Для відновлення (а по суті — побудови наново) народного господарства Афганістану кошти потрібні чималі. І такі, як відомо, є, в основному, в іноземних інвесторів. Отже, насамперед потрібно довідатися, де ж водяться самі інвестори. Судячи з тих обіцянок, які роздає нині уряд країни, власники великих капіталів одностайною юрбою кинуться в гори та пустелі Афганістану.
Нинішній міністр із проблем реконструкції Амін Фаханг, який до свого недавнього призначення провів у Німеччині довгих 20 років (ставши за цей час відомим професором економіки), вважає, що можливість вивезти додому всі 100 відсотків зароблених в Афганістані прибутків зацікавить багатьох потенційних інвесторів. А афганська економіка нехай і не дорахується в цьому випадку навіть мінімальних податкових надходжень, зможе розпочати прогресивний рух завдяки тим робочим місцям, які створюватимуться зарубіжними компаніями.
Іноземний інвестор як вид повністю зник в Афганістані 1979 року, після вторгнення радянських військ. І навіть після їх виведення поліпшення не спостерігалося: затяжна громадянська війна, постійні посухи та голод не сприяли поверненню інвесторів до зубожілої країни. Велика частина не настільки вже численних фабрик і заводів лежить у руїнах, про стан доріг і телекомунікацій годі й говорити. Зате на міжнародному рівні чимало говорять про багаті запаси вугілля, міді, залізної руди, хрому, коштовних каменів, насамперед чудових смарагдів. Всі ці багатства нинішній афганський уряд вважає нерозумним закривати від тих, хто може й хоче ними скористатися, оскільки у нього самого коштів на їх освоєння немає.
«Ми повинні думати про способи заохочення людей, які зважилися вкласти гроші в Афганістан чи то на приватній основі, чи то шляхом створення спільного підприємства, — вважає пан Фаханг. — Раніше все в афганській економіці перебувало в руках уряду, але відтепер ми повинні змінити ситуацію».
Сигналом, що заяви афганського уряду не залишилися без уваги, послужило повідомлення про те, що президент США Джордж Буш відновив з Афганістаном нормальні торговельні відносини й відкрив афганським товарам доступ на американський ринок за низькими тарифами. Крім того, на цей місяць був запланований візит до Афганістану групи німецьких бізнесменів на чолі з канцлером ФРН Герхардом Шрьодером. Це перший із моменту падіння режиму «Талібану» візит західного лідера в Афганістан, і німці його здійснюють не лише через тісні особисті зв’язки, які існують між паном Фахангом і німецьким економічним співтовариством. Свого часу саме Німеччина мала найширші зв’язки з Афганістаном, Lufthansa стала 1937 року першою із європейських авіакомпаній, що організували прямий рейс до Кабула, а Siemens AG приблизно в той самий час першою із західних компаній поклала початок спільній роботі з афганськими компаніями.
За матеріалами зарубіжної преси підготувала