Крах економічної системи світобудови, у центрі якої перебували представники капіталістичного й соціалістичного таборів, а на периферії маячили країни «третього світу», змусив натуралістів від економіки взятися за створення нової класифікації. Причому, як показала недавня стаття в часописі The Economist, цей процес не завершено й досі. Немає ні усталеної термінології, причому як в англійській, так і в російській мовах (відмінності між «тими, що розвиваються» і «тими, що формуються», або «новими» економіками можуть пояснити лише дуже великі фахівці), ні польових визначників для нерозпізнаних економічних об’єктів. Так, із моменту введення на сторінках цього часопису індексів нових ринків минуло вже десять років, проте в редакцію досі надходять запитання стосовно принципу добору країн у цю категорію.
За версією редакції, у цей перелік входить 25 країн: Китай, Гонконг, Індія, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Таїланд, Аргентина, Бразилія, Чилі, Колумбія, Мексика, Перу, Венесуела, Єгипет, Ізраїль, Південна Африка, Туреччина, Чехія, Угорщина, Польща та Росія. Замаскувати штучність такого розподілу ніхто й не намагається. Адже країни, що входять у цей список, не можна об’єднати ні сумірними показниками ВВП, ні швидкістю його приросту, ні іншими формальними ознаками. Приміром, Туреччина є членом ОЕСР, відомої як закритий клуб багатих країн, але The Economist її однаково класифікує як «нову економіку», аргументуючи це низьким рівнем турецького ВВП на душу населення. І відразу сам відзначає, що в Гонконгу й Сінгапурі цей показник навіть вищий, ніж в Італії, що не заважає вважати ці азійські країни такими, «що формуються». У даному випадку причиною є чистої води суб’єктивізм: фахівцям з економічної систематики легше знехтувати такими статистичними артефактами, чим рознести, приміром, Китай і Гонконг у різні вагові категорії.
Утім, фахівці Morgan Stanley пішли й на це, хоча б стосовно Гонконгу й Сінгапуру. Їхній список країн з економіками, що формуються, теж включає 25 держав, і серед них теж немає України. Зате там є Йорданія, Марокко й Пакистан, але немає Чилі. А ось у класифікації МВФ, що нараховує 33 «виникаючі» економіки, Україна таки значиться. Як і Нігерія, Шрі-Ланка, Болгарія, Греція, Катар й Еквадор. З особливою уїдливістю британські журналісти відзначають, що МВФ «перевів» Південну Корею, Гонконг, Сінгапур і Тайвань із «підготовчого класу» в «основну групу» в травні 1997 року, буквально напередодні азійської фінансової кризи. Як, утім, і Мексику прийняли до лав ОЕСР 1994 року, напередодні «текілового» обвалу.
Усвідомлюючи всі недоліки таких градацій, працівники редакції кілька років тому запропонували принципово нову класифікацію національних економік. Країни, що характеризуються найшвидшими темпами зростання, такі, приміром, як Індія і Китай, запропоновано називати прогресуючими. Багаті країни, і передусім США, запропонували зарахувати в «параноїдальні» — через їхній панічний страх перед конкуренцією з прогресуючими економіками. А ось найбіднішим країнам поставили діагноз «паралізовані». За версією The Economist, у цей розряд входить багато африканських країн...
Чому ця класифікація не прижилася, журналісти пояснювати не стали. Зате цілком очевидно, що термін «перехідні економіки», такий популярний у перші роки після розвалу соціалістичного табору, вже відійшов в історію. Адже ті країни, які справді до чогось «переходили», давно вже перейшли.