Наприкінці минулого року представника Саудівської Аравії в МВФ Абдурахмана аль Тувайджри, який обіймав цю посаду з незапам’ятних часів, зненацька відкликали на батьківщину. Там він мав змінити костюм бізнесмена на традиційний арабський робочий халат і головний убір у червону клітинку. Саудівський спадкоємець принц Абдулла призначив його главою новоствореної Вищої економічної ради країни — елітного урядового органу, на який було покладено завдання лібералізації економіки держави.
Залишаючи Вашингтон, пан Тувайджри на прощання сказав американським журналістам, що він раніше не зустрічався з Абдуллою, проте останнім часом його ім’я в Саудівській Аравії ототожнюється з грандіозними планами реформування економічного організму «імперії пустелі», який закляк у своєму розвитку багато років тому.
У літню спеку життя в саудівській столиці Ер-Ріяді зазвичай завмирає. Проте цей рік, схоже, стає винятком. Протягом десятиліть саудівці були переконані в тому, що володіння найбільшими у світі запасами нафти гарантує їм вічне процвітання. Проте принц-спадкоємець Абдулла, котрий очолив державу п’ять років тому (після того як паралізувало його єдинокровного брата короля Фахда), поставив це під сумнів. І сьогодні Саудівська Аравія зважується запросити західні компанії для пошуку в країні родовищ газу.
Головна мета цього — зруйнувати монопольну залежність Ер-Ріяда від продажу за рубіж сирої нафти, яка багато років була головним експортним товаром і основним джерелом доходів держави. Абдулла твердо вирішив знайти альтернативу «чорному золоту», і його рішення залишилося в силі, навіть попри різке зростання цін на нафту протягом усього останнього року.
Переговори з великими закордонними нафтовими компаніями є лише однією з перших спроб принца відкрити світу королівство, яке довго перебувало в самоізоляції. Саудівці також розглядають можливість залучення місцевих і зарубіжних інвестицій в інші галузі економіки — від харчової промисловості до хімічного виробництва й телекомунікацій. Вони хочуть повернути у свою країну сотні мільярдів доларів, отримані від продажу нафти, які осіли на рахунках офшорних компаній.
Вперше у своїй історії саудівський уряд офіційно закликає іноземних туристів до закритої для них протягом багатьох років країни. Ер-Ріяд подав заявку на вступ до ВТО, і цей крок вимагатиме від нього взяти на себе зобов’язання боротися з розповсюдженням піратських копій комп’ютерних програм і дозволити іноземним банкам брокерську діяльність у країні.
Лідери Саудівської Аравії переконані, що такі зміни необхідні для того, щоб урятувати країну від маргіналізації в часи навального розвитку світової економіки. У 70-х роках нафтовий бум приніс саудівцям мільярди доларів на будівництво доріг, аеропортів і телекомунікаційних систем, що дозволило рідконаселеній пустелі стати цивілізованою країною двадцятого століття. Проте сьогодні її керівництво стурбоване тим, що завмерла у своєму розвитку економіка дедалі більше відстає від рівня держав нового тисячоліття.
Нині принц Абдулла зібрав в уряді найпрогресивніше мислячих людей своєї держави, головним чином технократів із дипломами західних університетів. Якщо їм удасться втілити в життя задумане, Саудівська Аравія найближчими роками може пережити корінну реорганізацію своєї економіки. Вони хочуть створити в країні умови, за яких компанії конкуруватимуть, використовуючи свої можливості, а не свої зв’язки. Вони хочуть, щоб іноземні інвестори приносили в країну не тільки капітали, а й ноу-хау організації виробництва й сучасні технології. Вони, нарешті, хочуть скоротити надмірні бюджетні видатки на заохочення саудівських громадян працювати в сфері обслуговування, особливо в ресторанах і готелях.
Абдулла та його однодумці хочуть також знизити роль місцевих посередників, котрі за рахунок непомірних цін на власні послуги значно завищують вартість продукції та створюють умови для корупції. Недавно було оголошено, що західні нафтові компанії повинні підписувати заставні контракти без участі брокерів чи посередників із державних структур.
Реформи Саудівської Аравії мають величезне значення не тільки для її найближчих сусідів, а й для всієї планети. Якщо їх проведуть вдало, «королівство пустелі» стане джерелом капіталу й економічним локомотивом для регіону, який відстає від усього світу за всіма показниками, крім, хіба що, обсягів закупівлі зброї. А провал може спровокувати нову нестабільність у Перській затоці, яка призведе до чергового воєнного втручання США в справи регіону та його союзників.
Ясна річ, очікувати швидких реформ у Саудівській Аравії було б наївно. Саудівське суспільство — одне з найконсервативніших у світі, і реформатори небезпідставно побоюються, що в разі різких змін у країні виникне ісламський переворот на кшталт іранського. Тим часом недооцінювати реформаторську рішучість Абдулли та його оточення було б також невірно.
77-річний принц-спадкоємець у момент приходу до влади в країні не виглядав реформатором, будучи переконаним традиціоналістом. Та перебування на вищому державному посту відкрило йому очі на справжній стан справ: у XXI столітті його країна не зможе зберегти курс, яким вона випливала протягом останніх десятиліть століття, що минає. У Саудівській Аравії вже сьогодні бракує робочих місць для її 14-мільйонного населення. До того ж Абдулла дуже занепокоєний можливою перспективою чергового зниження цін на нафту. 1998 року, коли за барель «чорного золота» давали 10 доларів, валютні запаси країни скоротилися до небезпечно низького рівня; а уряд щороку для підтримки стабільного курсу національної валюти й захисту її від міжнародних спекуляцій мусив витрачати до 9 млрд. дол.
Саудівська економіка навіть близько не підійшла до розв’язання проблеми створення достатньої кількості робочих місць, хоча населення цієї країни наймолодше у світі й найшвидше росте. Щороку на ринок праці тут «викидається» понад 110 тисяч чоловік, а роботу знаходять ледь більше третини з них. У результаті стрімко збільшується безробіття: за західними оцінками, його рівень сьогодні сягає 14%, причому серед молодих людей віком від 20 до 29 років безробітним є кожен п’ятий.
Поєднання таких чинників, як величезна кількість безробітної молоді, традиційна ісламська войовничість і невдоволення населення корупцією, що процвітає в уряді й королівській родині, може спричинити катастрофічні наслідки. Деякі західні експерти переконані, що коли справи йтимуть так і далі, у найбільшій країні регіону Перської затоки може спалахнути громадянська війна, яка за масштабами не поступатиметься алжирській.
Сильна економіка могла б стати основою для виходу з тупика. Абдулла це розуміє, проте змушений діяти обережно. Почав він із демонополізації економічного організму країни. У Саудівській Аравії у ключових галузях промисловості (від нафтодобувної до телекомунікаційної) традиційно панували контрольовані державою великі монополії. На початку становлення королівства це було зручно, проте згодом вони стали гальмом економічного розвитку країни, задушуючи конкуренцію та перешкоджаючи припливу зарубіжних інвестицій.
Потім пішов газовий проект. Не дивно, що саудівське керівництво звернулося по допомогу в його реалізації передусім до своїх партнерів з великих нафтодобувних концернів. У квітні цього року міністр закордонних справ Сауд аль Файсал провів переговори з представниками десяти компаній (зокрема з Exxon/Mobil, BP Amoco, TotalFinaElf, Royal/Dutch Shell Group, Conoco, і Chevron) на предмет їхньої участі в розвідці й розробці родовищ газу в країні. Саудівській стороні газ потрібен для забезпечення роботи нафтохімічних підприємств, опріснювальних заводів і електростанцій нового покоління. Їх створення могло б розв’язати безліч проблем — знизити рівень безробіття, підвищити експортні можливості не пов’язаних із нафтодобуванням галузей і знизити навантаження на системи електро- й водопостачання країни.
Представники компаній, що брали участь у переговорах, виявили цікавість до пропозицій саудівської сторони. Проте поки що неясно, як запропонована програма втілюватиметься в життя. Чимало з запрошених західних компаній мають колосальний досвід у розробках родовищ газу, проте вони ніколи не мали справи з фінансуванням будівництва електростанцій і опріснювальних заводів. До того ж багато саудівських експертів упевнені, що інвестиційна програма на 100 млрд. дол., про яку говорять в урядових колах, аж надто амбіційна. Реальнішими вважають чотири-п’ять газових проектів загальною вартістю 8—10 млрд. дол.
Згодом Ер-Ріяд розраховує відкрити для західних інвесторів й інші сфери своєї економіки. Недавно уряд країни затвердив пакет норм, спрямованих на заохочення зовнішніх інвесторів. Іноземцям тепер дозволено на саудівській території мати власний бізнес і володіти нерухомістю. Співробітникам іноземних компаній для роботи в країні не потрібно заручатися гарантіями місцевого спонсора (ця вимога до останнього часу серйозно гальмувала надходження іноземних інвестицій у саудівську економіку). Нарешті, податок із прибутку для закордонних компаній відтепер зменшено з 45 до 30 відсотків.
Процес, який відкриє світу Саудівську Аравію, буде повільним та обережним. Проте списувати з рахунків «королівство пустелі» усе-таки не варто. Попри те, що саудівці дуже консервативні люди, сьогоднішні реформи спадкоємного принца мають усі шанси на успіх. І підтвердженням тому є стрімкий ривок, зроблений цією країною за останнє століття.