Отже, з 1 липня 2005 року Великобританія вступила в піврічне президентство в Європейському Союзі. Вступила на тлі конституційної й бюджетної кризи в ЄС і на тлі прийдешнього саміту великої «вісімки» в Шотландії. Можливо, комусь такі умови видалися б аж ніяк не сприятливими й навіть у чомусь екстремальними. Але тільки не британському прем’єру Тоні Блеру та його міністру фінансів Гордону Брауну. У наступні шість місяців вони мають намір докласти неймовірних зусиль, аби дістати згоду урядів Європейського Союзу на масштабне реформування та «настроїти компас співдружності на більш гнучкий, відкритий і глобально орієнтований напрям». До чого, власне, Блер уже закликав європейців під час свого виступу в Європарламенті 23 червня.
Останній саміт Європейського Союзу 16—17 червня в Брюсселі був, на думку багатьох експертів, найкризовішим і найпровальнішим. Не лише тому, що він пройшов відразу після французького й нідерландського референдумів, на яких єдину Європейську конституцію громадяни цих країн відкинули. А ще й тому, що ухвалення бюджету Євросоюзу на 2007—2013 рр. унеможливилося. Навіть приблизно узгодити його вихідні дані не вдалося. Злагоди в європейських «товаришах» виявилося набагато менше, ніж принципових розбіжностей.
Головна лінія «фронту» пролягла між Парижем і Лондоном. І навіть після закінчення трьох тижнів після саміту на теренах ЄС сперечаються про те, хто ж винен у його провалі: британський прем’єр Тоні Блер, французький президент Жак Ширак чи прем’єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер, котрий проводив зустріч 25 європейських лідерів у фіналі люксембурзького президентства в ЄС.
До саміту Єврокомісія підготувала пропозиції про збільшення бюджету ЄС, виходячи з того, що в Євросоюзі з’явилися нові країни з менш розвиненою економікою і яким більш потрібні дотації. Спочатку ЄК пропонувала збільшити бюджет до 1,27% від ВВП країн ЄС і довести його до 1022 млрд. євро на наступний семирічний період (2007—2013 рр.). Потім відсоток знизили до 1,14. А вже на самому саміті пролунала пропозиція Люксембургу затвердити внески держав до бюджету ЄС на рівні 1,06% від ВВП країн ЄС, що становитиме приблизно 875 млрд. євро. Власне, з цього моменту й розгорілися дебати, які переросли у сварку.
Багато європейських країн із числа бюджетних донорів ЄС уже давно мріяли переглянути існуючу практику національних внесків у загальний бюджет і традицію розподілу дотацій.
Тому саме Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Франція, Швеція й Австрія першими відреагували на пропозицію збільшити бюджет. Усі вони висловили згоду підтримати платежі на рівні 1% ВВП, що дорівнювало б у цілому 815 млрд. євро. Пізніше до головних донорів приєдналися Фінляндія й Іспанія, котрі також вирішили, що занадто багато віддають у спільну касу. Що, правду кажучи, не зовсім відповідає дійсності. Оскільки та сама Іспанія є лідером серед «одержувачів» дотацій: лише 2003 року на її частку припало 8,7 млрд. євро.
Водночас «найщедрішим» донором є Німеччина, котра переживає сьогодні не найкращі часи. Її чистий, «нетто», внесок у бюджет ЄС досягає майже 8 млрд. євро. Серед «чистих» донорів друге місце займає Великобританія — близько 3 млрд. євро, третє — Нідерланди — 2 млрд. і четверте — Франція — 1,9 млрд. євро.
Насправді внесок Великобританії в загальну європейську справу міг би бути істотно більшим, якби не жорстка позиція колишнього британського прем’єра Маргарет Тетчер. Ще 1984 року залізна леді, не відчуваючи, як відомо, палкої любові до об’єднаної Європи (за що, до речі, і позбавилася свого прем’єрства), вирішила: «чистий» внесок країни до бюджету ЄС занадто великий, оскільки вона не отримує дотацій на розвиток і підтримку сільського господарства. І тоді Тетчер силою свого авторитету «продавила» рішення про щорічну компенсацію Великобританії з бюджету ЄС, яка становила практично дві третини британського внеску. Тоні Блер, прем’єр від партії зовсім іншого крила, сьогодні повністю підтримує позицію Тетчер. І своє небажання відмовитися від бюджетної пільги мотивує тим, що Лондон, як і раніше, одержує від ЄС дуже скромний відсоток дотацій.
Ще напередодні саміту всередині ЄС почали лунати голоси про те, що з метою збільшення бюджету ЄС можна було б позбавити Великобританію її привілею. Але в Брюсселі Блер зайняв жорстку позицію. Він заявив, що готовий обговорювати скорочення компенсації, але тільки паралельно з переглядом «єдиної сільгоспполітики ЄС». Відповідно до якої майже половина союзного бюджету іде на субсидії європейським фермерам.
Критика Блера була спрямована передусім у бік Франції, котра займає найбільш жорстку позицію в питанні збереження субсидій. Саме її фермери «з’їдають» найбільшу частину всіх сільськогосподарських грантів із спільної європейської каси. При цьому небагаті країни й нові східноєвропейські члени ЄС таких дотацій не отримують.
Під час обговорення бюджету ЄС і Франція, і Великобританія в особі своїх лідерів зайняли такі позиції, що всім стало зрозуміло: ніхто не збирається йти на поступки. Президент Ширак вимагав від Британії відмови від щорічної компенсації в розмірі 4,6 млрд. євро. А прем’єр Блер наполягав на зниженні сільгоспсубсидій, із яких на частку Франції припадає близько 13 млрд. євро. Уже на заключній прес-конференції британський лідер обурено говорив про неефективність витрат ЄС, котрий понад 40% своїх бюджетних коштів витрачає на сільське господарство, що всемеро(!) більше, ніж витрати на освіту, науку й медицину. Така політика, за словами Блера, не може вважатися «розумною».
Проте англійського прем’єра в його інноваційних прагненнях підтримали лише п’ять країн. Причому найбільш явним союзником виявилися Нідерланди. Критики й супротивники позиції Блера, очолювані Францією та Німеччиною, вважають: Британія і так перебуває в привілейованому становищі порівняно з іншими членами ЄС через свої компенсації. Тому інші країни — засновники ЄС будуть змушені взяти на себе основний дотаційний вантаж для нових членів.
Звісно, «найображенішою» в цій суперечці вважає себе Німеччина. Як найбільший донор європейської каси вона ані компенсацій не отримує, ані величезних сільгоспдотацій. Але виступити проти Франції канцлеру Німеччини Герхарду Шредеру було не з руки: усе-таки франко-німецький внутрішньоєвропейський альянс багато років формував політику ЄС. Тому Шредер покірно погодився із сільгосппретензіями Франції, але стосовно британських компенсацій не змовчав. Він нагадав, що в Великобританії — один із найвищих рівнів доходу на душу населення, проте за виплатами до бюджету ЄС на ту саму душу — один із найнижчих.
Блер, до речі, зумів «поквитатися». Через тиждень після саміту він виступив із авторською статтею в популярному німецькому таблоїді «Більд» і запропонував читачам самим розібратися, чому одні європейські країни культивують процвітаючу економіку, а інші перебувають в перманентному стані стагнації. Натяк на економічні проблеми Берліна був вельми прозорий.
Пряме звернення британського прем’єра до громадян Німеччини не викликало захоплення в офіційної влади. На думку інсайдерських джерел, Шредер розцінив слова Блера про соціальну модель британського зразка та створення робочих місць як особисту образу. Він іронічно зауважив, що Великобританія хоче перетворити Євросоюз на «велику зону вільної торгівлі», не турбуючись про соціальний захист...
Одне слово, червневий саміт ЄС закінчився скандалом. Франція, Німеччина й Люксембург в один голос звинувачували в цьому Тоні Блера. А він, не визнаючи своєї провини, знайшов одноголосну підтримку в рідному парламенті. Жорстку лінію Блера стосовно реформування бюджету ЄС підтримали практично всі: і лейбористи, і консерватори, і єврооптимісти, і євроскептики. Головна теза, яку невтомно повторював прем’єр, лунала так: безглуздо витрачати 40% дохідної частини бюджету на потреби 5% населення ЄС, котрі виробляють лише 2% всієї сільгосппродукції ЄС. На його думку, ці гроші потрібніші для розвитку науки й нових технологій.
А 23 червня Тоні Блер виступив із промовою в Європарламенті, де озвучив у повному обсязі британські пропозиції з реформування ЄС. Його заклики до європейців серйозніше поставитися до викликів глобального світу й переглянути економічну модель Євросоюзу наробили багато галасу. Журналісти назвали Блера «суперзіркою», а його виступ «блискучим». І навіть британські акули пера, у яких хвалити владу вважається поганим смаком, не змогли не висловити схвалення політиці власного лідера. Газета Times писала: початок британського президентства в ЄС у момент загальної кризи — «рідкісна політична удача» для амбіційного Блера. І якщо доля буде прихильна до нього, йому, можливо, вдасться сформулювати нову політичну й економічну модель ЄС і навіть накреслити шлях, яким Євросоюз зможе вийти зі своєї затяжної кризи.
Із вступом Великобританії в період свого президентства в ЄС офіційний Лондон став ще рішучіше озвучувати плани з перетворення єдиного європейського простору. Як заявив міністр закордонних справ Джек Стро, його лейбористський уряд шукатиме такий компроміс у справі розробки та прийняття «раціонального» євробюджету, що задовольнить не лише Великобританію, а й усі країни ЄС. А сам Тоні Блер сподівається, що бюджет все-таки вдасться ухвалити протягом терміну британського президентства в ЄС. Правда, яким чином, наразі ніхто не береться прогнозувати. Експерти губляться в здогадах, на якій платформі англійський прем’єр збирається будувати політику компромісів із французьким президентом, котрий назвав позицію Блера стосовно фермерських дотацій «сміховинною». Вони розпрощалися коли не ворогами, то вже точно недругами.
Тут не зайве нагадати, нинішня незлагода двох лідерів далеко не перша. У листопаді 2002 року брюссельський саміт ЄС, на порядку денному якого стояло питання про фінансування розширення ЄС, також закінчився напруженістю між Лондоном і Парижем. І також через фермерські субсидії.
Узагалі тема сільськогосподарських дотацій давно породжує розбіжності в колі країн — членів ЄС. Саме вона підтримувала багаторічну напруженість між Німеччиною та Францією, особливо відтоді, як 1999 року під час головування Німеччини в ЄС французькому президенту вдалося запобігти спробі реформування сільського господарства Євросоюзу. Після цього президент Ширак, колишній міністр сільського господарства Франції, навідріз відмовляється розглядати будь-які зміни в існуючій системі фінансування фермерів. І на саміті 2002-го, наразившись на непохитну позицію Франції, лідери Євросоюзу були змушені погодитися зі збереженням схеми сільгоспсубсидій до 2013 року, чудово розуміючи, що тим самим лише продовжили французьким фермерам безпроблемне існування за рахунок усіх платників податків Євросоюзу.
Безумовно, сьогодні моральна перевага на боці Тоні Блера. Адже це йому належить ініціатива розглянути на саміті лідерів великої «вісімки» питання про боротьбу з бідністю в Африці. Тому в його закликах до поетапного реформування єдиної сільгоспполітики ЄС, аж до скасування фермерських субсидій, найсильнішим аргументом є те, що саме цей крок допоможе країнам, які розвиваються, подолати бідність із допомогою зовнішньої торгівлі, і передусім сільгосппродукцією.
У чому ще перевага Блера? Звісно ж, у тому, що два місяці тому його партія лейбористів здобула безпрецедентну, третю за рахунком перемогу на парламентських виборах у Великобританії. Він почувається набагато впевненіше, ніж його прямі опоненти в баталіях стосовно бюджету ЄС: канцлер Герхард Шредер, судячи з настроїв німецького електорату, програє вересневі вибори, а президент Жак Ширак, рівень довіри до котрого в країні різко впав, вельми занепокоєний тим, як «дотягти» до виборів 2007 року та зберегти «обличчя».
Ураженість двох європейських «важкоатлетів» амбіційною позицією Блера неважко помітити. На початку липня лідери Росії, Німеччини та Франції зустрілися в Калінінграді з приводу 750-річчя заснування міста. Заодно в сусідньому Свєтлогорську провели шостий за рахунком саміт «трійки». Французьким журналістам вдалося почути деякі жарти, якими французький президент веселив своїх колег. Стосувалися вони в основному британської кухні, яка, за версією Ширака, «найгірша після фінської». І взагалі того, що «навряд чи можна довіряти людям, коли в них така нікчемна кухня». Гіркота від боїв за сільгоспсубсидії ЄС лунала в уїдливих зауваженнях французького президента про те, що «в сільське господарство Європи Великобританія принесла одне — коров’ячий сказ». У цей момент він не міг знати, що через три дні доля подарує йому черговий «жарт»: літні Олімпійські ігри 2012 року пройдуть у Лондоні. І що фінальний тур сінгапурського голосування Лондон виграє саме в Парижа...