UA / RU
Підтримати ZN.ua

Економіка РФ: час усе ще на боці агресора

Пекельні санкції досі не печуть

Автор: Юлiя Самаєва

Центробанк Росії нещодавно оновив свій макропрогноз на наступні роки, покращивши очікуваний економічний спад до 3,5% цьогоріч (і ще до мінус 4% — 2023 року), підвищив очікування щодо інфляції до 13% на кінець 2022-го та 14% — наступного року й окреслив повернення до класичного, а не від’ємного, економічного зростання вже 2024-го. Треба віддати належне, росіянам вдалося розтягнути кризу в часі, пом’якшивши негативи в моменті. І це важливий сигнал для наших союзників, які досі розраховують дотиснути російську диктатуру санкціями.

Так, спад промвиробництва в РФ є максимальним за два роки, та це лише мінус 3%, обробної промисловості — трохи більш як 4%. Це, звісно, загальне по лікарні. Є пацієнти, яким геть недобре: виробництво авто — мінус 50% рік до року, деревообробне — мінус 20%, виробництво добрив — мінус 14%. Та й загалом зростання демонструють лише текстильники та фармацевти, але нічого кричущого. В такому режимі країна цілком може жити роками, якщо не десятиліттями, навіть продовжуючи війну. Але чи можемо роками чекати ми? Чи готові роками допомагати нам зброєю та грошима наші союзники?

Звісно, є чинники, що свідчать про стагнацію, яка насувається на Росію. Наприклад, російський центробанк не зміг дати чіткого сигналу щодо ключової ставки, причому навіть на найближчий час. У прогнозі на кінець року ставка — 10,6%, але буквально днями Банк Росії залишив її на рівні 7,5%, а наступного року планує, що вона буде 11, або 8, чи все ж таки 7,5, а може, навіть 6%.

Здавалося б, нічого критичного, прогнозування в нинішніх умовах у багатьох викликає труднощі, але центробанк, який розуміє, що відбувається з його економікою, може, принаймні, сказати, яким буде тренд: на підвищення чи на зниження. А от Банк Росії — не може, визнаючи, що не розуміє, які гроші потрібні будуть його економіці — дешеві чи дорогі. Чи потрібно буде стримувати бізнес-активність, а чи, навпаки, стимулювати? Чи доведеться утискати реальний сектор заради зниження споживчих цін, чи ні? Тобто центробанк РФ, який  точно розуміє, що насправді відбувається, не хоче оприлюднювати те, що йому зрозуміло, надсилаючи сумнівні сигнали ринку.

А як зазвичай реагує бізнес, коли центробанк перестає говорити з ним зрозумілою мовою? Він переходить у режим очікування тих часів, коли реальність буде більш проглядною. Безумовно, значна частина бізнесу в РФ якщо не де-юре, то де-факто належить державі, тому ладна спалювати газ собі у збиток, аби лише Кремль міг і надалі шантажувати ЄС на паливних ринках. Але є в РФ і цілком звичайний реальний сектор, який, за прикладом багатьох країн світу, регулярно бере участь в опитуваннях центробанку, фактично розповідаючи регулятору, як усе відбувається насправді, а не в прогнозах. Останнє таке опитування завершилося днями.

Насправді оцінки бізнес-клімату в Росії, що обвалилися після першого пакету санкцій, надалі щомісяця ставали дедалі оптимістичнішими — реальний сектор вчився працювати в умовах обмежень, призвичаювався, знаходив можливості й лазівки. Проте у жовтні, після шести місяців зростання, оцінки бізнес-середовища знову скотилися до від’ємних значень, причому негативно реальний сектор сприймає вже не лише поточну ситуацію, а й перспективи. Найбільш негативно налаштовані російські будівельники й торговці.

Зменшився попит і на нерухомість, і на товари широкого вжитку. Окрім автодилерів, найбільше відчули кризу продавці меблів (-33% рік до року), побутової техніки (-19% р/р), одягу (-11% р/р), ліків (-8%). Щоб оцінити бізнес-активність загалом, можна глянути на канцтовари — ту частину витрат, яку найпершою урізають фірми, щоб заощадити гроші, а їх продаж як обвалився у квітні на 45%, так і меншає щомісяця відсотків на 10–15.

Не надто сповнені оптимізму й російські аграрії, які все ж сподівалися, що «зернова угода» виборе їм хоч якісь поступки в санкціях, але втратили ці надії, коли РФ вирішила вийти з угоди заради чергового шантажу.

Звісно, зменшення попиту на торговельні обмеження впливає й на обсяги виробництва. Десь починаючи з травня обсяги загалом почали зростати, а очікування були дуже оптимістичними. Але з початку жовтня фізичний випуск зменшується, причому в усіх основних видах економічної діяльності. Досить відчутно це в уже згаданих роздрібній торгівлі та серед виробників, особливо споживчих і проміжних товарів. Ні, це не велика депресія, не фінансовий колапс, але кожен п'ятий учасник опитування каже, що в найближчі три місяці планує скорочувати виробництво. Це рівень осені 2020 — другої хвилі COVID-19, а не першої — коли все обвалилося в прірву.

Тобто насправді країна дуже далека від катастрофи навіть у розумінні середньостатистичного європейця, що вже казати про росіян, третина яких десятиліттями жила в умовах дефіциту та безгрошів’я.

Так, під час останнього оновлення центробанк РФ забув сказати, наприклад, що на росіян чекає майже 10% підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, яке має додати інфляції кілька відсотків, або про довготривалі ефекти мобілізації. Російські компанії, особливо будівельники та виробники, вже скаржаться в тому-таки опитуванні, що мобілізація призвела до браку кадрів. Насправді аналітики російського центробанку також зазначають, що в перспективі мобілізація призведе до обмеженої пропозиції при збереженні попиту, а отже, до зростання зарплат та збільшення інфляції.

За таких умов Банк Росії буде змушений підвищувати облікову ставку, а не кокетувати з ринком. Та й прогнозні дані щодо падіння ВВП теж, найімовірніше, буде переглянуто. На початку кризи вони ж рахували, що втрата п'ятиста тисяч трудових мігрантів стане країні у 1% економічного зростання на рік, — чому ж зараз не доплюсовують до таджиків, які поїхали, мобілізованих? Або принаймні не пояснюють, яке економічне диво має статися в РФ одразу після нафтового ембарго та заборони на нафтопродукти, щоб нівелювати спад у експорті, виробництві й попиті разом із втратою працездатного населення та розвернути всі ці песимістичні тренди назад, до економзростання, вже 2024 року?

Але навіть якщо всі ці тренди посиляться, це однаково буде дуже далеко від дійсно скрутного становища, принаймні, порівнюваного з нашою втратою ВВП, міграційною кризою, інфраструктурними збитками та перспективами багаторічного відновлення. Недостатньо агресивна санкційна політика затягує війну в Україні, збільшуючи і її втрати, й видатки її та її союзників. Що насправді є вигідним для Росії, запас фінансової міцності якої дає їй змогу вести війну роками, завдаючи Україні не лише прямих збитків, а й непрямих — у вигляді зростання інфляції, пригніченого попиту, електоральних збурень, секторальних криз і бюджетних дефіцитів у наших союзників. Власне, усвідомлення того, що час наразі на боці РФ, є принципово важливим для нашої спільної перемоги.

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.