно налічується до 20 тисяч вихідців із колишнього Союзу. На відміну від росіян, які окупували міста, більшість українців живуть у сільській місцевості. Втім, ця відмінність досить умовна: вся територія «сільської» Голландії покрита рясною мережею містечок, хуторів та ферм. Корови на узбіччі автобану, ферма або теплиця і готичний шпиль керека (церкви), яка височіє вдалині, — типовий пейзаж країни, що посідає перше місце у Європі за густотою населення (в деяких місцях — до 400 осіб на один кв. км).
Безкраї поля і ліси — надто велика розкіш для Нідерландів. Тут уся земля працює на добробут країни. Це й визначає рід занять тих, хто приїздить сюди на заробітки, — сільське господарство і будівництво. Втім, відразу застережу: не варто сподіватися на швидке збагачення. Офіційно отримати роботу в Голландії досить складно. Звичайно, можна працювати нелегально — підсобником на будівництві, у теплиці. Що, у принципі, всі й роблять. Але місцеві жителі спочатку з підозрою ставляться до чужинців. Утім, якщо вам поталанить і з часом ви знайдете роботу, житло та ще й зарекомендуєте себе комунікабельним, спокійним трудоголіком, до вас ставитимуться як до рідного.
Найкраще знайти собі «боса» — такого менеджера, який допоможе у працевлаштуванні. Вигода в нього проста: отримавши замовлення і гроші за голландськими розцінками, він розплачується зі своїми підопічними за розцінками... українським. Звичайна такса — 50 євро за день. Проте для цього потрібні хоча б мінімальне знання мови і фах. Щоб звикнути, потрібен час. Ось і виходить, що люди знаходять роботу, коли віза давно вже прострочена.
Попри навіть певну лояльність влади, нелегалам завжди важко. Іноді на них влаштовують облави. Траплялося, що нелегалів вистежували з вертольота і забирали прямо з полів, де вони сапали капусту. Закінчується все арештом на кілька діб і депортацією. Утім, як розповідають очевидці, сидіти в голландській в’язниці — саме задоволення: кімнати на чотирьох осіб із телевізором, меню кожен складає собі сам...
Живуть українські заробітчани в Голландії, як правило, у найдешевших кемпінгах. Кімната три на чотири метри, кілька залізних ліжок, загальна кухня, туалет, душові і «світлиця» зі столом для настільного тенісу — такі типові заробітчанські «апартаменти». Коштуватиме це 50 євро за тиждень. Трапляється, що роботу мають лише одиниці, а решта для оплати житла закладають-перезакладають паспорти, обручки... Повірте, не слід заздрити заробітчанським грошам.
Жорсткі умови виживання вимагають і жорстких умов співіснування між людьми. Якщо ви приїхали сюди не до брата (батька, кума, свата), не варто сподіватися на допомогу. Винна в цьому безжалісна конкуренція на ринку праці: кожен новоприбулий може позбавити роботи тебе. Додайте сюди, чого гріха таїти, і властиві нашим людям заздрість та пихатість. Неодноразово доводилося чути від людей, котрі вже непогано тут улаштувалися: «Я б допоміг йому з роботою. Але свого часу сам сидів без діла три місяці, нехай і він тепер «покантується». Тому радив би не вірити обіцянкам туристичних фірм та всіляких посередників. Оплативши візу, дорогу (100—150 доларів за місце в переповненому мікроавтобусі), ви можете опинитися сам-один у чистому полі — без житла і роботи.
«Марихуана — найкраща робота для Івана!» Приблизно так можна перекласти улюблений вислів наркоділків. Як відомо, Нідерланди залишаються єдиною країною в Європі, де дозволено вживати легкі наркотики. «Косячок» тут можна вільно покурити в будь-якому кафе-шопі. Ці забігайлівки легко впізнати за неймовірною кількістю антикварних люльок, грибочків та гілок конопель на вітринах. Обов’язково впадуть вам у вічі й завсідники таких закладів — люди-фантоми з відсутніми поглядами й сіро-зеленими обличчями.
Кожен європейський наркоман вважає справою честі «відірватися» в Амстердамі. Підприємлива країна від цього лише багатіє. Маючи дозвіл, коноплі можна вирощувати легально. Втім, ще дешевше зілля продається з-під поли на вулиці. Така сировина росте на підпільних плантаціях, до речі, обладнаних за останнім словом техніки — із сигналізацією та відеоспостереженням. Розміщуються вони, як правило, у гаражах, підвалах і на горищах. Природно, держава бореться із несанкціонованою торгівлею наркотиками, але, як відомо, попит диктує пропозицію.
Через небезпеку (в разі викриття іноземцеві загрожує неминуча депортація) така робота найкраще оплачується. Крім того, вона неважка — це вам не цибулю вслід за трактором садити. Паролем для набору робочої сили є характерний жест пальців, що схожий на ножиці. Адже саме з допомогою ножиць очищують м’які шишечки конопель. Як правило, на таку роботу набирають уже перевірених, добре знайомих людей. На місце їх відвозять у критому фургоні. Або зав’язують очі, щоб не запам’ятали дорогу.
Існують цілі касти наших співвітчизників, які, крім роботи «на марихуані», вже нічим іншим не займаються. Звісно, за робітниками наглядають, проте дехто примудряється винести кілька грамів для себе або на продаж. Автор цих рядків потрапив на одну з таких плантацій і спостерігав, як висаджують розсаду і збирають урожай. До слова, збирають його кожних 30—40 днів. У одну з таких поїздок я навіть прихопив із собою фотоапарат і, скориставшись тим, що «бос» пішов по обід для робітників, потай навіть від своїх товаришів сфотографував одну з таких «фабрик смерті». Ризик і справді був, бо в разі викриття нас могло чекати не лише позбавлення зарплати.
Справжня суть менталітету голландців розкривається лише на щорічних традиційних ярмарках — кермішах, приурочених до релігійних свят. Мабуть, тільки тут можна побачити веселих і відчайдушних жителів Нідерландів, адже зазвичай вони стримані й небалакучі. Підготовка до свята розпочинається у п’ятницю пополудні. Вперше в житті спостерігав, як вулиці і тротуари справді миють із милом... До речі, музика на таких святах до болю скидається на кантрі, здавалося б, більше властиве американській глибинці. Та й одягнені всі як у Техасі: чоботи, капелюх і т. ін. Недаремно ж колись Нью-Йорк називався Новий Амстердам...
Керміші дуже люблять іноземці. Річ у тому, що тут за безцінь (від одного євро) можна придбати старі речі: одяг, посуд, електротовари тощо. Втім, наші намагаються роздобути все це взагалі задарма, прямо з тюків для секонд-хенду, що їх совісні господарі виставляють біля будинків для доброчинних фондів.
А в будень голландці можуть бути взірцем працездатності і витривалості. Працювати починають рано — о шостій ранку. Через кожні дві-три години — обов’язкова перерва, коли можна перекусити і перекурити. Цей час святий, інколи здається, що якби трапилася зараз пожежа, ніхто й пальцем не поворухнув би. Будівельні і ремонтні роботи тут, як і в нас, виконують шабашники. Маючи, наприклад, кваліфікацію маляра і знаючи місцеву технологію, можна заробляти до 70—100 євро за день. Погодьтеся, непогано.
Особисто я при пошуку роботи користувався дуже простим методом. Звикнувши до місцевого вітання — «Хуе морга!» (Доброго ранку!), вирушав на пошуки. А коли бачив на подвір’ї бетономішалку, підходив і пропонував свої послуги. На третій раз обов’язково брали. Для тривалих пошуків бажано мати велосипед. До слова, самі голландці віддають перевагу старим фітцам — виявляється, менше шансів, що вкрадуть.
У країні досі відчувається ностальгія за місцевою валютою — гульденом. Кажуть, євро збагатило багатих і розорило бідних. Утім, високий курс євро трохи заспокоїв датчів (так голландці самі себе називають). Хоча продукти справді подорожчали. Проте все одно їжа тут дуже дешева. Скажімо, за тиждень я витрачав на харчування всього-на-всього 20—25 євро.
Голландці прикрашають живими квітами все що тільки можна: будинки, огорожі, автобуси, вулиці і площі. А палісадники біля ошатних будинків — справжні шедеври садово-паркового мистецтва: з декоративними деревами, фонтанами й водоспадами. Всупереч поширеній думці, найбільш традиційною їжею тут вважають не сир, а картопляні брусочки (потат) і малосольний оселедець (херенк). Їх їдять разом зі шматочком цибулі, огірочка з лотків прямо на вулиці. Причому обов’язково руками. А знаменитий голландський сир найчастіше використовують як закуску, ним заправляють супи, з нього готують салати.
Той, хто вперше приїде до Голландії, обов’язково помітить, що місцеві жителі не завішують вікон. Цікаво, що до цього голландців свого часу привчили іспанські інквізитори, які боялися змов. Про інквізицію давним-давно забули, але звичка жити з відкритими вікнами залишилася. Цим голландці ніби демонструють свою відкритість. Приємно, що тепер їхньою гостинністю користуються й наші співвітчизники. Жаль тільки, що вивчати світ ми поки що змушені здебільшого з мозолями на руках...