Придбання товару відомої західної марки, виробленого в Китаї, давно вже стало справою звичною. Причому далеко не завжди йдеться про банальне піратство. Не менш поширена практика, за якої більша частина комплектуючих американського комп’ютера або французького телевізора цілком офіційно виробляється в КНР. Правда, при цьому премія, що її споживачі готові платити за «гучне» ім’я на виробі, дістається Америці або тій самій Франції. Проте, з огляду на дії китайських компаній, Пекін має серйозний намір зламати сформовану тенденцію.
Фахівці запевняють: «вирощування» транснаціонального бренду з місцевої, нехай навіть великої й успішної компанії, триває 10—15 років. Цю розкіш кілька десятиліть тому могла собі дозволити Японія, котра дала світові такі імена, як Sony й Toyota. Правда, потім японці виявили швидший шлях нагору й почали масово скуповувати транснаціональні чи просто американські марки. Цей приклад нині наслідують і китайці. Скажімо, китайський виробник комп’ютерів Lenovo придбав підвідділ IBM, котрий займається випуском персональних комп’ютерів, завдяки чому вийшов на третю позицію у світі (після Dell і Hewlett-Packard). Китайська TCL торік, після придбання структури французької Thompson, стала найбільшим у світі виробником телевізорів.
Але найбільший резонанс викликала остання пропозиція, зроблена China National Offshore Oil Corp. (CNOOC) компанії Unocal, яка нині займає восьмий рядок в американському табелі про ранги енергетичних компаній. 18,5 млрд. дол., запропоновані за операцію, самі по собі здатні справити враження, що ще більше посилюється при порівнянні з сумою, трохи раніше запропонованою Chevron, — 16,4 млрд. Ця «нахабність» здійняла в Америці шквал обурення, і понад 40 конгресменів підписали відкритого листа до адміністрації Буша, вимагаючи заборонити угоду з міркувань «енергетичної безпеки». The Economist не без уїдливості нагадав про 230 млрд. дол. державного боргу Америки, який уже встиг назбирати китайський центробанк, і зауважив: піклуватися про свою безпеку треба було раніше...
Узагалі економісти не вважають адекватним галас, зчинений навколо конкретного гендля. Набагато істотніша, з їхнього погляду, сама тенденція: якщо в 2002—2003 роках обсяги «закупівель» китайцями іноземних компаній оцінювалися в 2—4 млрд. дол., то вже за перше півріччя поточного цей показник досяг 23 млрд. І все це завдяки потужній державній підтримці — чи то фінансовій, як у випадку з CNOOC, чи то організаційній, як у більшості інших.
На думку експертів, китайські компанії не так прагнуть зміцнити своє становище в глобальному плані, як тікають від проблем, що ускладнюють їхнє життя вдома. Адже на внутрішньому китайському ринку Lenovo також поступається Dell і Hewlett-Packard, і в цьому разі списати все на недостатню популярність місцевого бренду важче.
Утім, є в цьому процесі й деякі позитивні моменти. По-перше, китайські компанії, котрі протягом довгих років забезпечують світові бренди комплектуючими, про досягнення та проблеми конкретних фірм знають не з чуток. Знають вони і про свої проблеми — брак досвіду міжнародної співпраці, слабкість маркетингових і організаційних структур. Тому не випадково після придбання підрозділу IBM нові власники залишили на місцях усе його колишнє керівництво, надавши змогу керувати китайською компанією... з Нью-Йорка.