UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЄВРОПА ДВОХ ШВИДКОСТЕЙ

Перше травня — день, до якого важко йшли, — вже на порозі. Однак це не означає, що тему розширення Європейського Союзу буде вичерпано...

Автор: Валентина Писанська

Перше травня — день, до якого важко йшли, — вже на порозі. Однак це не означає, що тему розширення Європейського Союзу буде вичерпано. Адже наприкінці нинішнього десятиліття до нього має вступити більшість балканських держав. Членство в ЄС Туреччини теж стає дедалі ймовірнішим. Щоправда, скептики вважають: якщо таке станеться, то до ЄС слід приймати й Україну з Білоруссю. Вони мають рацію: за нормативами ЄС, право на членство в Союзі має кожна європейська держава. Однак уже нинішній етап розширення свідчить, що його ініціаторам вочевидь доведеться пригальмувати. Інакше Союз може перетворитися на незграбну політичну й економічну структуру, якою важко буде управляти.

Пересічні громадяни єврозони, що на початку змін у Європі переймалися долею країн, у яких правила диктатура, нині до майбутнього розширення ставляться насторожено. Що ближчий цей день, то відчутніша різниця між старими й новими членами, які, втім, однаково занепокоєні. Нові — тим, що перейняти соціальні стандарти й економічну потужність нинішніх держав — членів ЄС без істотних втрат навряд чи вдасться. Натомість Захід побоюється не лише напливу мігрантів, а й того, що східні країни, з їхніми низькими податками та зарплатами, «переманюватимуть» підприємства, а відповідно й робочі місця. Політики і представники профспілок у зв’язку з цим говорять про несправедливу конкуренцію, а дехто навіть вимагає встановити мінімальний рівень податків для новачків. Однак останні навряд чи захочуть залишитися без своїх мало не найважливіших переваг. Та й старі члени ЄС не зацікавлені в тому, аби штучно втримувати новачків бідними й залежними від доплат. А як це виглядатиме вже за кілька днів?

Першого травня до 15 держав Європейського Союзу приєднаються десять нових членів: Чеська Республіка, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія та Словаччина. 2007 року до них долучаться Болгарія та Румунія. В єврозоні проживатимуть 450 млн. громадян (із Болгарією та Румунією — 480 млн.), які говорять 21 мовою.

Хоча Європейський Союз за територією удвічі менший, ніж США, у ньому житиме на 170 млн. чоловік більше. Відтак об’єднана Європа перетворюється на найбільший ринок у світі. Досі торговою суперсилою були США. Але хоч Америка й сильніша економічно, її експорт після розширення ЄС буде меншим за європейський.

ЄС плюс 10: кому вигода,
де чий програш...

Передусім цей «клуб 25» від самого початку не буде клубом рівних. Старі члени встановили для нових семирічний перехідний період, упродовж якого вони самі вирішуватимуть, чи пускати на свої ринки праці іммігрантів та чи давати їм свободи, соціальні послуги та гарантії, які мають самі. Досі лише Ірландія зважилася запропонувати їх новим «єврогромадянам». Великобританія не збирається цього робити взагалі, а Німеччина й Австрія не лише встановили перехідний семирічний період, а й наполягають на додаткових обмеженнях для східноєвропейських будівельників і прибиральниць.

Старі члени Союзу, остерігаючись напливу мігрантів, не дозволили новим приєднатися до Шенгенської угоди. Для останніх це означає, що без візи пересуватися країнами ЄС вони не матимуть права.

Однак якщо новим громадянам єврозони відмовлено у вільному пересуванні, а відтак — і у вільному виборі місця роботи, то капітал може робити інвестиції, куди захоче. Чимало великих концернів та фірм, зокрема німецьких, мають намір перебазувати свої виробництва у Східну Європу з її дешевою робочою силою, низькими податками й не такими високими, як у західних країнах, стандартами безпеки праці та охорони довкілля.

Розширення ЄС, за даними Європейської комісії, сприятиме зростанню західної економіки в середньому до двох відсотків. Зокрема німецької — на 1,5% вже нинішнього року та на 1,8% — наступного. Приблизно такі самі прогнози й щодо економіки Італії, Нідерландів, Португалії. Чимало фахівців пояснюють можливе зростання економіки також міграцією капіталу в країни Східної Європи.

Приміром, у Польщі, Чеській Республіці та в Угорщині лише на німецьких підприємствах працюють 350 тис. громадян цих країн. Зокрема фірма «Сіменс» має там 95 філіалів, де зайнято 25 тис. працівників. «Сіменс», інвестувавши кошти в нові технології, забезпечив там таку саму високу якість продукції, як у ФРН, й одержав набагато вищий прибуток, ніж на Заході. При незрівнянно нижчих зарплатах: витрати на одного працівника на «Сіменсі» в Німеччині увосьмеро-вдесятеро вищі, ніж у країнах Східної Європи.

«Фольксваген», який свого часу придбав чеську «Шкоду», випускає автомобілі цієї марки для європейського ринку з прибутком, що втричі перевищує той, який концерн за однакових умов праці одержував би вдома. Німецька торгова палата оприлюднила такі дані: за однаково високої якості затрати на виробництво в галузі машинобудування у Польщі на 20% нижчі, ніж у ФРН. Тож великі концерни — індустріальні й фінансові — вочевидь можуть вважати ЄС виразником своїх інтересів.

Фахівці, особливо теоретики, вважають, що в такий спосіб створюватиметься сприятливий клімат для конкуренції, що є рушієм прогресу для членів ЄС. Тут думки нових та старих членів не збігаються. Старі сприймають таке оздоровлення конкуренції як несправедливе. Крім того, воно призведе до скорочення кількості робочих місць. Представники профспілок закидають майбутнім східним співгромадянам, що вони охоче дозволятимуть себе експлуатувати, оскільки західні та східні стандарти досі різняться, й вимагають запровадження рівних для всіх умов конкуренції.

Слід сказати, що досягти цього справді буде непросто, адже, приміром, при 48-годинному робочому тижні (у ФРН — 38—40 год., в інших країнах ЄС — 40—42 год.) зарплата в державах — нових членах ЄС — становить 13% від німецьких зарплат, а податок на прибуток — до 19% (у ФРН — 40%). Тим часом федеративна республіка робить найбільший внесок у казну ЄС, підтримуючи економіки слабших країн. Якщо ситуація не зміниться, німецька економіка сама собі викопає могилу.

Втім, Європейська комісія провела власні дослідження і запевняє, що небезпеки для старих членів спільноти немає, бо, за її прогнозами, вже першого після розширення року економіка західних країн зросте майже на 2%. І не треба забувати про ще одну велику перевагу — відкриття нових ринків виробництва та збуту продукції.

Тож Захід марно хвилюється: загалом йому не загрожують негативні наслідки розширення Європейського Союзу. Але вони неминучі для східноєвропейських країн — нових членів ЄС. Що для західних підприємств на Сході називатиметься «створенням сприятливого клімату для конкуренції», те для їхніх тамтешніх партнерів означатиме урізування державних соціальних витрат і закриття нерентабельних виробництв. Для великих мас населення це обернеться бідністю, а для багатьох підприємств — катастрофою.

Скажімо, фахівці прогнозують, що в Польщі після вступу до ЄС із 2 млн. аграрних господарств залишиться 100 тис. Навіть попри те, що ця країна одержуватиме від спільноти 40% допомоги на розвиток аграрного сектора. Але вона, як свідчить досвід, потрапляє до великих і багатих концернів, які обіцяють застосовувати новітні технології й сучасну техніку. Маленькі господарства приречені на розорення. Бо, крім іншого, вони навряд чи витримають конкуренцію дешевого західного імпорту, який негайно заполонить польський ринок.

Але не менш прикрі зміни очікуються і в польській галузі важкої індустрії, енергетичному та видобувному секторах з їх застарілою технікою та технологіями. Вже нині Європейська комісія вимагає закриття багатьох із них. Із усіма наслідками, що з цього випливають, зокрема втратою сотень тисяч робочих місць.

Такі самі проблеми мають й інші нові члени ЄС: частка безробіття у них висока, а продуктивність праці та стандарти життя низькі. Водночас, за прогнозами Європейської комісії, після розширення вже нинішнього року економіка країн — нових членів ЄС зростатиме удвічі швидше, ніж у західних сусідів. Уже 2004-го зростання сягне 4%. Брюссель, однак, нагадує про загрозу інфляції і високий дефіцит бюджету, що вже наступного року може стати проблемою, адже Пакт стабільності допускає його збільшення лише до позначки 3%.

Прихильники розширення ЄС на Схід як позитивний аргумент наводять приклад розширення Союзу на Південь. Або приклад Ірландії, де добробут населення в результаті приєднання зріс. Але вступ до ЄС східних сусідів відбувається за інших умов — на тлі дедалі більшого безробіття і спаду економіки. Навряд чи зможуть запобігти цьому й фінансові вливання — 40 млрд. євро щороку. Це крапля в морі, якщо порівняти, приміром, з інвестиціями уряду ФРН у свої східні землі — понад 1,2 трлн. євро за весь період, які й досі не поліпшили стану економіки.

Новачки, до вступу готові?

Запитання ну дуже цікаве, як сказав колись відомий сатирик-гуморист. Фахівці й аналітики на нього відповідають, користуючись показниками виконання умов Маастрихтських угод. Виконати їх вдалося лише трьом країнам-кандидатам — Естонії, Чеській Республіці та Словенії. І майже досягла їхнього рівня Литва. Дефіцит бюджету цих країн становить менше 3%.

Авторитетний європейський банк ДЕКА оцінює готовність новачків до вступу в ЄС за показниками, які мають 100 пунктів. Естонія, Чехія і Словенія набрали по 80 пунктів, що вважається цілком прийнятним для вступу в ЄС, оскільки, приміром, Греція вищих показників не досягла й досі. Більше проблем мають Польща, Угорщина, Словаччина, де спад економіки триває і радикального поліпшення, навіть попри велике бажання, тут найближчим часом не очікується.

Водночас самі майбутні члени ЄС щосили намагаються досягти критеріїв, за якими вони вже невдовзі будуватимуть і економіку, і добробут. Якщо після падіння «залізної завіси» східноєвропейські країни намагалися перейняти німецьку модель соціального господарювання, зокрема й оподаткування, то згодом вони почали відмовлятися від неї як занадто складної й неповороткої, запровадивши власну, яка стала прикладом для наслідування в інших країнах. Розуміючи, що фінансових вливань зарубіжних партнерів для розвитку недостатньо, вони намагаються створити для них привабливий інвестиційний клімат, радикально реформувавши насамперед податкову систему.

Західні економісти вважають, що східноєвропейські кандидати здійснили революцію у цій сфері, встановивши фіксовану ставку податку на прибуток. У різних країнах вона вища або нижча, але не перевершує позначки 19%, тобто прогресивна шкала не діє. А, скажімо, в Естонії підприємці не платять податків доти, доки вкладають одержаний прибуток у розвиток виробництва. У західних країнах рівень податкової ставки підвищується залежно від зростання прибутків. У Німеччині, приміром, вона сягає 40%.

Німці поки що без особливих успіхів вимагають від Європейської комісії змінити оподаткування в країнах-новачках ЄС, пропонуючи зробити його не меншим, ніж 20%. Вони вважають законодавство про оподаткування у країнах-кандидатах демпінговим. Залишити його таким, на думку уряду ФРН, було б несправедливо, адже старі члени ЄС субвестують нових. Але деякі інші західні країни відразу відреагували на зміни в податковому законодавстві східних сусідів: щоб убезпечитися від міграції власного капіталу на Схід і зберегти робочі місця, вони (зокрема Бельгія, Ірландія, а наступного року й Австрія) зменшують податковий тиск і на підприємців, і на фізичних осіб.

Втім, вступ до ЄС — лише початок роботи з утілення в життя умов Маастрихтських угод. Такий шлях пройшли й інші країни зі слабкими економіками, приміром, Ірландія, Греція, Португалія та Іспанія, в яких нині спостерігається зростання. Майбутні нові члени ще й не без амбіцій: вони вважають себе спроможними подолати труднощі, інтегрувавшись у клуб держав єврозони. Зокрема Естонія, що готова до цього найбільше, прагне якомога швидше перейти на спільну європейську валюту. Принаймні про це неодноразово заявляв президент естонського центробанку. Та й інші прибалтійські країни вже привели свої фінансові системи у відповідність до вимог, які пред’являються при вступі до ЄС.

Не лише країни-новачки, а й деякі західні спостерігачі вважають: ніщо не завадить запровадженню євро у десятці нових членів ЄС 2007 року, як це й заплановано. Водночас чимало економістів висловлюють стурбованість, попереджаючи про надто різний рівень економічного розвитку в східних і західних країнах. Це гальмуватиме здійснення єдиної фінансової політики, а уряди та емісійні банки будуть не в змозі вільно орієнтувати економічну політику на потреби власних країн. Експерти Європейського центрального банку вважають, що оптимальним є курс на конвергенцію і поетапне подолання економічних розбіжностей.

Поспішне запровадження євро може негативно позначитися передусім на економіці країн-новачків. Зокрема в галузі стабілізації фінансів і приведення їх у відповідність до умов Маастрихтських угод. До того ж, щоб увійти у валютний союз, недостатньо лише виконувати їхні критерії: слід запровадити західні стандарти рівня продуктивності праці та доходів на душу населення. Фахівці американського інвестиційного банку Merrill Lynch теж сумніваються у швидкому запровадженні євро в таких країнах, як Польща, Чехія, Угорщина, вважаючи, що це може статися навіть не 2007, а 2009 або навіть 2010 року.

Але, попри тверезі заклики й те, що офіційного прийняття нових членів до ЄС ще не відбулося, самі вони вже давно працюють над питанням вступу до валютного союзу. В перерахунку на єдину європейську валюту країни, котрі вступають до ЄС, мають в обігу 35—40 млрд. євро. І хоча це лише два відсотки від суми, яка є в єврозоні нині, та для країн-новачків запровадження єдиної європейської валюти значно важливіше, ніж вступ до ЄС. Адже з євро вони пов’язують надії на зростання і економіки, і добробуту.

Підстави для цього є: економіка східноєвропейських новачків уже інтегрована в європейську, а торгові контакти давно пов’язують їх як одне з одним, так і зі старими членами Союзу. Тим часом у прикордонних містах Східної Європи, де є товари на будь-який смак, а ціни набагато нижчі, ніж на Заході, за них уже давно розраховуються лише в євро...

«Коло друзів»

Цей вислів як стратегію нового партнерства для майбутніх сусідів ЄС запустив у вжиток голова Європейської комісії Романо Проді. Насправді «коло друзів» має стати потрійним колом захисту.

Насамперед ідеться про намагання заможної Центральної Європи убезпечити себе від потоку мігрантів із бідних країн. Хоч Європейська комісія запевняє, що небезпеки для старих членів немає: про намір перебратися на Захід заявив лише 1% опитуваних у східноєвропейських країнах. Але на Захід мігруватимуть освічені, перспективні молоді громадяни, не обтяжені сім’ями. Польща, приміром, стурбована міграцією лікарів і медсестер, яких уже бракує в її лікарнях. Тож Східна Європа може втратити висококласних фахівців.

Крім того, західні країни, з їхньою низькою народжуваністю, в такий спосіб до певної міри зможуть розв’язати демографічну проблему. Втім, надто великий потік приїжджих їм не загрожує. Як запевняють, приміром, фахівці Берлінського інституту економічних досліджень, навіть при повному відкритті німецького ринку сюди щороку прибуватиме щонайбільше 220 тис. осіб, а це для країни з 80-мільйонним населенням не так уже й багато. До того ж, за їхніми прогнозами, міграція сприятиме зростанню валового внутрішнього продукту. Але, незважаючи на такі переваги, західні країни ведуть переговори зі східними про те, щоб вони підписали угоду про реадмісію, тобто повернення нелегалів.

Нині старі члени поспішають розширити простір передусім власного економічного добробуту. Досягнути цього буде непросто, але, зважаючи на різницю в доходах громадян ЄС та його сусідів, це завдання не такого вже й далекого майбутнього. Третє коло має стати захистом від загрози тероризму й транскордонної злочинності. У зв’язку з цим нового значення набувають відносини з північноафриканськими державами, яких досі розглядали, радше, як сусідів другого класу.

З одного боку, ЄС приймає країни, близькі йому з політичної, економічної, культурної чи історичної точок зору. З другого — створюється кордон, за яким починається бідний світ. Але бідні сусіди — серйозний фактор ризику. Якщо люди житимуть у гідних умовах і бачитимуть перспективи вдома, тоді вони не залишатимуть рідних стін. Члени «клубу 25» у разі потреби поблажливо погоджуються, що іншим європейським країнам не можна просто відмовити в перспективах вступу до ЄС, тому вони шукають «нові можливості для співпраці».

Скажімо, для того, щоб спільно боротися з тероризмом чи транскордонною злочинністю, яка розвивається значно швидше, ніж добросусідські відносини. Нині поліція має новий головний біль — міжнародну автомафію. Іноземні крадії автомобілів стають дедалі винахідливішими, вони оснащені електронними пристроями. Приміром, у Німеччині розкрито вже не одну спробу викрадення авто 14-річними хлопцями — громадянами країн Східної Європи. Оскільки вони неповнолітні, то поліції не залишається нічого іншого, як власним коштом доправляти їх додому.

Зростає кількість злочинів, пов’язаних із торгівлею наркотиками, які завозяться з боку східних сусідів. І те, що вже навіть не викликає подиву, — торгівля живим товаром. Тому, скажімо, Німеччина, яка надто спокуслива для «підприємців» такого плану, вимагає запровадити стандарти посиленого контролю на нових кордонах ЄС. Водночас уряд ФРН не заявив про програми їх підтримки та захисту. Очевидно, про це мають дбати нові члени ЄС.

Утім, ці проблеми непорівнянні з іншими. Як відомо, Євросоюз, що незабаром стане найбільшим світовим ринком і чиїх умов ігнорувати не зможе ніхто, фактично оголосив торгову війну США, запровадивши проти них санкції. До речі, схвалені Світовою організацією торгівлі. Вони стали відповіддю ЄС на незгоду США скасувати антидемпінговий акт 1916 року, що надавав власним експортерам вигідніші умови, ніж ті, які мали європейські компанії, котрі поставляли продукцію на американський ринок.

Суть у тому, що американські експортні закони передбачають досить істотні пільги для власних великих експортерів. Антидемпінговий акт 1916 року був покликаний захищати американських виробників від конкурентної боротьби після Першої світової війни. Хоч він і вважався застарілим, однак давав можливість американським компаніям досить дозовано допускати європейських конкурентів на свій ринок. Їхня присутність жорстко регулюється запровадженням додаткових зборів. У разі конфліктів американські суди, керуючись американськими законами, завжди беруть сторону «своїх». Один з останніх прикладів — запровадження США підвищеного мита на імпортну сталь, у тому числі й виробництва країн — членів ЄС. Скасувати його вдалося лише після втручання СОТ.

Європейська комісія неодноразово, але безуспішно намагалася переконати США привести своє законодавство у відповідність до європейського. Однак цього не вдалося зробити. Тому, заручившись підтримкою СОТ, Союз запровадив санкції проти компаній США. Було складено список із 95 категорій американських товарів, на які запроваджується мито, — до 100%. До нього увійшли практично всі товари, що їх США поставляють на світовий ринок: від апельсинів до атомних реакторів. ЄС перестане підвищувати мито лише тоді, коли збитки від їх запровадження становитимуть для США 666 млн. доларів. Аналітики визнають, що санкції можуть стати наймасштабнішим пресингом на американську економіку за всю історію існування СОТ.

Однак США досить спокійно сприйняли запровадження санкцій. Та й нервувати заокеанським компаніям особливо нічого: американці займають домінуючі позиції на світових ринках і їм не обов’язково користуватися послугами саме європейських компаній.

У тому, що заходів у відповідь буде вжито, можна не сумніватися. Про це, зокрема, свідчить недавня часткова відмова американської компанії United Parsel Servise (UPS) від купівлі європейських літаків Airbus на суму 1,6 млрд. дол. Це величезний удар для концерну, що є для країн Євросоюзу головним виробником авіатранспорту. Доводиться лише гадати, яким іще європейським компаніям буде відмовлено в одержанні американських замовлень...

Тим часом днями німецькі газети опублікували інтерв’ю з комісаром ЄС із питань розширення на Схід Гюнтером Фергойгеном. Він висловив власне бачення того, що буде після першого травня, коли Європейський Союз прийме ще десять нових членів. Пан Фергойген виступає проти швидкого наступного входження решти європейських країн до ЄС і пропонує зробити перед цим паузу. На його думку, «нині важлива внутрішня консолідація, а не створення нових великих проектів щодо розширення на Схід. Союз має спочатку зростися, щоб розв’язувати власні нагальні потреби».

Комісар ЄС закликав європейські країни до розуміння і пояснив, що нові члени спільноти досягатимуть добробуту не з допомогою фінансових вливань, а з допомогою інвестицій, які неодмінно прийдуть до них.