Завдяки дуже сприятливій ціновій кон’юнктурі світових ринків російська економіка прямо-таки купається у валютних надходженнях від експортної виручки за енергоносії. Потік нафтодоларів настільки значний, що завдає владі неабиякого головного болю — як би економіці не потонути серед викликаних цим потоком інфляційних хвиль. Російський Центробанк викуповує валютні мільярди на ринку, а Мінфін — тримає податкові надходження від експорту енергоносіїв замороженими на спеціальному рахунку в так званому Стабілізаційному фонді. Рахунок рубликів, що нагромаджується у цій заначці, уже пішов на трильйони.
Водночас користі для економіки від цих грошей поки що мало. Темпи її зростання ледь дотягують до встановленого три роки тому президентом Путіним 7-відсоткового мінімуму, необхідного для виконання плану з подвоєння ВВП за десять років.
Енергобезпека, сталь, СОТ
25 травня в Сочі відбувся саміт «Росія — Євросоюз», головною темою якого було питання про співробітництво в галузі енергетики. Російські спостерігачі зазначили, що в ході зустрічі Євросоюз (в особі канцлера головуючої в ЄС Австрії Вольфганга Шюсселя та голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу) зайняв досить м’яку позицію. І не став, на відміну від віце-президента США Чейні, звинувачувати Росію в енергетичному тиску на Європу.
Також російським патріотам сподобалося, що «виступ Володимира Путіна, будучи настільки ж м’яким за формою, мав своєрідне «подвійне дно». Російський президент заявив: «Якщо наші європейські партнери сподіваються, що ми запустимо їх у святая святих нашої економіки — в енергетику — і запустимо так, як багато хто хотів би, то очікуємо зустрічних кроків для нашого розвитку».
Для «нетямущих» коментатори зробили переклад путінської заяви в «популярних» висловлюваннях: «Коли хочете, щоб Росія підписала Енергетичну хартію і лібералізувала свій енергетичний ринок — будьте люб’язні, спочатку надайте гарантії. А саме — забезпечте підписання довгострокових контрактів на поставку газу та доступ «Газпрому» до європейських розподільних газових компаній. М’яч на вашому боці, панове». У результаті, з урахуванням ще й деяких поступок європейців у питаннях спрощення візового режиму, росіяни вважають сочинський саміт дуже вдалим.
Примітно, що поки високі європейські гості перебували в Сочі, агенція Reuters повідомила про «прорив у Європу» російського металургійного концерну «Северсталь», який готує злиття із посідаючим друге місце у світі європейським виробником сталі Arcelor.
Значно менш успішно відбувається зараз діалог Москви та Вашингтона. Буквально за два дні до описуваних подій заступник помічника президента США з національної безпеки Фар’яр Ширзад, виступаючи на засіданні Бреттон-Вудського комітету, заявив, що США наполягатимуть на жорстких комерційних умовах при укладанні двосторонньої угоди про вступ Росії до Світової організації торгівлі: «В угоді міститимуться дуже жорсткі і скрупульозні умови, які витримають найдетальніший розгляд».
Ще раніше, 11 травня, голови та члени фінансового комітету Сенату та комітету з доходів і витрат палати представників звернулися з листом до президента Буша. Вони пригрозили заблокувати надання Росії постійного статусу нормального торгового партнера США, якщо Москва не виконає низки американських вимог. «Кожна країна, яка прагне потрапити до СОТ, мусить продемонструвати готовність і здатність дотримуватися правил СОТ. На жаль, Росія цього не показала», — заявили конгресмени. На їхню думку, поки Росія «не зробить швидких і рішучих дій для врегулювання торгових скарг США», казати про її вступ до СОТ не можна. Американці вважають, що в Росії дуже поганими є справи із захистом інтелектуальної власності і політикою в галузі сільського господарства.
Російські ЗМІ висловили припущення, що такі ремарки Ширзада є реакцією на «демарш» конгресменів, котрий Білий дім не може ігнорувати. Хоча адміністрація Буша й запевняє, що її позиція на підтримку якнайшвидшого вступу Росії до СОТ «залишається незмінною».
22 травня глава Мінекономрозвитку та торгівлі РФ (МЕРТ) Герман Греф заявив, що Росія може вступити до СОТ уже до кінця 2006 року, однак більш реальним терміном є 2007-й. «На цей момент основною перешкодою для вступу Росії в СОТ є суперечності зі США з ряду питань», — заявив Герман Греф, однак висловив надію, що сторони зможуть скоординувати свої підходи.
Значно менш оптимістично налаштовані деякі інші російські чиновники. Зокрема, на початку квітня про своє непримиренне ставлення до СОТ як «шкідливої організації» і про ущербність запропонованих Росії її учасниками вимог укотре заявив міністр сільського господарства РФ Олексій Гордєєв. Він стверджує, що коли Росія відстоюватиме свої позиції, США ніколи не підпишуть із нею протокол про приєднання до СОТ, «і це видно тепер на прикладі України, котра повністю здала всі свої позиції».
«З Україною скоро протокол підпишуть, причому з однією метою — щоб перемовником із Росією стала Україна як член СОТ. Це відволікаючий маневр. І вони нам викотять ще десять чорних куль, включаючи ціни на енергоносії. Треба вести переговори жорстко, не відступаючи від позицій, які ми закріпили», — вважає міністр. Певне, сміливості пану Гордєєву додали і виголошені за кілька днів до цього слова глави російської держави про те, що США штучно затримують вступ Росії до СОТ.
На проведеній 29 березня в Кремлі зустрічі з бізнесменами Путін повідомив: «Від американських колег ми одержали список питань, які потребують додаткового узгодження, і хоча цей список ми вважали давно пройденим, нас штучно повертають назад у ході переговорного процесу». При цьому російський лідер підкреслив, що Росія хоче вступати в СОТ лише на вигідних умовах.
У презентованому 10 травня щорічному президентському посланні до Федеральних зборів Путін ще раз задекларував жорстку позицію Росії на переговорах про приєднання до світового торгового клубу і заявив, що вони ведуться і вестимуться «тільки на умовах, які повністю враховують економічні інтереси Росії». «Очевидно, що наша економіка вже зараз є більш відкритою, ніж економіки багатьох членів цієї шанованої організації. І переговори про вступ Росії до СОТ не повинні ставати інструментом торгу з питань, які не мають нічого спільного з діяльністю цієї організації» — саме такі слова почули перемовники від російського президента.
Завіти Володимира Володимировича
На посланні російського лідера Федеральним зборам слід зупинитися окремо, через значущість заяв президента для російських чиновників.
Головний висновок із путінського виступу полягає в тому, що «святая святих» російської економіки залишається енергетика. Саме з цією галуззю Кремль, як відомо, пов’язує зараз основні надії на повернення до клубу світових супердержав. Російські ЗМІ вже кілька місяців активно обговорюють концепцію енергетичної наддержави як національної ідеї.
У своєму зверненні глава російської держави заявив про позитивні зміни у видобувних галузях: «Ми впевнено почуваємося і стали цілком конкурентоспроможними». Як позитивний приклад було наведено «Газпром», котрий не дуже давно, обігнавши Microsoft, увійшов до трійки найбільших світових компаній за капіталізацією. Відзначив російський лідер і те, що сировинному гіганту вдалося при цьому зберегти низькі тарифи для російського населення. «Це наслідок цілеспрямованих дій із боку держави», — не утримався, щоб не похвалитися, Путін. А заодно — приструнити прибічників ліберальних ідей, які критикують владу за надмірно розбухлий за останні роки держсектор.
Цікаво, що про необхідність змін в енергетиці глава російської держави у своєму посланні згадав як мінімум тричі: заявивши про актуальність модернізації в галузі, потім — про необхідність підвищення ефективності споживання енергоресурсів і розвитку ядерної енергетики.
Як механізми технічного прориву в економіці Путін назвав створення спеціальних податкових режимів для фінансування інноваційної діяльності та необхідної інфрастуктури для розвитку інновацій (техніко-впроваджувальні зони, технопарки, венчурні й інвестиційні фонди). Оскільки без інновацій і без зміни структури економіки, як заявив російський президент, не досягти подвоєння ВВП.
Як виявилося, це завдання зовсім не знімали з порядку денного. «Як про абсолютний пріоритет ми неодноразово казали про необхідність домагатися високих темпів економічного зростання», — сказав Путін. Однак «подвоєння ВВП за 10 років не вдасться домогтися без зміцнення права власності, забезпечення прав і свобод громадян», — проникливо заявив російський президент. (Цікаво, що відчув, слухаючи ці слова, пан Ходорковський?) Як не вирішити завдання подвоєння ВВП без забезпечення належного рівня економічної свободи і створення рівних умов конкуренції (а це — трохи бальзаму на душі присоромленим економістам-лібералам).
Також глава держави поставив уряду ряд нових завдань. «Рубль має стати більш універсальним засобом для міжнародних розрахунків, він мусить постійно розширювати зону свого впливу. З цією ж метою необхідно організувати на території Росії біржову торгівлю нафтою, газом й іншими товарами, торгівлю з розрахунком рублями», — сказав він. «Наші товари торгуються на світових ринках. Чому не у нас?» — обурився Путін. І відразу запропонував прискорити скасування решти обмежень і завершити роботу із забезпечення конвертованості національної грошової одиниці рубля — до 1 липня ц.р. Раніше передбачалося, що це станеться на півроку пізніше — до 1 січня 2007 року.
Рублю криза вже не страшна?
Уже через два дні — 12 травня — міністр фінансів РФ Олексій Кудрін гордо рапортував про виконання президентського наказу: «З 1 липня Росія знімає обмеження на ввезення та вивезення капіталу, котрі діяли після дефолту 1998 року».
Технічно для забезпечення повної конвертації рубля росіянам залишилося зробити не так вже й багато. Оскільки обов’язковий продаж частини валютної виручки скасовано наприкінці березня, необхідно лише скасувати режим спецрахунків, на яких відбувається резервування коштів за валютними операціями капітального характеру при ввезенні та вивезенні капіталу.
У вівторок 30 травня ЦБ РФ повідомив, що, відповідно до рішення його ради директорів, із 1 липня 2006 року вимоги резервування та спеціальні рахунки при проведенні окремих видів валютних операцій справді буде скасовано.
Примітно, що цього ж дня експерти Світового банку презентували щорічну доповідь Global Development Finance 2006, у якій попередили про високі ризики для країн, що розвиваються, економіка котрих досі перебуває в тотальній залежності від цін на світових ринках сировини. На думку Урі Дадуша, директора групи аналізу перспектив розвитку в складі Світового банку, ризики «можуть включати «перегрів» економіки деяких країн, неконтрольоване зростання глобальних дисбалансів, раптове порушення поставок нафти і можливе падіння цін на інші сировинні ресурси, котрі є джерелом доходів у багатьох країнах, що розвиваються».
Репетицією можливої кризи стало недавнє падіння індексів більшості фондових ринків країн, що розвиваються. Відплив коштів із фондів облігацій і акцій за тиждень, що завершився 24 травня, став найбільшим із травня 2004 року. Інвестори скорочували внески у високодохідні активи, що пов’язані зі значним ризиком, повідомив Emerging Portfolio Fund Research (EPFR). За даними агенції, в цей період нетто-продажі фондів становили 5 млрд. дол. Продажі на ринках, що розвиваються, почалися з 11 травня через падіння цін на товарно-сировинних ринках, а також невизначеність стосовно динаміки відсоткових ставок у США і зростання глобальної економіки. Падіння російського фондового індексу РТС за цей період становило майже 25%, тільки в понеділок, 24 травня, він обвалився більш як на 9%. На Московській міжбанківській валютній біржі цього дня взагалі довелося зупинити торги через неконтрольоване падіння по всьому спектру паперів.
Поки що ситуація стабілізувалася і російські фондові індекси відновили зростання. Але як вона розвиватиметься далі, з урахуванням уже проведеної лібералізації капітальних операцій із валютою?
Основними чинниками інвестиційної привабливості Росії є високі темпи зростання економіки, рекордні ціни на сировину, споживчий бум і величезний потенціал внутрішнього ринку, вважають експерти. Це компенсує всі ті негативні обставини, що створюють високі ризики для бізнесу в Росії. Аналітики Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) в оприлюдненій 21 травня доповіді роблять той же висновок. Зазначаючи надмірне посилення ролі держави, «широкомасштабні та селективні» кампанії, проведені податковими органами, а також пробуксовування адміністративних реформ, вони констатують, що ці тенденції в очах інвесторів нівелюються гарною макроекономічною обстановкою.
Чиновники, як завжди, випромінюють оптимізм і впевненість. 25 травня міністр фінансів РФ Олексій Кудрін повідомив, що торік у Росії зрівнялися показники припливу й відпливу приватного капіталу. Міністр звернув увагу на те, що протягом останніх п’яти років був період, коли відплив приватного капіталу сягав 23—25 млрд. дол. на рік.
За даними за 2005 рік, приплив капіталу, в основному за рахунок позик банків, становив 15 млрд. дол., тоді як роком раніше — усього 7 млрд. дол. Нефінансові організації позичили 41 млрд. дол. 2005 року і 16 млрд. — 2004 року.
Однак «поки що приплив не такий великий, щоб справляти серйозний вплив на економіку», визнають самі ж російські експерти. І зазначають, що експортні доходи забезпечують значно більші надходження порівняно з припливом капіталу. Приміром, торік експорт товарів із РФ зріс на 60 млрд. дол. (до 245 млрд. дол.) при імпорті в 125 млрд. дол., тоді як зміна сальдо за операціями приватного сектора становила всього 8 млрд. дол. Для якісних же змін сальдо капітальних операцій необхідно, щоб приплив коштів формувався довгостроковим капіталом і прямими інвестиціями.
Екс-міністр фінансів РФ Олександр Лівшиць, називаючи нинішні запозичення російського бізнесу за кордоном «жахливими», наводить цікаву статистику. За його словами, середня структура ринків, що розвиваються, за залученими коштами з-за кордону 4:1 на користь прямих інвесторів. «Тобто в середньому 4 дол. прямих (вкладення в основний капітал. — Ю.С.), а 1 дол. треба віддавати, — пояснює експерт. — Структура по Росії 1:9 у зворотній бік. Тобто 9 позичають, 1 рубль залишається як пряма інвестиція. Що таке 1:9? Це Аргентина, це Південна Корея напередодні дефолту». «Ризик поки невиразний, співвідношення боргу до експорту не критичне, але воно може стати критичним приблизно через рік-два. Критичним вважається співвідношення приблизно 75% платежів до річного експорту. У Росії зараз 55%, може, 60%. Якийсь запас є, але він практично щороку з’їдається», — попереджає експерт, не з чуток знайомий зі слабкими місцями російської фінансової сфери.
Нагромаджений в економіці Росії на кінець березня 2006 року іноземний капітал становив, за даними Росстату, 113,8 млрд. дол. Це на 33,7% більше, ніж торік. За перший квартал цього року з-за кордону було інвестовано 8,8 млрд. дол., що на 46% більше, ніж у відповідний період минулого року. Темпи зростання іноземних інвестицій наблизилися до рекордного рівня 2003 року, коли вони сягали 50%.
Приємним сюрпризом для аналітиків стало значне збільшення прямих іноземних інвестицій (ПІІ), які порівняно з першим кварталом 2005 року зросли удвічі в абсолютному вираженні і досягли 3,85 млрд. дол. Щоправда, у російських масштабах ця цифра все ще занадто малозначима, щоб робити далекосяжні висновки.
Важливою гарантією неповторення подій серпня 1998 року є величезний обсяг золотовалютних резервів, які за останні роки нагромадив російський Центробанк, скуповуючи величезний надлишок валютної пропозиції на ринку, щоб не допустити небажаного посилення курсу рубля до долара. Після рекордного в історії зростання в квітні на 21 млрд. дол. резерви сягнули 226 млрд. дол. У результаті Росія вийшла на четверте місце у світі за золотовалютними запасами. Попереду залишилися тільки три «азіатські тигри»: Китай (875 млрд. дол.), Японія (832 млрд. дол.) і Тайвань (257 млрд. дол.).
Утім, багато експертів підкреслюють, що гнучкість валютних резервів центробанків і здатність управляти ними є важливішими, ніж їхній розмір. Наприклад, у всіх 12 країн, які входять у зону євро, золотовалютні запаси — навіть з урахуванням резервів Європейського ЦБ — менші, ніж у Росії.
Також спостерігачі нерідко критикують російську монетарну владу за недостатню розвиненість ринкових інструментів управління ліквідністю в банківській системі. Цікаво, що наприкінці березня перший заступник голови ЦБ РФ Олексій Улюкаєв фактично визнав, що піврічна норма щодо зростання цін, яка шокувала публіку вже в лютому — це «покарання за злочин» саме Центробанку, котрий надмірно послабив грошово-кредитну політику. Пообіцявши «закрутити гайки», заступник голови запевнив, що улюблений засіб у боротьбі з інфляцією — зміцнення рубля — більше не застосовуватимуть.
Виконати цю обіцянку не вдалося. На тлі падіння курсу долара на світових ринках його співвідношення з рублем опустилося нижче позначки 27 руб./дол. За оцінками Мінекономрозвитку та торгівлі РФ, за останні шість років ефективний обмінний курс рубля вже зміцнився до рівня докризового 1997 року.
Між благом ВВП і злом інфляції
До останнього часу, тобто до нагадування Путіна про актуальність подвоєння ВВП, саме боротьба з інфляцією була найголовнішим завданням для урядових чиновників. Бо вже за підсумками першого кварталу індекс споживчих цін у країні зріс на 4,9%, тоді як запланований «ліміт» на весь рік становив 8,5—9%.
У результаті представники економічного блоку уряду отримали прочуханку від прем’єра Фрадкова з погрозою звільнення за профнепридатність. На цьому тлі в Москві не на жарт розгорівся тарифний скандал. На одному із засідань уряду глава МЕРТ Герман Греф заявив про свою категоричну незгоду з вимогами природних монополій про підвищення їхніх тарифів, оскільки «це означатиме додаткову інфляцію». І зажадав, щоб «запити на дозвіл підвищити тарифи були аргументовані, а не обмежувалися лише проханням».
РАТ «ЄЕС» пропонувало підвищити тарифи на свої послуги 2007 року на 11—13%. «Газпром» мав намір збільшити оптові ціни на газ на внутрішньому ринку на 22—23% у 2007—2008 роках. «Российские железные дороги» просили підвищити тарифи на залізничні перевезення на 12,5%.
Оскільки всі ці цифри ніяк не вписувалися в параметри МЕРТ, пан Греф порадив «ще раз оцінити можливості цих компаній із залучення ресурсів без додаткового підвищення тарифів». Прямо на засіданні уряду глава РАТ «ЄЕС Росії» Анатолій Чубайс назвав запропоновану Германом Грефом і затверджену урядом базову тарифну політику нечесною й непрофесійною.
Внаслідок цього цілий ряд чиновників, серед яких, окрім Грефа та Чубайса, опинилися віце-прем’єр Жуков, глава Мінфіну Кудрін і заступник голови Центробанку Улюкаєв, виявилися втягнутими у двомісячну публічну дискусію. Сторони звинувачували одна одну в незнанні елементарних економічних законів і обіцяли одна одній Нобелівські премії за «відкриття» в економічній теорії.
Зрештою, знайти компроміс усе ж таки вдалося. Позиція Мінекономрозвитку пом’якшилася через значне уповільнення темпів інфляції. У квітні індекс споживчих цін зріс усього на 0,4%, а за перші два тижні травня зростання становило лише 0,2% (найнижчий показник за останні п’ять років). У цілому з 1 січня по 15 травня ціни зросли на 5,6%. З огляду на такі очевидні успіхи глава МЕРТ заявив, що за підсумками 2006-го інфляцію вперше за довгі роки таки вдасться утримати в межах 9%. Щоправда, експерти в це поки що не дуже вірять.
Хай там як, уже через кілька днів пан Греф повідомив, що тарифи на газ 2007 року, швидше за все, будуть проіндексовані на 15%. Межею підвищення тарифів на електрику він назвав 10% (усього на 2% нижче від вимоги РАТ «ЄЕС»), залізничні перевезення — 7,5%. Остаточно нові ставки тарифів буде затверджено 8 червня.
Чиновники напружуються недарма. Адже «послідовне зниження темпів інфляції» має залишатися в центрі уваги уряду — як наполегливо рекомендував у виступі перед членами Федеральних зборів президент. І «акцент в антиінфляційних заходах має бути перенесений із придушення уже виниклих інфляційних сплесків на усунення причин, що зумовлюють збереження відносно високої інфляції».
Тим часом, доручивши уряду стримувати інфляцію, усуваючи її причини, Володимир Путін не збирається відмовлятися від нарощування державних витрат. І це притому, що саме витрати бюджету незалежні економісти вважають основною причиною зростання цін.
2007—2009 років державні гроші підуть на підвищення зарплат бюджетників, а також грошового утримання військових і працівників правоохоронних органів. «Особливу увагу» Путін закликає приділити «підвищенню життєвого рівня пенсіонерів», а також ужити заходів щодо підтримання материнства та дитинства. До березня 2008 року, коли в Росії відбудуться наступні президентські вибори, зауважте, уже рукою подати.
Російський прем’єр поспішає виконувати президентські накази. Уряд обіцяє протягом трьох років збільшити зростання реальної заробітної плати в бюджетній сфері в 1,5 разу. Одночасно підвищуються розміри пенсій і допомог малозабезпеченим. Позиція глави МЕРТу Грефа і міністра фінансів Кудріна, котрі закликають не збільшувати витрати держави через неминуче прискорення інфляції, при цьому ігнорується.
А що ж із подвоєнням ВВП? Це питання після 10 травня знову стало суперактуальним для російських чиновників і мас-медіа. Виступаючи на щорічній зустрічі глав урядів країн — членів Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), що відбулася 19 травня у Мінську, Фрадков заявив, що до 2050 року Росія увійде в десятку країн світу з найбільшим обсягом ВВП. При цьому він наголосив, що завдання стосовно подвоєння ВВП президент Росії Володимир Путін поставив ще 2003 року, і відтоді російська економіка таки зростає в середньому на 7% на рік.
Небезпідставність цих сміливих планів на початку травня підтвердили аналітики авторитетного міжнародного інвестиційного банку Goldman Sachs, які підготували прогноз економічного розвитку Росії у довгостроковій перспективі. Згідно з їхніми оцінками, через 20 років Росія стане «найпотужнішою економічною державою Європи», а ВВП країни до 2027 року сягне 3 трлн. дол. Головною підставою для таких оптимістичних прогнозів, як і раніше, є величезний потенціал сировинних галузей російської економіки.
Відповідно до офіційних даних, оприлюднених 29 травня бюджетною комісією при уряді РФ, темпи зростання ВВП у країні в 2007—2009 роках імовірно збережуться на рівні 5,7% на рік (у першому кварталі 2006 року ВВП зріс на 4,6% порівняно з відповідним періодом минулого року).
Мінекономрозвитку також підвищило прогноз зростання ВВП на 2006 рік від 6 до 6,1%. І водночас переглянуло динаміку темпу економічного зростання на середньострокову перспективу: 2007 року зростання ВВП прогнозується на рівні 5,7%, 2008-го — 5,6% (нижче за прогноз Фрадкова, раніше прогноз становив 5,8%), 2009-го — 5,7% (раніше 6%). Проте ці параметри явно недотягують до необхідних для подвоєння ВВП 7%, єхидно зазначають економісти.
На думку експертів, відповідь на запитання, чи зможе Росія подвоїти ВВП, залежить від темпів зростання інвестицій, насамперед внутрішніх. Аби наблизитися до бажаного рубежу, внутрішні інвестиції повинні збільшуватися на 15—16% на рік у реальному вираженні. Насправді ж у першому кварталі зростання інвестицій у основний капітал становило лише 5,1%.
Схоже, це усвідомлює і російський прем’єр. Під час візиту до Мінська він заявив, що нині уряд повним ходом переглядає інвестиційну політику з метою збільшення державних інвестицій. Пріоритетними сферами для держвкладень Фрадков назвав створення нових матеріалів, біотехнології, освоєння космосу, розвиток інформаційної галузі та сфери зв’язку.
«Камінь» Стабфонду
Як саме виділятимуться на це кошти, Фрадков не розповів, але зазначив, що небувалими темпами зростає Стабілізаційний фонд. Від початку року його обсяг збільшився на 600 млрд. руб. і сягнув 1,8 трлн. руб. (близько 67 млрд. дол.). До кінця цього року, за розрахунками уряду Росії, фонд зросте до 2,5 трлн., а до кінця 2008-го — до 3,8 трлн. руб.
Нагадаємо, що Стабілізаційний фонд російський уряд почав наповнювати із січня 2004 року для створення своєрідного страхового резерву проти можливої несприятливої кон’юнктури на світових ринках енергоносіїв. До нього перераховується частина коштів федерального бюджету, що утворюється за рахунок різниці ціни на нафту та базової ціни (нині — 27 дол./барель), а також за рахунок залишків коштів бюджету на початок відповідного фінансового року, включаючи доходи, отримані від розміщення коштів фонду.
Відтоді гроші Стабілізаційного фонду нагромаджувалися і лежали практично мертвим вантажем на рубльовому рахунку Мінфіну в ЦБ РФ. А серед політиків, чиновників і економістів точилася й точиться безперервна суперечка про те, як ці кошти фонду краще використовувати: продовжувати просто накопичувати чи поділити між російськими громадянами, спрямувати на погашення зовнішнього боргу або фінансування державних інвестиційних програм.
Створення Інвестфонду, на який покладав величезні надії Герман Греф, поки що їх не виправдало. Цього року з нього буде витрачено лише 70 млрд. руб., а фінансування одержать тільки п’ять-шість проектів.
Єдина розрада — торік Росії вдалося домовитись і достроково погасити частину заборгованості на суму 15 млрд. дол. Після чого, станом на 1 вересня 2005 року, обсяг боргу РФ перед Паризьким клубом, включаючи борги колишнього СРСР, зменшився до 29,8 млрд. дол. Нині росіяни, за активної участі Путіна, намагаються умовити кредиторів на дострокове погашення цього року ще 12 млрд. дол.
Наприкінці квітня прем’єр-міністр Михайло Фрадков підписав постанову «Про порядок управління коштами Стабілізаційного фонду РФ». Згідно з документом, Мінфін РФ купить боргові зобов’язання 14 держав: Австрії, Бельгії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Великобританії і США. Кошти інвестуються через Банк Росії, щоб уникнути ризику арешту цих активів за позовами третіх осіб.
Далі. Мінфін і Мінекономрозвитку одержали розпорядження внести зміни до Бюджетного кодексу, аби частину коштів Стабфонду можна було вкладати в акції іноземних компаній. Цьому рішенню також передували тривалі суперечки між членами уряду. Раніше глава Мінфіну Кудрін наполягав на тому, що кошти Стабфонду мають вкладатися лише у високонадійні боргові зобов’язання іноземних держав та іноземну валюту. В публічну суперечку з ним вступив заступник керівника апарату уряду Михайло Копєйкін, заявивши, що через це Стабфонд втрачає гроші: занадто низька дохідність. Тому було б логічніше вкладати кошти не лише в держоблігації, а й в акції іноземних компаній, які мають високий інвестиційний рейтинг. У результаті взяла гору позиція урядового апарату, яку в квітні підтримали ЦБ РФ і Світовий банк.
У спеціальному звіті фахівці СБ окреслили росіянам просто-таки фантастичні перспективи. Навіть у разі відмови від інвестування Стабфонду його розмір до 2030 року становитиме 1,47 трлн. дол. Якщо ж уряд вкладе всі кошти Стабфонду в цінні папери, це дасть змогу Росії до 2030 року нагромадити 2,3 трлн. дол. додаткових бюджетних коштів.
Наприкінці травня було оголошено, що в Росії розпочалася робота зі створення Фонду майбутніх поколінь. Як повідомив віце-прем’єр Жуков, уже наступного року російський уряд збирається розпочати операції на закордонних фондових біржах. Для початку це буде досить скромна сума — близько 7,7 млрд. дол. Проте згодом стартовий капітал може збільшитися.
«Ах, оставьте ненужные споры!»
Суперечки про те, яку частину коштів Стабфонду вкласти в іноземні облігації, а яку — в акції, відволікають росіян від вирішення основної проблеми — як змусити нинішні потоки нафтодоларів працювати на економіку по-справжньому. Тобто як переспрямувати їх в інвестиції у виробництво, водночас здійснивши необхідні структурні реформи в економіці.
На думку експертів, російська економіка поки що не може ввійти у стійку фазу зростання, оскільки збільшується розрив між темпами підвищення ВВП і промислового виробництва. Упродовж двох останніх років темпи зростання промисловості скорочувалися щороку майже вдвічі, і нині вони приблизно вдвічі відстають від темпів зростання ВВП.
Як визнає МЕРТ, головними локомотивами зростання залишаються підвищення цін на нафту, яке триває, і торгівля. Експортні доходи, надходячи до держбюджету, перерозподіляються, зокрема й на соціальні виплати. Збільшення доходів провокує зростання попиту, який і задовольняє торгівля (багато в чому за рахунок імпорту). «Конкурентоспроможність вітчизняної продукції порівняно з імпортною продовжує знижуватися як під впливом зміцнення рубля, так і в результаті збільшення витрат виробництва», констатує МЕРТ. Якби не високі світові ціни на нафту, ситуація в російській економіці погіршилася б кардинально, оскільки скорочення експортних доходів неминуче спричинить згортання обсягів торгівлі.
Річна вартість експорту сирої нафти, нафтопродуктів і газу торік становила 150 млрд. дол., або 61% від загальної суми експорту, хоча роком раніше цей показник не перевищував 55%. Однак при майже півторазовому збільшенні нафтових цін — у середньому за 2005 рік до 50 дол./барель — частка палива у вартості всього експорту могла бути ще більшою, якби не скорочення фізичних обсягів експорту російської нафти на 1,1%.
Як повідомив нещодавно міністр природних ресурсів РФ Юрій Трутнєв, вартість однієї тонни видобутої нафти в Росії збільшилася до 300 руб. (11 дол.) 2006 року від 50 руб. 2004-го. Російські компанії видобувають лише 30—35% розвіданих запасів нафти, решта 65—70% безповоротно втрачаються. У світі цей показник дорівнює 50% і вище. Глибина первинної переробки нафти в Росії становить 70%, у розвинених країнах — 90%. Значна частина супутніх компонентів, таких, як розчинений газ, не видобувається.
На думку російських експертів, «нафтового підкачування» економічного зростання вистачить ще на якихось два-три роки, поки триватиме ціновий бум. Після цього світова економіка, яка просто спізнилася зі створенням нових потужностей, паливних резервів, надолужить згаяне. До цього часу росіяни мають диверсифікувати свою економіку, інакше країна постане перед загрозою втрати суверенітету. З падінням цін на нафту зростання ВВП знизиться як мінімум до 4% на рік, стверджує дехто з російських аналітиків. Тоді як для підтримки територіальної цілісності країни, на їхню думку, зростання ВВП має становити 5—5,5% на рік.
Колишній президентський радник Іларіонов називає Росію пацієнтом, схильним до «голландської хвороби», названої так після економічної кризи в Нідерландах. Це означає приблизно таке: сировинна промисловість розвивається в період буму за рахунок інших галузей. Доходи від експорту спричиняють ревальвацію валюти. Інші галузі втрачають конкурентоспроможність і скочуються до кризи.
Як вдало зазначили російські експерти, їхня країна нині переживає найцікавіший момент в історії: у неї з’явився шанс визначити своє місце в майбутньому світі і стати на шлях відродження. Або остаточного занепаду. Куди підеш, Росіє?