Теорію про добре і погане польське безробіття розвиває польський професор, викладач Центральноєвропейського університету у Будапешті Яцек Ростовскі. Згідно з цією теорією, «добре» — безробіття макроекономічне, яке є наслідком рестрикційної (обмежувальної) макроекономічної політики. Професор Ростовскі вважає, що «його результати корисні, бо воно зменшує інфляцію, зміцнює дисципліну праці, змушує реструктурувати окремі фірми і цілі галузі, послаблює позиції профспілок та монополістів». Натомість «погане»— мікроекономічне безробіття, яке виникає через різні обмеження на ринку праці, що збільшують для працедавців кошти на працевлаштування чи звільнення робітників.
Згідно з даними Головного статистичного управління, сьогодні в Польщі не мають роботи 2,8 млн. людей. Серед безробітних більше жінок — 1,55 млн., ніж чоловіків — 1,25 млн. На кінець минулого року 80% їх не мали права на допомогу безробітним.
Найвищий рівень безробіття (24,5%) зафіксовано у Вармінсько-мазурському воєводстві, на північному заході Польщі, — колишні прусські території було заселено по війні поляками із втрачених східних територій та українцями — жертвами акції «Вісла». За часів розвинутого соціалізму там так і не з’явилося значущого сектора промисловості, а отже основним місцем праці були польські «радгоспи», які тут називалися «пегеерами» (від PGR). Ненайкраща ситуація і на тій території, звідки виселили українців, тобто у південно-східних воєводствах, бо попередній господар землі був фактично «вирваний з неї з корінням», а нові поселенці не мали при соціалізмі можливості стати справжніми господарями. Проблемним регіоном є також шахтарський Шльонськ на південному заході, зрештою — теж землі, які віднедавна належать сучасній Польщі. Та побили рекорди з безробіття окремі райони Західного помор’я (найбільше місто регіону — Щецін), де його рівень сягає 33%.
Найнижче безробіття зафіксоване у Варшаві — 3,3% та Познані — 3,4%. Таким чином, середній рівень безробіття у Польщі на початок літа нинішнього року сягнув 15,8%.
У рапорті про безробіття, підготовленому газетою «Жечпосполіта» за матеріалами державного управління працевлаштування, зазначено, що найпопулярніші професії серед безробітних — продавці, слюсарі, кухарі, мулярі, швачки, прибиральниці, будівельники, автомеханіки та різноманітні референти. Натомість немає зареєстрованого безробіття серед художників, астрологів, біомасажистів, фізиків, ілюзіоністів, лікарів та слуг.
Та, крім самого рівня безробіття, поляків лякає ще й динаміка його зростання. Щоправда, сухі цифри нерідко дратують різних аналітиків: суспільствознавців, економістів, публіцистів тощо. Часто важко буває з ними не погодитися. Наприклад, той факт, що найбільшу групу серед безробітних (приблизно третину) становлять молоді люди віком до 24 років, мав би лякати. Але, з другого боку, можемо бачити й на прикладі нашої країни, що серед молоді є багато так званих «безробітних» з квадратними голеними потилицями, які їздять у дорогих іноземних автомобілях, користуються мобільними телефонами і харчуються в дорогих ресторанах. У Польщі, на відміну від України, багато їх реєструються як безробітні на випадок клопотів з органами правопорядку, а інколи — для отримання пільг «із безробіття».
Та їх, звичайно ж, менше, ніж селянських синів, прив’язаних до батьківських господарств, або випускників професійно-технічних училищ, котрих учили обслуговувати техніку, яка швидкими темпами виходить з ужитку в модернізованих підприємствах. Серед безробітних майже 168 тисяч — випускники шкіл та професійно-технічних училищ. З-поміж усіх зареєстрованих безробітних 37% — «петеушники», 33% мають середню та неповну середню освіту і тільки 2,6 % — випускники вузів.
Недаремно ж 44% безробітних — це мешканці села, де часто в радіусі 50 кілометрів не знайдеш ніякої роботи. Час від часу польські ЗМІ описують драматичну ситуацію на селі, зазначаючи, що багато молодих людей не можуть навіть запланувати власного одруження через відсутність грошей на це та на утримання майбутньої родини. Не набагато краща ситуація і в малих містечках, звідки намагаються втекти до великих міст або за кордон усі, хто тільки може.
У грудні 2000 року на одну пропозицію роботодавця припадало в середньому 88 безробітних, 45% яких — люди, котрі шукають роботу вже більше року. При втраті робочого місця бюджетники переважно отримують дві середні зарплати, ще пів року вони можуть отримувати допомогу з безробіття (близько 110 дол.) — а далі що? Найбільша проблема родин, які не мають засобів для існування, — дорожнеча утримання житла: квартплата, світло, газ і т.д. Разом набігає досить висока сума (часто — третина пересічної пенсії чи низької зарплати). Чимало людей, котрі заборгували за оплату комунальних послуг і не зуміли захистити себе перед судовим виконавцем, — опинилися на вулиці. Тому багато безробітних водночас і бездомні. На задвірках залізничного вокзалу «Варшава-Центральна» чи перед Костелом капуцинів щодня можна побачити довжелезні черги бездомних-безробітних, які очікують на безкоштовне частування від церкви або доброчинних організацій. Більшість їх приїхали до столиці з різних населених пунктів країни, де вони не мали б шансу навіть на таку «шару».
Ще однією проблемою, яка супроводжує безробіття, стає зростання апатії та депресивний стан у людей, які довго не можуть знайти роботи. Дедалі більше з’являється людей, котрі вже не хочуть працювати, прибуває й тих, хто ще ніколи не працював, потрапивши відразу з навчального закладу до лав безробітних.
Окрему категорію становлять люди, які вже звикли жити з соціальної допомоги і вважають, що їм взагалі «не вигідно» працювати. В одному з районів з високим рівнем безробіття 40% анкетованих місцевим відділенням працевлаштування заявили, що взагалі працювати не планують. За даними Міністерства праці, у 2000 році соціальною допомогою за статтею «безробіття» скористалося 708 649 родин. При цьому преса неодноразово витягувала «на світ Божий» різні скандали, пов’язані з безладдям, яке панує в системі надання цієї допомоги. Найгучнішими були справи призначення соцдопомоги відомому злочинцеві (грабунки та квартирні крадіжки) на кличку «Садист».
«Вигідно» залишатися безробітним і тим, хто насправді працює, але, так би мовити, «на чорно». Інколи отримувати свою допомогу з безробіття вони приходять у робочих комбінезонах прямо з будівництва, де нелегально працюють.
Стосується це й тих офіційно безробітних, котрі їздять на заробітки за кордон — переважно збирати врожаї овочів і фруктів у багатих європейських країнах. Відомий соціолог Едмунд Внук-Ліпіньскі вважає, що «надто розвинута система допомоги веде до послаблення мотивації. Безробітні вважають, що оскільки їм допомагають, то вони не зобов’язані давати собі раду самі». Більше того — вони дедалі гучніше домагаються зовсім не праці, а все вищої допомоги з безробіття. Протести безробітних стають дедалі радикальнішими — вуличні маніфестації, окупаційні страйки різних державних установ, а то й блокування роботи приватних фірм.
У Польщі їх називають «сиротами пеерелю» (від PRL — Польська Народна Республіка), про них дбає держава, католицька церква, час від часу — політичні партії. Майже три мільйони людей — це велика частина виборчого електорату, тож не дивно, що у передвиборних програмах усіх партій міститься розлогий абзац про «боротьбу з безробіттям» (найменш експонований, мабуть Унією Свободи, бо «сироти пеерелю» ненавидять Лешека Бальцеровича як «батька трансформації»). Щоправда, цю «боротьбу» різні партії бачать по-різному. Ліберали і центристи виступають за зменшення коштів на працевлаштування та звільнення працівників, обмеження зобов’язань працедавця щодо працівника, що мало б пожвавити стосунки на ринку праці. Натомість радикали, як ліві так і праві, під впливом профспілок вимагають від держави дедалі більших соціальних гарантій для працівників за рахунок працедавців, що, у свою чергу, не додає ентузіазму керівникам підприємств, а найбільше — приватних фірм. Статистика свідчить, що кожна четверта фірма у Польщі наймає або наймала працівників «на чорно». Чи змінять цю ситуацію найближчі (23 вересня) парламентські вибори і новостворений уряд — покаже час, але серед знавців проблеми песимісти переважають.