Будинок Європейського центробанку у Франкфурті. Хто стане тут господарем? |
Раніше, як 2004 року, економіка зони євро не відновиться. Такий невтішний прогноз виклав Європейський центральний банк у своєму грудневому звіті напередодні Нового року — п’ятого в житті молодої європейської валюти. 11 країн Європи, котрі скріпили себе єдиним валютним простором, змушені нині стійко переживати проблеми «зростання» й «виховання» євро, які проявляються в постійних розбіжностях циклів економік країн-засновників. Не секрет: якби євро з перших днів стояв на ногах твердо й упевнено, інші європейські країни серйозно думали б про приєднання до єврозони. З чотирьох держав—членів Європейського Союзу, котрі залишилися поза спільним валютним клубом, найпривабливішою, звісно, виглядає Великобританія, яка вже багато років важко розмірковує й поки що ностальгійно тримається за рідний фунт стерлінгів.
Невідомо, чи проводитиме британський уряд запланований на наступний рік референдум із приводу вступу країни до зони єдиної валюти. За останні місяці противників і прибічників євро у Великобританії ані зменшилося, ані додалося: перших — 54%, других — 37%. Факт, який, у принципі, загрожує відстрочкою волевиявлення народу на невизначений час.
Найсвіжіше дослідження настроїв у лондонському Сіті показало: більшість головних гравців фінансової індустрії країни, хоч як це дивно, зберігають нейтралітет щодо приєднання до єдиної євровалюти. Єдине, чого справді не хочуть банкіри й бізнесмени, — це триваючої невизначеності. Вони побоюються, що технічні навики, набуті в момент запровадження євро на континенті, може знівелювати час, якщо уряд Тоні Блера й надалі відкладатиме рішення про євро.
Доля молодої валюти складається по-різному. На життєвому шляху переважають терни, тобто падіння курсу щодо інших світових валют. Але бувають і підйоми, часто несподівані й, на жаль, короткотермінові. Останній, приміром, спостерігався в першій декаді грудня.
Ще наприкінці листопада міжнародні інвестори дуже скромно оцінювали перспективи інвестицій в економіку зони євро. (Цікаво, що 80% всіх американських інвестицій у Європу припадають на частку Британії). Занадто низькі темпи зростання та внутрішні протиріччя не викликали почуття впевненості в завтрашньому дні. Попри те, що інфляція впала до 2,2%, до «стелі» цього макроекономічного показника, встановленого Європейським центробанком, однаково недалеко. Останнього тижня листопада паритет із доларом було втрачено, і євро вже коштував 0,992 дол. Інвестори вдалися до тактики очікування та за традицією орієнтувалися на показники заокеанської економіки, де зростання в третьому кварталі виявилося вище від прогнозованого й досягло 4% ВВП. Проте ознаки економічного одужання в США виглядали не вельми переконливими. А події 6 грудня — стрибок рівня безробіття до 6% і відставка міністра фінансів Пола О’Ніла несподівано знизили курс долара. Таким чином, курс єдиної євровалюти досяг найвищого за три роки рівня — 1,0257 дол. за євро.
На думку фінансових експертів, необхідні для залучення грошей у Європу важелі повністю знаходяться в руках Європейського центрального банку. Коли 5 грудня комітет з монетарної політики ЄЦБ зібрався на своє щомісячне засідання, вибір у франкфуртських банкірів був невеликий: підтримка інвесторів або боротьба із дедалі зростаючою інфляцією. Вони вибрали перше, ухваливши довгоочікуване рішення щодо зниження відсоткової ставки за банківськими кредитами, і відразу — на 0,5%, до рівня 2,75%.
Проте економічні аргументи далекі від оптимістичних. У своєму грудневому звіті ЄЦБ знову знизив прогнози економічного зростання зони євро. Нинішнього року приріст сукупного ВВП досягне лише 0,6—1%, наступного — 1,1—2,2% (проти заявлених у липні 3%). Причин того чимало. Загальний спад світової економіки спричиняє скорочення споживання, а отже — зменшення частки експорту. Це завдає досить відчутного удару по промисловості країн єврозони, і передусім по Німеччині, найбільшій в Європі та третій у світі економіці. До того ж європейці перебувають сьогодні у важкому чеканні «вирішення» іракського питання. Якщо війна розпочнеться — ціни безумовно піднімуться. А 70% споживаного палива Європа імпортує...
Хоч які б були успіхи-неуспіхи євровалюти, байдужими вона не залишає нікого. Європейські обивателі скорботно стежать за власними гаманцями, які несподівано швидко худнуть через зростання цін. Їхні безтурботніші співгромадяни зайняті збиранням євромонет із різних країн, аж до ватиканських із зображенням Папи Римського, які, кажуть, мають особливий попит серед католиків усього світу. А головні спостерігачі — англійський фунт і американський долар — уважно придивляються до підростаючої «дитини»: перший — як до потенційно можливої «сестри», інший — як до вічного майбутнього суперника.
Тим часом безпосередні «творці» євро, котрі сидять у різних європейських столицях, занепокоєні вибором її майбутнього «розпорядника»: у травні 2003 року Вім Дуйзенберг, нинішній президент Європейського центробанку має піти у відставку. Хто стане його наступником — поки що невідомо.
Ще 1998 року, при заснуванні ЄЦБ, лідери країн, які входять у зону євро, були змушені, поступаючись натиску французького президента Жака Ширака, укласти з ним певний «джентльменський договір». Як-от: голландця Віма Дуйзенберга на другу половину терміну в ЄЦБ замінить французький кандидат. Уже тоді найімовірнішим претендентом вважався Жан-Клод Тріше, голова Банку Франції. Відтоді, проте, багато чого змінилося, і переїзд мсьє Тріше з Парижа до Франкфурта сьогодні проблематичніший, ніж будь-коли раніше.
Триваючий скандал навколо Credit Lyonnais, колишнього державного банку, дедалі глибше втягує главу центробанку в свою орбіту. На початку нинішнього року вже здавалося: мсьє Тріше нарешті позбавиться необхідності відповідати перед судом про свою роль у фінансовому краху банку Credit Lyonnais у середині 90-х, під час його директорства в казначействі Франції. Проте в липні ці надії випарувалися, оскільки суддя, котрий веде розслідування, оголосив: банкір постане перед судом у справі про шахрайство на початку наступного року. Його обвинувачують у публікації фальшивої інформації, яка вводить в оману та яка лише збільшила шкоду, завдану крахом Credit Lyonnais, оціненим у 16 млрд. дол. Історію цю, до речі, у Франції називають скандалом «а-ля Енрон» того часу.
Біографія самого ж Credit Lyonnais — найстарішого банку Франції, лідера на ринку споживчих кредитів, із 6 млн. клієнтів, 1800 відділеннями по всьому світу й 16% французького фінансового ринку (третього в Європі), із ринковою капіталізацією в 19 млрд. євро — в середині грудня логічно завершилася. Як найпроблемніший банк країни в останні роки, він нарешті влився в інший, здоровіший фінансовий організм. Credit Agricole, другий за обсягом капіталу банк Франції, у результаті кількох покупок придбав контрольний пакет акцій Credit Lyjnnais (38,6%) за 19,5 млрд. євро (по 56 євро за акцію), обійшовши в торговій баталії перший банк країни BNP Paribas. З яким, до речі, новостворений у результаті злиття банківський велетень боротиметься за місце номер один в єврозоні.
Якщо до весни Жан-Клод Тріше швидко й обгрунтовано не доведе свою невинність, конкурс на президентство в ЄЦБ оголосять знову. Бо пляма на репутації не дозволить славетному банкірові претендувати на посаду глави другого в світі центрального банку. Імена інших потенційних кандидатів, як від Франції, так і решти європейських країн, сьогодні вже активно обговорюються в європейських коридорах влади. Серед них: Жак де Ларозьєр, послужний список якого включає в минулому посади голови Банку Франції, управляючого директора МВФ і президента ЄБРР; Паскаль Ламі, комісар Єврокомісії; Жан Лемьєр, нинішній президент Європейського банку реконструкції та розвитку; Крістіан Нойєр, колишній віце-президент ЄЦБ. Із нефранцузів на місце можуть претендувати: Антоніо Фазіо, глава Банку Італії; Отмар Іссінг, головний економіст ЄЦБ (із Німеччини) та Сіркка Хемелайнен, член Ради директорів ЄЦБ від Фінляндії.
Хоч би хто змінив «непокірливого» й самовпевненого Віма Дуйзенберга, йому дістанеться нелегка спадщина. Європейський центробанк знаходиться під вогнем критиків як у середині єврозони, так і поза нею. І передусім за те, що не зміг надати необхідну підтримку економікам у період глобального спаду. Тому новий президент буде змушений знайти спосіб зміцнити довіру, що похитнулася, як до очолюваної ним структури, так і до самої «дитини» на ймення євро.