Дія ембарго на російські мінеральні добрива, впровадженого з 1 липня 2019 р., безумовно, позитивно позначилася на підприємствах вітчизняного хімпрому.
Крім приватників, на початку серпня запустився навіть державний Одеський припортовий, що для ринку є справжнім дивом.
Однак не так усе гладко, як хотілося б, тому що баталії за український ринок мінеральних добрив перемістилися на інші майданчики. Так, в АМКУ раптом різко активізували антимонопольний розгляд проти одного з найбільших українських виробників добрив - холдингу "ОстХем" Дмитра Фірташа. І навіть заговорили про можливий примусовий поділ активів компанії, прецедентів чого в Україні немає.
Рішення з питання міндобрив АМКУ планує оголосити 3 вересня. Правда, експерти стверджують, що він обмежиться менш радикальними заходами, оскільки спроби впливу антимонопольників на нинішню ситуацію на ринку міндобрив (МУ), за який продовжують воювати російські лобісти й корпорації, можуть виявитися надто нарочитими. Адже, впровадивши ембарго на МД з Росії, Україна виграла тільки битву, але не війну.
Вже через місяць після набрання чинності ембарго ринок МД відчув опір, створюваний величезним лобістським ресурсом виробників із РФ. Доходить до того, що аграріїв умовляють не квапитися з купівлею української хімічної продукції, а радять дочекатися появи російської. Ніхто не сумнівався, що РФ докладе всіх зусиль, аби це сталося. Цікаво інше: як один із вагомих аргументів руху назад наводиться зміна українського уряду.
Помиляються. Перед новим КМУ, кандидатури міністрів якого саме розглядає президент, ставляться протилежні завдання. Та й який уряд відмовиться від бюджетоутворюючої галузі з експортними можливостями, десятками тисяч робочих місць по всій країні аж до прифронтових територій. Тим більше що процес відновлення цієї галузі вже йде.
Зіскочили з азотної "голки"
Першим звільнився від окупації ринок азотних добрив (АД). Спрацювало загороджувальне мито (діяло з квітня 2018 р.), після якого було рішення РНБО про блокування поставок АД з Росії. І це притому що рішення РНБО не дуже дотримувались, а мито навчилися оминати, завозячи добрива з РФ через треті країни.
У результаті, якщо за 2017 р., коли не було дійових обмежень, російські виробники завезли в Україну 1,6 млн т АД, то за 2018 р. - тільки 436 тис. т. З них 386 тис. т завезено за січень–лютий 2018 р.
І ніякого дефіциту на ринку, всупереч страшилкам лобістів російських корпорацій. Приблизно 4,1 млн т було спожито у 2017 і 2018 рр. Зате імпорт "просів" на 0,9 млн т (з 2,4 до 1,56 млн т), які й компенсували українські заводи.
Фактично, лише змусивши потіснитися виробників з РФ, хімічна галузь України, що простоювала, - ожила. Запустився "Дніпроазот", який уже зараз відправляє свою продукцію на експорт, хоча й не у великих кількостях - 20 тис. т карбаміду на місяць. Вийшли на проектну потужність черкаське ПАТ "Азот" і ПАТ "Рівнеазот". Запрацювало навіть ПАТ "Сєверодонецьке об'єднання Азот", розміщене у прифронтовій зоні. Навряд чи треба пояснювати, який важливий для держави та її керівництва економічний добробут людей, котрі мешкають на прифронтовій території.
Шанс для складних добрив
Історично так склалося, що близько 60% вітчизняного ринку комплексних добрив (КД) утримували росіяни. Він менший, ніж азотний, - 1,2–1,3 млн т, але ситуація у виробничій сфері значно гірша. ДП "Сумихімпром" і ПАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" (ДЗМДУ) не могли змагатися з РФ й перебували у стані повної зупинки виробництва.
Тепер, завдяки санкціям Кабміну щодо російської продукції, у них з'явився шанс вижити. ДЗМД уже випустив першу продукцію після дворічного простою. Чи встигнуть ці підприємства закрити діру, яка виникла після витіснення РФ? І чи є ця діра у принципі?
Імпорт комплексних добрив за 2018 р. (за винятком діамонію та моноамонію фосфату) становив 853 тис. т, із яких за перші чотири місяці 2018 р. було завезено 243 тис. т. Зате за перші чотири місяці 2019 р. в Україну завезено 517 тис. т КД. Причому завозили переважно з РФ (54%) і Білорусі. Судячи з бурхливої активності, до ембарго готувалися. Затоварювали склади. Чи може бути в такій ситуації дефіцит, або чого не довезли "росіяни"?
Потенційний дефіцит ринку - близько 336 тис. т (853–517), тобто росіяни не довезли близько 200 тис. т (60% ринку). Хто може це компенсувати ринкові? Якщо говорити про імпорт, то компенсаторами можуть стати традиційні поставки з Білорусі, Голландії, Фінляндії, Бельгії. Нам ще й подякують.
Але головне - нарешті можуть розправити плечі вітчизняні виробники КД. Потужність виробництва ДЗМД оцінюється в 15–16 тис. т на місяць. До грудня (чотири місяці) він може виробити 60 тис. т. "Сумихімпром" потужністю 40 тис. т за той самий час виробить 160 тис. т. Навряд чи варто очікувати якогось дефіциту і в найближчому майбутньому, і в рамках осінньої посівної.
Ціни, звісно, відрізнятимуться від цін російських виробників, які, по суті, з дармовими газом та калієм продавали нам КУ за собівартістю їх виробництва в Україні. Та, оскільки вітчизняні підприємства вироблять більше, рентабельність зросте, а собівартість знизиться, що не може не позначитися позитивно на їх відпускній ціні. Тому, як прогнозують експерти, цінова різниця не стане принциповим чинником у такому іпортозаміщенні.
Захист економічних інтересів
Сьогодні, після санкцій КМУ, виграно битву за майбутнє вітчизняного хімпрому, але боротьба ще попереду. Всі проміжні досягнення галузі мають тимчасовий характер. Чому? Тому що експорт добрив із Грузії в Україну вдвічі перевищує виробничі потужності Грузії, експорт із Литви в Україну в I кварталі 2019 р. становив рівно стільки, скільки імпорт із РФ в Литву. З Туреччини до нас іде селітра (заборонена до застосування в самій Туреччині), виготовлена з російського аміаку. Незрозуміло, звідки беруться надлишки добрив у Болгарії й Румунії для поставок в Україну. Це все країни - нетто-імпортери добрив, а отже, російські корпорації, для яких перемога у війні за український ринок є принциповим питанням, обходять мита й навіть ембарго Кабміну, використовуючи для поставок треті країни. Продукція з РФ, завдяки спеціально вибудуваній логістиці, потрапляє на наш ринок через країни, які не мають для цього ані потужностей, ані дешевої сировини.
Якщо не продовжувати захищатися, то Росія дуже скоро поверне собі український ринок, показавши, що Україна, фактично, беззбройна проти торгових маніпуляцій російських виробників. Навряд чи було б можливе щось подібне з поставками української продукції, які перебувають під санкціями уряду РФ, на російський ринок.
Новий уряд України муситиме йти далі в обстоюванні економічних інтересів держави, якщо справді буде розуміння, що таку важливу для нас галузь, як АПК, не можна залишати без сильного національного хімпрому. Навіщо залежати від чужих добрив, якщо Україна сама здатна забезпечити ними себе й навіть сусідів? Але для цього уряд, аграрії та хіміки мають опинитися за одним столом і виробити стратегію, що влаштовуватиме всі сторони.
Варіанти є. Їх підказує сучасна практика цивілізованих країн. Експерти пропонують або впроваджувати мита проти продавців з неринковою ціною на сировину (що почасти вже робилося стосовно міндобрив із РФ), або квотувати ринок для окремих країн.
І це по-європейському.