Сільське господарство країни у скрутному стані — немає грошей. На засіданні президії Ради міністрів РБ, проведеному 22 червня, у процесі обговорення підготовки до жнив зазначалося, що для завершення ремонту збиральної техніки потрібно 44,4 млрд. рублів (близько 22 млн. дол.), а для проведення жнив необхідні дизельне пальне і бензин (навіть за пільговими цінами — майже 118 млн. дол.).
Де держава візьме такі гроші, якщо колгоспи «по вуха» в боргах? Але тут з’являється президентський указ № 280, який визначив умови продажу збиткових сільгосппідприємств.
Відповідно до документа, ціна збиткових колгоспів визначається у 20% від вартості чистих активів підприємства. «Якщо вартість чистих активів дорівнює нулю або має негативну величину», колгосп можна купити за одну базову величину, або 19 тисяч рублів (8 дол.). Керівник селянсько-фермерського господарства Михайло Шруб (Гомельська обл.) оцінює появу документу як «крок уперед», але водночас сумнівається в успішному втіленні його в життя: «Вартість активів білоруських сільгосппідприємств катастрофічно завищена, вона не відповідає реальній ринковій вартості. Поруч із нашим господарством є збитковий колгосп, який нам пропонують купити. Але його оцінили в 15 млрд. рублів, виходить, відповідно до указу, я можу купити його вп’ятеро дешевше, тобто за 1,5 млн. дол. Але у мене немає таких грошей, і я не впевнений, що навіть ті підприємці, у котрих вони є, вважатимуть сільське господарство найприбутковішою сферою їх вкладення».
Справді, попри відстрочку погашення колгоспних боргів, передбачену президентським указом №138 від 19 березня ц.р. («Про деякі заходи із фінансового оздоровлення сільськогосподарських підприємств і залучення інвестицій у сільськогосподарське виробництво»), гроші все одно доведеться повертати, причому величезні. Адже, навіть за офіційною статистикою Мінсільгосппроду, загальна сума боргів білоруських колгоспів торік становила 2,7 трлн. рублів. Та й за що, власне, підприємець повинен сплачувати таку суму? Як правило, за напівзруйновані будівлі і залізний мотлох, іменований машинним парком.
Той-таки Михайло Шруб розповідає: «У нашому колгоспі є тваринницький комплекс, який оцінили у 3 млрд. рублів. Але, глянувши на нього, не можеш позбутися враження, що там було бомбування». А в господарствах, які пропонують усього за 8 дол., узагалі нічого немає — «тільки борги та люди». Скільки ж потрібно вкласти коштів, аби підняти збиткове господарство, не забуваючи при цьому, що власник землі — держава? Адже президентський указ № 280 не торкається відносин власності, і це головна причина, котра дозволяє засумніватися в успіху справи — чи захоче хтось купити господарство на землі, яка йому не належить.
І ще один делікатний момент. Рішення про продаж приватних збиткових сільськогосподарських організацій «приймають обласні виконавчі комітети на пропозиції районних (міських) виконавчих комітетів». При цьому думка самого власника господарства, його пайовиків і акціонерів до уваги не береться, про що свідчить така хитромудра фраза: «...Зі згоди власників: засновників, учасників, членів». Інакше кажучи, рішення про продаж ухвалюють не ці самі акціонери — з ними лише погоджують. У добровільно-примусовому порядку.
То хто ж захоче «тягнути ріпку» з чужої землі, не знаючи — що буде з ріпкою і з ним самим? Таких «ріпок» у Білорусі дуже багато. Відповідаючи 23 червня на запитання депутатів парламенту, віце-прем’єр Андрій Кобяков навів офіційну цифру: «Станом на 1 квітня в країні налічується 907 збиткових сільгосппідприємств».
Ось і виходить, що суть «реформацій», як самі селяни називають ці реформи в АПК, звелася до зміни вивіски. Та інакше й бути не могло за відсутності приватної власності на землю. Держава може в будь-який момент, навіть у разі успішного розвитку нового господарства, зажадати її «повернення». Адже хазяїн усього в Білорусі — Олександр Лукашенко.
Відверто кажучи, не хочуть змін і самі селян: навіщо щось змінювати, коли є колгоспна «годівниця», яка дає можливість цупити, що погано лежить, і одержувати хоч і злиденну, але зарплату. Змін не хоче й сам господар — держава. Не наважуючись на кардинальні зміни в АПК, вона тим самим гарантує міцність і незмінність «годівниці». А та рік у рік стає дедалі біднішою...