Протягом минулого року основним ціноутворюючим чинником на світовому ринку нафти були очікування військових дій проти Іраку. Як експортери, так й імпортери активно готувалися до пов’язаного з цим неминучого скорочення поставок близькосхідної нафти. Держави — члени ОРЕС, на частку яких припадає близько 40 відсотків усієї нафти, що видобувається на планеті, декларували свою готовність навіть за найнесприятливіших розкладів утримати ціну в коридорі 22—28 дол. за барель. Проте цей коридор виявився пробитим і без оголошення воєнних дій. Для цього цілком вистачило півторамісячного страйку нафтовиків Венесуели, яка ще недавно за видобуванням нафти посідала третє місце в картелі.
Наслідки цього страйку виявилися катастрофічними не тільки для економіки самої Венесуели, яка, за найскромнішими підрахунками, зазнала збитків на 4 млрд. дол. На біржах Нью-Йорка, Лондона й навіть Токіо ціна барелі нафти зашкалила за 30 дол., перевищивши торішні показники на 45 відсотків. У зв’язку з цим міністрів країн—членів ОРЕС, котрі недавно збиралися на свою чергову конференцію, було терміново скликано у Відень для проведення так званої неформальної зустрічі. Результатом їхнього чотиригодинного спілкування стало рішення про збільшення квот на 1,5 млн. барелей на день. Проте світові ринки досить мляво відреагували на це повідомлення, й очікуваного зниження цін не було.
Учасники торгів визнають за краще орієнтуватися на слова міністра енергетики й гірничорудної промисловості Венесуели Рафаеля Раміреса, котрий повідомив, що в «найкритичніші моменти» видобування нафти в країні скорочувалося з 3,2 млн. до 200 тис. барелей на день. У результаті вперше за сто років Венесуела була змушена імпортувати бензин. Правда, нині справи в країні помалу налагоджуються і щоденні обсяги видобування вже сягнули 800 тис. барелей. Проте дефіцит досі становить близько 2,5 млн. барелей на день, і рішенням ОРЕС цю дірку законопатити поки що не вдалося.
Власне, йдеться, переважно, не про самі квоти, які країни — члени ОРЕС благополучно порушують. Зокрема, тільки торік у грудні, попри страйк у Венесуелі, сумарну квоту, за даними Middle East Economic Survey, було перевищено майже на мільйон барелей на день. Тож загалом картель у грудні минулого року видобував майже 23 млн. барелей на добу, а з урахуванням збільшення квоти цей показник сягне 24,5 млн. — трішки менше 25,5 млн., зареєстрованих пікового 2000 року. І все-таки, запаси нафтопродуктів США впали нині до найнижчого за останні 26 років рівня, і настрій на біржах близький до панічного. Адже істотно збільшити обсяги поставок нафти з країн — членів ОРЕС може практично лише Саудівська Аравія, яка заявила про це вустами свого міністра нафтової промисловості Алі аль-Наїмі. Більше того, на двосторонніх переговорах із міністром енергетики Південної Кореї саудівська сторона пообіцяла збільшити свій імпорт нафти в Південно-Східну Азію на 17 відсотків понад усі обумовлені квоти, якщо дефіцит енергоносіїв гальмуватиме пожвавлення економіки регіону, яке нарешті почало вимальовуватися.
І все-таки численні запевнення так і не викликали зниження цін до заданих параметрів. Нинішні заходи покликані лише закрити венесуельську «дірку» в світовому нафтовому басейні й навряд чи будуть ефективними в разі війни з Іраком. До речі, ще недавно західні аналітики переймалися питанням, чи може хоч щось зупинити президента Буша на дорозі війни. Тепер відповідь звучить уже не настільки категорично заперечно. Проте стверджувати, що венесуельським страйкарям удалося запобігти війні, мабуть, зарано.
Минулого тижня в західних ЗМІ мусувалися чутки про резервний нафтовий фонд у 150 млн. барелей, що його протягом останніх кількох місяців таємно нагромаджували сім країн—членів ОРЕС, включаючи Саудівську Аравію, Кувейт й Іран. Використання цих запасів у разі війни Іраком покликано не допустити позамежного зростання цін і втримати ситуацію на світових ринках під контролем. Правда, аналітики не поспішали повірити в цю анонімну інформацію — аж надто великі масштаби нібито існуючого фонду, щоб його можна було створити непомітно. І, судячи з недавніх заяв генерального секретаря ОРЕС Альваро Сільви Кальдерона, йдеться не стільки про стратегічний запас, скільки про потенціал виробництва й потужності родовищ. Правда, і цей потенціал виглядає не настільки переконливо...
Зате несподіваним джокером судилося стати нафтовій промисловості Росії, до обмеження експортних поставок якої ОРЕС у недавньому минулому доклав стільки зусиль. Розширення експорту російської нафти, яке ще недавно таврували як відверте прагнення до наживи будь-якою ціною, тепер, за словами генсека ОРЕС, є «прагненням до співробітництва з метою стабілізації світового ринку нафти».
Аналогічне «прагнення» виказує також Мексика, яка вже заявила про збільшення обсягу видобування нафти ще на 120 тис. барелей на день — на додачу до 100 тис., заявлених наприкінці минулого року. Невідомо, чи вистачить усіх цих заходів в умовах майже неминучої війни, проте в мирний час вони справді можуть відіграти стабілізуючу роль.