Канадське економічне диво — далеко не найпопулярніша тема як українських, так і світових ЗМІ. Однак про те, як чудово живеться в Країні кленового листа, наші співвітчизники знають добре — переважно завдяки родичам і друзям, котрі там улаштувалися. Пітер Девід, експерт британського журналу The Economist, свій огляд досягнень і проблем канадської економіки готував, використовуючи більш об’єктивну інформацію. Проте й у нього виникла думка, що після ознайомлення з його публікацією у багатьох може з’явитися бажання звернутися до канадського посольства по візу. Втім, в Україні канадський досвід, «сын ошибок трудных», може виявитися цікавим і для тих, хто від українського громадянства найближчим часом відмовлятися не збирається.
Обтяжена нафтою
Аби повною мірою оцінити досягнення сучасної Канади, потрібно повернутися до подій 15-річної давнини. Тоді через неграмотну фіскальну політику правлячих консерваторів і несприятливу світову кон’юнктуру ця країна, член «великої сімки», стала одним із кандидатів на одержання стабілізаційного кредиту МВФ. Ліберали, котрі прийшли до влади в результаті виборів 1993 року, вирішили обійтися власними силами. І обійшлися. Різко закрутили гайки федеральних витрат, підвищили податки, продовжили процес лібералізації торгівлі з США.
Результати цих не дуже популярних заходів не змусили на себе довго чекати. А стрімке зростання цін на енергоносії доповнило це чудесне перетворення: нині Канада — єдина з промислово розвинених країн — не має ні бюджетного, ні торгового, ні платіжного дефіциту. Навіть у торгівлі зі звично демонізованим Китаєм загальний торговий профіцит становив торік рекордні 66 млрд. канадських доларів (приблизно 57 млрд. доларів американських), а обсяги канадського експорту в Китай зросли на 40%. Звісно, володіння величезними запасами газу і нафти аж ніяк не є досягненням правлячого уряду, проте уміння мати користь з цього багатства безсумнівно є його заслугою.
Річ у тому, що Канада, яка володіє другими у світі (після Саудівської Аравії) запасами нафти, має дуже великі проблеми з її видобутком. 95% канадських запасів «чорного золота» не прагнуть при першій же нагоді забити з-під землі фонтаном, а встигли розтектися по так званих нафтоносних пісках. Тож канадська технологія видобутку нафти істотно різниться від близькосхідної, і її розвиток потребував чималих інвестицій.
30 млрд. канадських доларів, які з 1960-х років уже вкладено в розробку нових технологій, довели рентабельність видобутку нафти з піску до 30 американських доларів за барель. Ще 30 млрд. доларів канадських, котрі планується виділити протягом наступних 15 років, дозволять ще нижче збити цінову межу, за якої видобуток нафти буде рентабельним.
Сучасні канадські технології нафтовидобутку вимагають великих витрат прісної води, на яку дуже багата Канада, але до якої канадці ставляться дуже бережно. Не хочеться їм також спалювати при цьому природний газ, особливо з урахуванням нинішньої ситуації навколо його поставок. Цілком можливо, що вже найближчим часом буде запроваджено нові технології, що базуються на використанні атомної енергії.
Цим перелік урядових зусиль не обмежується. Екологічно педантична Канада не шкодує коштів на природозберігаючі технології. Відразу ж за величезними землерийними і навантажувальними машинами йдуть не менш потужні тягачі з родючим грунтом, супроводжувані технікою для висадження саджанців або відновлення дерну. Потужний консорціум спеціалізується на закупівлі й акліматизації диких стад бізонів — з поваги до індіанців-аборигенів, яким раптом захочеться повернутися до свого традиційного способу життя. Хай там як, а канадська модель капіталізму має дуже мало спільного з голою гонитвою за якомога більшим наваром. Адже йдеться про країну, котра за площею займає друге (після Росії) місце у світі й аж ніяк не страждає від перенаселеності.
Добросусідство
по-північноамериканськи
Не менш важливим чинником економічного розвитку Канади є її величезний за довжиною — майже 9 тис. кілометрів — кордон зі США. Взагалі сусідство двох країн, які говорять однією мовою, але при цьому перебувають в абсолютно різних вагових категоріях (населення США — 300 млн. людей, ВВП сягає 12 трлн. американських доларів, Канади — відповідно 32 млн. чоловік і один трильйон тих самих доларів), вважається дуже небезпечним. Загроза економічної і культурної абсорбції з боку південного сусіда віддавна отруює життя корінним канадцям, які від самого початку не прийняли американської революції і зберегли лояльність до Британської імперії. Політична складова канадсько-американських відносин справді залишається дуже складною, хоча США цього практично не помічають. Адже стосовно економіки особливих приводів для занепокоєння немає.
Оборот товарів і послуг через американсько-канадський кордон оцінюється в 700 млрд. американських доларів на рік, причому 70% канадського експорту припадають саме на США. Штати дуже комфортно почуваються, маючи під боком надійного і стабільного постачальника енергоносіїв, а більша частина канадської економіки орієнтована саме на американського споживача.
Для Канади, 90% населення якої зосереджені в двохсоткілометровій зоні уздовж американського кордону, прозорість останнього є дуже важливим чинником. 1999 року американські прикордонники упіймали терориста з фальшивим канадським паспортом і цілою вантажівкою вибухівки, який прямував у Лос-Анджелеський аеропорт. А після вересневого теракту 2001 року рух через кордон взагалі було заблоковано. Знайти взаємоприйнятний вихід із цієї кризи не вдалося й досі. Більш того, немає навіть єдиного бачення, в якому напрямі цей вихід шукати. Певні сили по обидва боки кордону виступають за укладення «великого договору» — створення спільного «периметра безпеки» на зовнішніх кордонах США і Канади, що дасть змогу значно спростити заходи безпеки на американсько-канадському кордоні. У березні минулого року в Нью-Йорку було засновано Раду із зовнішніх відносин. Представники Канади, Мексики і США, які увійшли до її складу, почали розробляти концепцію Північноамериканського співтовариства, у рамках якого до 2010 року планується об’єднати політику трьох держав у сфері економіки, безпеки, а також, можливо, екології, охорони здоров’я і трудових ресурсів. Найзатятіші прихильники говорять навіть про впровадження єдиної валюти...
Однак у Канаді дуже багато тих, хто критично ставиться до цієї ідеї. Особливо з огляду на вже наявний досвід членства в NAFTA. Підписуючи Північноамериканську угоду про вільну торгівлю — а саме так розшифровується ця абревіатура (North American Free Trade Agreement), Канада багато чим жертвувала заради лібералізації торгового режиму зі своїм найбільшим торговим партнером. Істотно скоротився простір для маневру в енергетичній політиці, опинилися під загрозою багато соціальних програм. У результаті на вівтар конкурентоспроможності було принесено модель канадського капіталізму з не просто людським обличчям, а скоріше, з милосердним ликом Мадонни. Свої зобов’язання канадці, побурчавши і постогнавши, виконували сумлінно. А от американці...
Знаменита канадська деревина є однією з найважливіших статей національного експорту, і одним з її найбільших споживачів здавна були саме Сполучені Штати. Звинувативши північних сусідів у тому, що їхній податок на порубку державного лісу несправедливо занижений, Америка три роки тому запровадила імпортне мито. Законослухняні канадці звернулися до арбітражного суду, створеного у рамках NAFTA, і терпляче чекали його рішення. Дочекалися. Установивши, що канадський імпорт не завдає збитків американським виробникам, арбітри визнали мито незаконним й ухвалили його скасувати, а усю вже зібрану суму повернути Канаді. От тільки американці це рішення просто проігнорували.
На північ від кордону цей факт викликав справжній шквал обурення, заклики переглянути права американських компаній на участь в освоєнні нафтових родовищ, перекрити газопровід, який йде з Аляски через територію Канади, і взагалі прив’язати поставки енергоносіїв у США до виконання рішення суду. А також почати активні пошуки альтернативних ринків збуту канадської деревини. Наприклад, спрямувати погляди до Китаю. Щоправда, незважаючи на всі вже докладені зусилля, обсяг «дерев’яного» експорту в Китай становить менше відсотка того обсягу, який навіть за умов несправедливого тарифу продається в США. Там канадська деревина стійко утримує 34% усього ринку, а загалом у канадському експорті до США стабільно займає 3%.
Чудова економіка,
та політикам дісталась
Про те, що Канада досі залишається домініоном Великобританії і формально нею править генерал-губернатор, який представляє інтереси британської королеви, згадують нечасто. Хоча б тому, що призначає цього губернатора канадський прем’єр-міністр, котрому і належить практично вся повнота влади. За винятком хіба що визначення дати позачергових виборів, які очікують країну в найближчий понеділок. Нинішньому уряду наприкінці минулого року в результаті так званого спонсорського скандалу було винесено вотум недовіри. В інтересах лібералів, партії, яка вже 12 років є при владі, було б провести вибори пізніше, коли скандал вщухне і головними аргументами стануть саме економічні показники. Проте Мікаела Жан, чарівна темношкіра журналістка з Квебека, яка і обіймає посаду генерал-губернатора, призначила вибори на 23 січня.
Сам скандал має дуже довгі «ноги», і до того ж пов’язаний з однією з найболючіших проблем сучасної Канади. Франкомовна провінція Квебек уже кілька разів проводила референдуми, на яких недораховувалася буквально кількох відсотків голосів для відділення від Канади. Після чергового такого референдуму 1995 року ліберальний уряд Жана Кретьєна прийняв спеціальну програму, спрямовану на пропаганду в цій провінції єдиних канадських цінностей, і виділив на ці цілі 300 млн. дол. От тільки більша їх частина, як виявилося, потрапила не в рекламні чи піар-агентства, а в «ліві» фірми, відомі своєю активною підтримкою лібералів.
Поль Мартін, котрий обіймав в уряді Жана Кретьєна посаду міністра фінансів і вважався головним архітектором виведення країни з економічної кризи, за результатами розслідування був визнаний непричетним до цих незаконних схем «відкоту». Проте, доклавши величезних зусиль, щоб усунути з посади прем’єр-міністра свого шефа і самому обійняти цю посаду, Мартін саме і став головною жертвою скандалу. Його перші іскри призвели до поразки лібералів на виборах 2004 року, у результаті чого у парламенті на 308 місць їхня квота скоротилася з 168 до 135 місць.
Недивно, що головним завданням прем’єра відтоді стало не зміцнення економіки країни, а власне політичне виживання. У результаті федеральні витрати за рік зросли на 15%, а обіцяного скорочення податків при одночасному збільшенні обсягів соціальних програм(!) не відбулося. Журнал The Economist вважає, що шанси на перемогу основних політичних конкурентів лібералів — консерваторів — мінімальні, проте результати останнього опитування громадської думки, наведеного в International Herald Tribune, свідчать, що за консерваторів готуються проголосувати 38% виборців, тоді як за лібералів — на 10% менше.
З іншого боку, міжнародні оглядачі вкрай низько оцінюють шанси як консерваторів, так і лібералів вирішити основні структурні проблеми Канади. Хитромудрий державний устрій, завдяки якому природні багатства належать не федеральному уряду, а провінціям, сприяє тому, що золотоносний нафтовий дощ нерівномірно зрошує канадський грунт. Жителі провінції Альберта, де і зосереджено більшу частину нафтоносних пісків, багатіють, скорочують податки, підвищують соціальні виплати. І тільки 26% із них вважають, що своїм багатством варто поділитися з іншими канадцями. На противагу 61% жителів інших провінцій.
Профіцит бюджету провінції Альберта за минулий рік оцінюється в 8 млрд. канадських доларів, тоді як провінція Онтаріо, де профільними вважаються високі технології і автомобілебудування, які нині в занепаді, опинилася у глибокій фінансовій кризі. Але ж існує ще й спеціальний Трастовий фонд зі збереження спадщини Альберти, який після нагромадження в ньому 12 млрд. канадських доларів поповнювати перестали. Якийсь час його кошти витрачали на інвестиції в розвиток, а зараз і зовсім пропонують виплатити по 400 дол. дивідендів кожному жителю провінції...
Не видно і раціонального виходу з квебекської проблеми. «Призначення» французької мови державною у країні, де кількість тих, хто говорить китайською якщо ще не перевищила, то от-от перевищить кількість франкомовних, створює більше проблем, ніж вирішує. Ще складніше визначитися щодо відносин із США. Демонстративне рішення не направляти свої війська до Іраку, не підтримувати економічне ембарго Куби і не брати участі у єдиній протиракетній системі принесло певні політичні дивіденди попередньому уряду, проте навряд чи відіграє позитивну роль зараз. Іншими словами, дестабілізуючих чинників предосить. Збереження ж Канади як єдиного цілого забезпечується, за словами Гордона Гібсона з Фрейзерського інституту у Ванкувері, виключно «сентиментальністю й інертністю». Котрих зовсім недостатньо, щоб вирішити проблеми, які починають гальмувати канадську економіку, котра так стрімко розігналася.
При інших дуже райдужних показниках зростання продуктивності праці в Канаді з 2000 року становило 0,9%. Для порівняння, в Америці — 3,5. Основною причиною цього відставання фахівці називають недостатні обсяги інвестицій. Наприклад, у перерахунку на кожне робоче місце в Канаді інвестується на 2700 канадських доларів менше, ніж у США. В Америці основними інвесторами є великі компанії, яких у Канаді раз-два та й усі. 69% зайнятих у канадському приватному секторі працюють у компаніях з чисельністю менше ста осіб.
За словами Джока Фінлайсона, віце-президента Ради підприємців Британської Колумбії, Канада є одним із найкращих у світі місць для бажаючих відкрити свій бізнес. Подальша ж їхня доля далеко не така, як хотілося б: занадто багато з них потім розоряються і лише дехто — зростають.