Канадські хроніки: «что нам стоит дом построить?»

Спочатку

Хоч як дивно, але в Канаді теж є люди, котрим потрібне житло. Щоправда, житло буває різне і відповідає запитам кожного індивідуума. Комусь і коробка з-під телевізора — житло. І в Канаді, хай там як, воно зустрічається. Скажімо, у Торонто, столиці найбільшої в країні провінції Онтаріо, особливо під стінами міської мерії, таке житло дуже популярне. Проте його власники обрали такий спосіб життя не від злиднів чи безвиході, а з ідейних міркувань.

Міська влада в надлишку утримує притулки, де надається не лише дах, а й регулярне харчування. От тільки поліція втомилася вже звозити туди бомжів, котрі з притулків просто тікають, обираючи вітер свободи. Причому за бажання кожен із них міг би одержати так званий велфер — державну субсидію, а також муніципальну, практично безплатну квартиру. Та, як уже було сказано, вони цього зовсім не прагнуть. Утім, ідеться не про них.

У Канаді є чотири види нормального житла. Крім уже згаданих державних квартир, є так звані апартмент білдинги. Це орендовані квартири. Як правило, вони є власністю житлової корпорації. За дизайном інтер’єрів і підтриманням порядку ці будинки дають часом сто очок елітним київським кооперативам. Тут люди сплачують за усе відразу: житло, комунальні послуги, побутову техніку (наприклад, нікому на думку не спадає тягати за собою плиту чи холодильник, це входить у необхідний пакет обстановки при вселенні). Техніч­не обслуговування, підземний паркінг, нерідко басейн, утримання будинку також внесені у щомісячну оплату. У разі якихось неполадок вам усе відремонтують безплатно і негайно.

Вартість двоспальної квартири (у Канаді, як і в США, рахується не загальна кількість кімнат, а кількість спальних кімнат — наявність вітальні вважається обов’язковою) становить у середньому 900—1100 канадських доларів на місяць. І жити в таких будинках можуть звичайнісінькі собі верстви населення. Хоча й не обов’язково. Усе залежить від особистих переваг.

Інший варіант розв’язання жит­лової проблеми — приватні будинки. Вони надзвичайно популярні: у них мешкає більша частина населення. Якщо поглянути на Торонто з висоти CN Tower, найвищої у світі телевежі, то перед очима розгортається панорама величезного села з приватними будинками і кількома хмарочосами тільки в самісінькому центрі міста, а також окремими вежами апартмент білдингів і кондомініумів десь на обрії.

Тут приватний будинок значно відрізняється від нашого традиційного розуміння власного будинку. Про якісь грубки чи там зручності наприкінці городу і мови бути не може. Дрова — виключно для камінів, які є не екзотикою, а лише повсякденним атрибутом кожного будинку. Так само і back yard — заднє подвір’я — ніколи не використовують для вирощування помідорів чи картоплі. Власником такого будинку може стати хто завгодно — банки із задоволенням надають кредити, мортгічі (від англ. mortgage), під розумний відсоток і на різні терміни.

Головне у володінні будинком порівняно з орендованим житлом — те, що щомісячна виплата банку порівнянна з оренд­ною платою. Відмінність лише в тому, що при оренді ви сплачуєте «чужому дядьку», а після придбання будинку виплата банківської позики — це ваші особисті капіталовкладення. Вартість будинку залежить від його розташування і розмірів, у середньому — від 200—300 тис. канадських доларів.

Слід сказати, що володіння будинком передбачає і додаткові турботи: догляд за будинком, а також прилеглою до нього територією цілком лягає на плечі господа­ря. Приміром, сантехнік уже не прийде безплатно, а сміття вивезуть лише раз на тиждень, до того ж його треба підготувати і у визна­чений час виставити до дороги. Та до цих, на перший погляд, незручностей швидко звикаєш, і вони блякнуть на тлі інших вигод.

Те саме стосується і майнового цензу. Власник кондомініуму є власником не лише квартири, а й частини будинку, устаткування, що є в ньому, а також прилеглої території. І зобов’язаний фінансувати благоустрій цієї території. Точно так само, як це було ще в Давньому Римі: якщо будинок стояв за міською оборонною стіною, то в ремонті і підтриманні цієї стіни власник зобов’язаний був брати участь.

Середня дво- або триспальна квартира в «кондо» може коштувати від 200 до 300 тис. канадських доларів (і хоча Сполучені Штати поруч, усього за кілька десятків кілометрів, нікому тут не спаде на думку складати ціну на будь-що у доларах США). Та, власне, про кондомініуми ми поговоримо більш докладно трохи ниж­че.

Правила гри

Тут слід зазначити, що житлове будівництво — одна з провідних галузей економіки Канади, особливо — найбільш густонаселеної провінції Онтаріо. Автомо­більна промисловість посідає лише друге місце.

Справді, навколо житла концентрується чимало матеріальних виробництв, а отже, і робочих
місць. Зрозуміло, необхідність у будівельних і оздоблювальних матеріалах, металоконструкціях, інших будівельних компонентах підтримує розвиток металургії, хімічної і видобувної промисловості. В’їжджаючи у нове «кондо», вам не треба купувати домашню техніку. Холодиль­ник, пральна і посудомийна машини і навіть люстри зі світильниками — усе це вже є, вбудоване і працює. І внесене до вартості кондомініуму. Так уже тут склалося.

Тобто працює виробництво побутової техніки з усіма виробниками, підрядниками, сировинною і видобувною базою. І, звісно, про будь-який «передв’їзний» ремонт не може бути й мови. Усе, включно з типами сантехніки і кольором стін у кожній кімнаті, обговорюється ще перед початком будівництва і виконується точно. Єдине, що ви одержуєте за своїм смаком і бажанням, — меблі і побутову електроніку. Тож і ці галузі капіталістичного господарства задіяні і не в накладі.

Крім того, навколо будівництва житла концентруються також інші інститути, не менш важливі та обов’язкові за законами Канади. Скажімо, жодна фінансова угода тут не обходиться без страховки. Отже, страхові компанії також залучені в економічний процес. Те саме можна сказати і про адвокатську службу, послуги мортгіч-брокерів і ріелтерів, тобто фахівців з нерухомості. Їхнє знання законів полегшить вам життя і допоможе уникнути небажаних помилок.

Усього за кілька років Юрій отримав сертифікат American National Association of Realtors (Американської національної асоціації ріелтерів), став віце-президентом Ontario Property Manager’s Association (Асоціація керуючих власністю провінції Онтаріо) і співвласником компанії CityTowers («Міські вежі»), яка і є одним із тих канадських ЖЕКів.

Такі компанії, як CityTowers, підключаються до будівництва ще на ранніх стадіях. Їхня турбота — проаналізувати проблеми майбутньої експлуатації будинку. Сюди входять і комунікації, і зручний під’їзд великогабаритних машин для збирання сміття, і багато інших питань. Проте справжня робота розпочинається вже після того, як будинок передано мешканцям, а з компанією з менеджменту укладено договір.

Перше, що робить у таких випадках Юрій, — це не відвідування будинку, а уважне вивчення статуту, декларації та висновків технічної комісії. Такі ж представники менеджерських фірм, як Шаламай, ще довго «дружитимуть» із будівельниками будинків, поки всі недоробки не буде усунуто.

Будинків на кшталт 30-поверхового кондомініуму за адресою 3939 Дюк-оф-Йорк у Міссіс­саге (місто, що входить до складу Великого Торонто, проте адміністративно абсолютно незалежне) у компанії може бути багато, причому розкиданих по всій території Великого Торонто. Таким чином, канадський ЖЕК ніяк не прив’язаний територіально до будинків, про які піклується. Своєю чергою, компанія наймає на роботу суперінтенданта, на плечі якого й лягає повсякденна турбота про цей конкретний будинок. Під пильним контролем ЖЕКу, зрозуміло.

Показуючи будинок, Юрій ділиться деякими секретами успішного управління досить складним господарством, усі компоненти якого я не беруся навіть перелічити. Тут і централізована система опалення і кондиціонування повітря, параметри яких, утім, кожен мешканець у його квартирі може змінювати на свій розсуд. І енергозберігаюча апаратура, покликана зменшити прямі витрати власників будинків на теплоносії.

З інших зручностей у будинку є досить великий сад, басейн і джакузі на самому верхньому поверсі, яку Шаламай обладнав уже після того, як прийняв будинок. Тут і щось на кшталт залу для нарад, де комфортно можна влаштувати ділові переговори, запросивши бізнес-партнерів прямо до себе додому. Якщо у вас ювілей чи інше сімейне торжество, зовсім не обов’язково складати гостей штабелями у власній квартирі: прекрасний зал, обладнаний кухнею, у вашому повному розпорядженні. А гостей здалеку неважко розмістити в двох окремих квартирах, обладнаних як справжні готельні номери.

Як-то кажуть, «Париж такого не бачив». А бачили його прості водії автобусів і вчителі. Отак.

Будинку всього чотири роки, і будівельників поки що не відпустили на волю.

— Була в мене ситуація, — розповідає Юрій. — З одного з балконів вітром зірвало поручні. Я зібрав комісію інженерів, і вони встановили, що припустилися помилки: чи то отвори під шурупи були зроблені надто великі, чи то шурупи використовували з маленькою шляпкою. Власне, це не має значення: будівельникам довелося перевішувати всі триста поручнів, які є в будинку.

Майже казкова ситуація як з української точки зору. Та цю казку можна зробити реальністю. І дуже просто.

— Усе треба починати із законодавства, — розмірковує Шала­май і має на це повне право: роки досвіду та практики дають йому такі підстави. — Погодьтеся, не можна грати за невизначеними правилами, які змінюються вже під час гри. Держава має раз і назавжди їх визначити, та й сама грати за ними як повноправний гравець із правами та обов’язками. У Канаді чимало тямущих людей, зокрема, і наших колишніх співвітчизників, які могли б допомогти Україні зі створенням цивілізованих законів. Справа за малим — тільки покликати нас. Якщо, звичайно, можновладці справді хочуть змінити ситуацію на краще. Те саме законодавство, зокрема з житлового будівництва, яке нині існує в Україні, сприяє тільки процвітанню корупції та обману. І взагалі моя ідея — зібрати на керівних посадах молодих людей, які ще не отруєні заразою хабарництва. Можливо, тоді вдасться розірвати це порочне коло...

Звичайно, це прекрасна мрія. Дайте відповідь тільки на одне запитання: хто поставить цих молодих людей на ці самі посади? Нинішнє начальство? Облиште, невже я, великий начальник, візьму як підлеглого людину, від якої ніколи не дочекаюся «подяки»? Відповідь однозначна. Така нинішня українська реальність, і виходу з неї поки що не видно.

Що ж до розумного законодавства, то пропозиція Юрія Шаламая, канадського начальника ЖЕКу, та його колег залишається в силі. Чи знайдуться в Україні справді прогресивні сили, які зважаться скористатися нею, — от у чому питання...