За три роки роботи в Україні журналістом я скрізь відчував тепло дружнього ставлення, турботу й увагу українців до мене, китайського громадянина, я бачив, як українська громадськість цінує і дорожить розвитком зв’язків між нашими двома країнами, оцінює значення наших реформ, захоплюється успіхами моєї країни на шляху відкритості.
Президент України Л.Кучма в недавньому інтерв’ю сказав, що Китай — це приклад для багатьох країн, і, на його думку, президент колишнього Радянського Союзу Горбачов мав би вчитися в китайців, як проводити реформи. Прем’єр-міністр А.Кінах у вітальній промові для журналу «Україна—Китай» підкреслив: розвиток відносин із Китаєм — це один із пріоритетних напрямів української дипломатії.
1 жовтня 1999 року країна відзначила 50-ту річницю утворення Китайської Народної Республіки, 1 липня 2001 року — 80-ту річницю з дня створення Компартії Китаю. Голова КНР Цзян Цземінь на засіданні з цієї нагоди заявив: «Ми всього більш як за півстоліття не тільки змінили бідний і відсталий старий Китай, а й побудували цілком сучасну промислову систему. За час, що минув з моменту створення нового Китаю, валовий внутрішній продукт зріс у 56 разів. Помітно підвищилася економічна, оборонна і науково-технічна могутність нашої країни, промисловість, сільське господарство, оборона, наука й техніка та чимало інших галузей стали одними з найпередовіших у світі. Понад 1 мільярд 200 мільйонів китайців не лише розв’язали проблему харчування, а й досягли рівня середнього статку».
З 1978 року, відколи Китай почав проведення політики відкритості, успішно здійснений перехід від планової економіки до соціалістичної ринкової. Суспільно-політична ситуація в країні стабільна, життя народу день у день поліпшується. За останні 22 роки середньорічні темпи зростання економіки Китаю перевищили 9,7%, валютні резерви досягли 156,6 мільярда доларів США (за цим показником країна нині посідає друге місце у світі). Валовий внутрішній продукт 1999 року становив 1,05 трильйона доларів США (8,9 трильйона юанів), а обсяг зовнішньої торгівлі перевищив 470 мільярдів доларів, вивівши Китай за цим показником на cьоме місце у світі. Виробництво зерна в Китаї 1999 року перевищило 500 мільйонів тонн, що вивело країну на перше місце у світі, середній показник по зерну на душу населення перевищив середньосвітовий рівень. Міжнародні організації вважають, що це диво в історії не лише Китаю, а й усього світу: країна, чиї орні землі становлять усього 7% світових, прогодувала 22% населення планети.
У міру поглиблення економічних реформ Китай дивує весь світ швидкістю змін у своїх містах. Про будівництво в Пекіні, Шанхаї та інших великих центрах можна сказати: «За один рік місто дуже змінюється, через три роки його вже не можна впізнати». Всюди зводяться висотні будівлі, прокладаються мости через річки, в’ються спіраллю дорожні розв’язки, під землею проходять лінії метро. На кінець 2000 року в Китаї завершено будівництво квартир загальною площею 2 мільярди 700 мільйонів квадратних метрів, що перевищило в середньому 10 квадратних метрів житлової площі на людину.
У заможних китайських селах корінні селяни, які з покоління в покоління жили в будинках із саману, переїхали в цегельні багатоповерхівки з газом, водогоном та всіма вигодами. Торік автор цих рядків разом із делегацією київської газети «Дзеркало тижня», яка відвідала Китай, на всьому шляху між Шанхаєм, Ханчжоу, Шаосінєм брав інтерв’ю в місцевих жителів. Українських журналістів вразили сучасні села: всюди оригінальні сучасні будинки, і вже не розрізниш, де місто, а де нове китайське село.
Китайський народ пишається успіхами свого будівництва, існує навіть таке прислів’я: «Мао Цзедун підняв Китай, Ден Сяопін збагатив Китай, а Цзян Цземінь зробить Китай ще могутнішим».
Справді, протягом п’ятитисячолітньої історії китайська нація створила блискучу цивілізацію, проте в нову епоху Китай відстав, особливо після 1840 року, коли він безперервно зазнавав агресії та руйнувань, аж поки перетворився на колоніальну й напівколоніальну державу. У ті часи іноземні оглядачі називали Китай «величезною голодною країною» і «величезною неврожайною країною».
1 жовтня 1949 року китайський народ під керівництвом Мао Цзедуна почав будувати новий Китай. Тоді наша країна вивчала досвід Радянського Союзу, застосовуючи державний план, і досягла багатьох блискучих успіхів, але поступово почали виявлятися недоліки моделі економічної політики, сповільнився розвиток продуктивних сил. Починаючи з Мао Цзедуна, китайське керівництво наполегливо шукало дорогу, яка привела б до власного, китайського, соціалізму, але через обмеженість політики тоді країна пішла кружними шляхами.
Сьогодні ми можемо стверджувати, що всі успіхи Китаю, врешті-решт, досягнуті завдяки тому, що ми знайшли свій власний шлях розвитку. У грудні 1978 року Третій пленум ЦК КПК одинадцятого скликання ухвалив взяти за основу економічне будівництво і запропонував курс на реформи й відкритість. 1 вересня 1982 року на 12-х Всекитайських зборах народних представників Ден Сяопін уточнив наукове поняття «соціалізм із китайською специфікою». Він підкреслив: «Наше сучасне будівництво має базуватися на китайській дійсності. Попри революцію чи будівництво, необхідно вчитися і переймати досвід інших країн. Та, копіюючи досвід і моделі інших країн, ніколи не досягнеш успіху. З цієї сфери ми засвоїли чимало уроків. Ми пов’язали загальну істину марксизму з конкретною практикою нашої країни, пішли власним шляхом, побудували соціалізм із китайською специфікою. Це висновок, якого ми дійшли, узагальнюючи довгий історичний шлях».
На початку 1992 року Ден Сяопін оглянув Шеньчжень, Шанхай та інші південні міста і виступив із важливою промовою. Люди часто називають цю промову «Південною розмовою». Цінність промови полягає в тому, що, по-перше, було особливо яскраво підкреслено питання вивільнення і розвитку продуктивних сил у ході революції та наступних реформ. По-друге, наголошуючи на ідеї вивільнення, спираючись на дійсність, Ден Сяопін закликав сміливіше проводити політику реформ і відкритості. Поступово брати за основу «три користі», а саме: користь розвитку соціалістичних продуктивних сил, користь підвищення та зміцнення комплексу соціалістичної державної могутності, користь підвищення життєвого рівня народу. По-третє, було уточнено, що планова економіка не еквівалентна соціалізму, а ринкова — не еквівалентна капіталізму. Ден Сяопін зазначив: «Більше планової чи більше ринкової, неістотна різниця між соціалізмом і капіталізмом».
Такі положення теорії Ден Сяопіна заклали базу для побудови соціалістичної ринкової економіки Китаю, привели до поглиблення наших реформ. Перетворення, здійснені в економічній сфері, сприяли розвитку всієї країни, привернули увагу світової громадськості.
Товариш Цзян Цземінь на чолі ЦК КПК запропонував як новий грандіозний план стратегію «трьох кроків». Відповідно до неї, завдання наступних десяти років — подальше поглиблення реформ, до 2010 року потрібно, порівняно з 2000 роком, удвічі, тобто до 2 трильйонів доларів США, збільшити валовий внутрішній продукт, підвищити середній рівень добробуту народу, сформувати досконалу систему соціалістичної ринкової економіки. Ще через десять років, до 100-річчя з дня утворення Компартії Китаю, розвинути національну економіку, вдосконалити всі системи. До середини цього століття, коли КНР відзначатиме свій 100-річний ювілей, здійснити капітальну модернізацію, побудувати сучасну соціалістичну державу з могутньою та квітучою демократичною системою.
Я глибоко переконаний, що Україна також знайде свій шлях розвитку і стане великою державою. Бажаю процвітання Україні і всьому українському народу!