UA / RU
Підтримати ZN.ua

Латиноамериканський прорив на винному ринку

Ще якихось десять років тому чилійське вино за межами Латинської Америки сприймали як певну екзотику...

Ще якихось десять років тому чилійське вино за межами Латинської Америки сприймали як певну екзотику. Нині ж воно завоювало собі чудову репутацію, чималий сегмент світового ринку за зростаючого попиту і постійного розширення клієнтури.

Аналогічні тенденції спо­стерігаються сьогодні і в Аргентині. Щоправда, з певними варіаціями. Подібність і відміності в розвитку винних економік цих сусідніх країн і стали предметом розгляду статті в The Economist.

У 1994 році, з якого британський журнал веде літопис латиноамериканського винного буму, аргентинський експорт відповідної продукції, що вимірюється в гектолітрах, удвічі перевищував чилійський. Щоправда, в перерахунку на мільйони доларів співвідношення було оберненим і далеко не на користь аргентинців. До 2002 року, з якого, власне, і ведуть хронологію аргентинського прориву, різниця між розрахунками в одиницях об’єму та одиницях вартості практично нівелювалася. Але відставання від чилійських показників становило приблизно три рази. Зараз воно стрімко скорочується: в доларах — до 2,5 разу, у гектолітрах — до 1,6.

Що саме зумовило бум аргентинського винного експорту, британський журнал аналізує традиційно грунтовно. Формально економічна причина для цього є — значна девальвація в 2002 році аргентинського песо. Ця акція залучила чимало закордонних інвесторів, які й спровокували зрештою аргентинський бум у галузі виноробства. До того ж не лише за кількісними показниками (Аргентина вже прорвалася в першу п’ятірку виробників вина), а й за якісними.

Цікаво, що в самій Аргентині обсяги споживання вітчизняного вина скоротилися (аргентинці стали вживати більше пива), а от у грошовому обчисленні виросли — за рахунок переходу на якісніший продукт.

А за кордоном аргентинське вино стрімко набуває популярності. Унікальні сорти винограду — Malbec, Torrontes — вже дали назви неповторним аргентинським винам, які заслужили визнання в усьому світі. Особливо швидкими темпами зростає експорт аргентинського вина до США. Причому він орієнтований не тільки на широкого американського споживача, якому припали до смаку терпкі яскраві вина з фруктовим ароматом, а й на найвибагливіших поціновувачів. Наприклад, журнал Wine Spectator, своєрідна біблія американських енофілів, присвоїв рейтинг 90 балів і вище (зі 100 можливих) 172 червоним винам з Аргентини. А марка Alchaval-Ferrer, пляшка якого коштує 120 дол., отримала 95 балів.

Ще один фактор, який грає на руку аргентинським виноробам, зовнішньо може видаватися малоістотним — яскравість національного колориту цієї країни. Патрісіо Тапіа, експерт ще одного американського спеціалізованого журналу Wine&Spirits, стверджує, що, маючи в своєму багажі аргентинське танго і Марадону, маркетологам легше просувати на ринку продукцію, яка навіть безпосередньо не стосується цих національних символів.

Чилійська ж винна економіка всіх цих переваг позбавлена. Зате має чимало інших.

Стабільність природного й інвестиційного клімату дали змогу цій країні з 1995 року подвоїти площі під виноградниками (вони виросли до 100 тис. гектарів). А виробництво вина, оцінюване як у гектолітрах, так і в мільйонах доларів, виросло вп’ятеро. Значною мірою цьому сприяє укладення угод про вільну торгівлю з багатьма країнами — від Великобританії (де чилійське вино збільшило за останні чотири роки свій сегмент ринку з 5 до 7%) до Південної Кореї. І це тоді, коли кількість марок червоного чилійського вина, які одержали 90 балів і вище, істотно поступається аргентинському показнику — «всього лише» 138. Щоправда, саме чилійський Don Melchor врожаю 2003 року отримав 96 балів.

Одна з проблем чилійського виноробства полягає в тому, що країна практично не має власних, ендемічних сортів винограду й унікальних марок вина. Єдиний значущий виняток — сорт Carmenere, занадто примхливий і надто складний у процесі обробки. Зате чилійці досягли вершин майстерності у виробництві таких класичних вин, як Cabernet Sauvignon і Chardonnay.

І, нарешті, ще одна перешкода на шляху подальшого розвитку чилійського винного експорту — посилення національної валюти, що стало наслідком стійкого зростання ціни на мідь. У результаті більшість із 150 національних виробників ледве зводить кінці з кінцями.

Утім, в Аргентині у виноробів свої економічні причини для головного болю. Основна — двозначна інфляція, через яку вартість будівництва винокурні зросла з 2002 року вчетверо. З огляду на те, що тільки в околицях Мендози (винної столиці Аргентини) налічується понад 800 окремих виробників, це може відіграти навіть деяку позитивну роль. Чого ніяк не можна сказати про п’ятивідсотковий податок на винний експорт і повну відсутність державної політики в просуванні аргентинського вина на зовнішньому ринку.