Способом життя молоді представники старшого покоління обурюються вже не першу тисячу років. Правда, зазвичай від старечого бурчання з приводу легковажної та марнотратної поведінки молоді відбувалися класичною фразою: «Не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально». Зате тепер, в умовах різкої зміни демографічної та економічної ситуації в західних країнах, сторони мають усі шанси помінятися ролями. І тепер уже старенькі будуть відмахуватися від представників наступного покоління, що закликають до поміркованості й уміння жити відповідно до своїх достатків. Правда, не ясно, за чиїми.
Поколінню «бебі-бумерів», котрі багато працювали й багато народжували в далекі вже 60—70-ті, здавалося, що своїм способом життя вони створюють міцну основу свого не тільки нинішнього, а й майбутнього добробуту. Їхні розрахунки на одержання великої пенсії зовсім не здавалися наївними. Зате виявилися такими тепер. В умовах падіння рівня народжуваності нижче рівня смертності, різкого збільшення тривалості життя й величезних дефіцитів бюджету нинішнім пенсіонерам одержати всі ті блага, на які вони розраховували, дуже проблематично. Хіба що за рахунок збільшення фінансового тягаря на покоління своїх дітей, які й так стогнуть під гнітом рецесії зі стагнацією.
Найпростішим виходом із цієї ситуації нефахівцям видається негайне підвищення пенсійного віку. У низці західних країн і так планується його збільшення з 65 років як мінімум до 70, але до 2010 року. А робити це потрібно негайно. Що, власне кажучи, визнають і фахівці. Правда, останні відразу наголошують, що ці плани нереальні, оскільки представників старшого віку цілком вистачить для того, щоб «піти» будь-який уряд, що насмілиться на таке святотатство.
І що ж виходить? Остання надія на підвищення рівня народжуваності — створення для молодих батьків таких пільг, які зроблять народження кожної дитини економічно вигідним. Найкраще відпрацьований спосіб — податкові пільги. А реалізація нині діючої пенсійної програми вимагає дедалі вищого рівня оподаткування. Обіцянки, які щедро роздавали попередні уряди, зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше прибрати «зайві» руки з ринку праці, що здавався нескінченним, повинні виконувати уряди нинішні, які просто задихаються через брак оцих самих рук.
Задихаються й компанії, змушені скеровувати величезні кошти в знекровлені фондовими обвалами пенсійні фонди замість того, щоб вкладати хоча б частину цих грошей у розвиток виробництва. У результаті — подальше вповільнення економічного зростання, що буде й надалі погіршувати ситуацію.
На демографічній конференції в Берліні, організованій недавно Міжнародним інститутом статистики, насмілилися торкнутися ще одного, украй делікатного питання. Сучасна медицина спроможна продовжити життя людей, котрі перебувають на останній стадії розвитку хвороби Альцгеймера або перенесли інсульт, на багато місяців. Іноді навіть на роки. При цьому про надію на видужання немає навіть мови. Проте саме на це витрачається левина частка всіх бюджетних коштів, призначених для охорони здоров’я. Та й не тільки бюджетних. Американська держава, приміром, фінансує 60 відсотків видатків на довгострокове лікування. У західній пресі дедалі частіше з’являються матеріали про те, як усі заощадження подружжя пенсіонерів ідуть на те, щоб на декілька місяців розтягнути агонію одного з них, хоча врятувати його лікарі навіть не сподіваються. Питання про те, щоб відмовитися від таких зусиль, поки що не стоїть. І все-таки полегшення, залишившись абсолютно без коштів, висловлюють удівці (вдови) із приводу того, що їх уже точно подібним чином ніхто не реанімуватиме, справляє досить сильне враження...
Утім, навіть піднімати ці питання насмілюються лише ті, що пережили таку трагедію особисто. Опитування громадської думки свідчать, що представники молодших поколінь просто ухиляються від розгляду подібних проблем. Проте розв’язувати їх однаково доведеться. Ініціативу в цьому напрямі молоде покоління може виявити вже сьогодні. А може зіштовхнутися з такою необхідністю лише після того, як покоління їхніх батьків цілком піде у кращий світ...