Лекцію голови Федеральної резервної системи США (ФРС) Алана Грінспена, яку він читав 13 січня в німецькому центробанку (Бундесбанку), чекав весь фінансовий світ. Утім, не лише фінансовий. Що нового сподівалися почути банкіри, інвестори, аналітики, бізнесмени, трейдери та інший фінансовий люд? Принаймні нічого надприродного чи революційного. Усім відома нелюбов Грінспена як до різких заяв, так і до різких рухів. Вони, власне, і не потрібні. Тому що кожна, навіть незначна репліка, тихо вимовлена Грінспеном, негайно спричиняє хвилювання бірж і ринків. Беззмінне перебування з 1987 року на чолі центрального банку найбільшої економіки світу, незалежно від змін правлячих партій і президентів, принесло Алану Гінспену світову пошану та славу фінансового гуру.
Йому 75 років. Він при здоровому розумі та при ясній пам’яті. Поза сумнівом, є молодші кандидати, котрі бажали б зайняти його місце. Проте Грінспена на пенсію поки що ніхто не відправляє. У нього чимало заслуг перед батьківщиною в минулому. Але річ, як бачимо, не в них.
Справа в професіоналізмі й досвіді. Грінспен завжди відігравав ключову роль у підтримці американської економіки на плаву. Так це було, приміром, у 1998-му, коли азіатський і російський фінансові кризи загрожували підірвати світову фінансову систему. Глава ФРС діяв рішуче та швидко: із вересня до листопада 98-го він провів три зниження відсоткових ставок. Його приклад негайно наслідували центральні банкіри в усьому світі. Вважається, саме це відіграло найважливішу роль у заспокоєнні фінансових ринків і запобігло стрімкому економічному спаду.
Син бруклінського брокера, Алан Грінспен починав заробляти на життя грою на саксофоні. Потім вивчав економіку в Нью-Йоркському та Колумбійському університетах. У письменника й філософа Ейн Ренда він запозичив життєве кредо: егоїзм — найкращий принцип для управління суспільством. Через багато років Грінспен прославився власним афоризмом: «Якщо я видаюся вам не досить зрозумілим, тоді ви мене неправильно зрозуміли».
Цього разу, у Берліні, Грінспена зрозуміли всі. І особливо його європейські слухачі. У своїй академічній лекції, присвяченій глобалізації економіки, глава американського центробанку чітко розставив акценти. У питанні, яке сьогодні хвилює мало не все населення планети, Алан Грінспен був спокійний. На його думку, ослаблення долара не є серйозною загрозою для США, а навпаки, сприяє стримуванню інфляції. Тому він не бачить ніяких проблем із фінансуванням американських фіскального й торговельного дефіцитів.
Глава ФРС сказав, що реальний курс долара за два останніх роки знизився на 15%, а стосовно головних валют — на всі 25%. Але навіть применшуючи небезпеку слабкого долара, він змушений був визнати: різке падіння курсу американської валюти поставило в складне становище експортерів єврозони. Проте не все так погано, запевняє Грінспен. Завдяки поступовому поліпшенню становища світової економіки, діапазон кредитних ризиків в останні місяці скоротився, а курси акцій знову демонструють тенденцію до зростання.
Європейцям такі слова з вуст американського банкіра видалися досить слабкою розрадою. На день раніше, у Базелі, на зустрічі центральних банкірів десяти розвинених економік світу президент Європейського центрального банку (ЄЦБ) Жан-Клод Тріше висловив занепокоєння з приводу зростаючого курсу євро стосовно долара (протягом 2003 року євровалюта подорожчала стосовно долара на 20%). Тріше вважає: таке зростання євро є ознакою нестабільності на валютних ринках.
Проте минулого тижня рада директорів ЄЦБ залишила свою дисконтну ставку по банківських кредитах на колишній позначці — 2%. І це попри те, що нинішній обмінний курс євро завдає шкоди конкурентоспроможності європейських експортних товарів, а це, у свою чергу, ставить під загрозу економічне одужання провідних економік Європи. І уряди, і керівники центральних банків єврозони дедалі більше занепокоєні проблемою курсового зростання євро. Тому й вимагають від ЄЦБ розпочати рішучі заходи для стримування цього зростання — аж до валютних інтервенцій.
Канцлер Німеччини Герхард Шредер, розмовляючи з Аланом Грінспеном після берлінської лекції, також висловив стурбованість із приводу різких коливань валютних курсів. Однак що міг відповісти Грінспен? Він, як і всі його офіційні співвітчизники, вважає: підстав для занепокоєння немає. Бодай тому, що «заморожена» американська інфляція не підриває процес одужання глобальної економіки, а саме падіння курсу долара не викликало відчутних дисбалансів у світовій економіці.
На думку оглядачів, Грінспен у своїй берлінській лекції дав чіткий сигнал: Федеральна резервна система США не збирається ніякими спеціальними заходами зупиняти подальше падіння курсу долара. Оскільки не секрет, що адміністрація Буша покладає надії саме на слабкий долар, який вельми вигідний американським експортерам. Саме слабкий долар може уповільнити зростання торгового дефіциту США. На думку більшості експертів, американська валюта продовжить своє падіння приблизно до середини поточного року.
Після заяв Тріше й виступу Грінспена стало зрозуміло: між різними берегами Атлантики поглиблюються протиріччя в поглядах на стабілізацію валютних ринків. Франція та Німеччина, економічні «локомотиви» єврозони, мають намір об’єднати свої зусилля й на лютневій зустрічі лідерів «великої сімки» спробувати переконати Сполучені Штати в тому, що «не євро надмірно сильний, а долар неймовірно слабкий» і його необхідно зміцнити.
Завдання, поза сумнівом, не з легких. Бо в американської влади економічні надії на слабкий долар зливаються з політичними розрахунками в рік президентських виборів.