…До вчительки однієї з початкових шкіл у лісовому селі ходило лише п’ятеро дітлахів від семи до десяти років. І ось якось у вересні, коли початок навчального року збігся з грибним сезоном, бідна, як і всі селяни, вчителька не витримала й прийняла рішення. Закрила на тиждень школу і почала вчити дітей... збирати гриби.
Та, як людина інтелігентна, вчителька пішла далі: за погодженням із райспоживспілкою (коопспілка у Білорусі ще живе, хоча й не процвітає), жінка відкрила в селі грибоварний пункт, куди свої гриби здавали школярі та їхні батьки. У результаті доярки й трактористи за десять днів отримали на цьому пункті більше, ніж за півроку в колгоспі; учителька, попрацювавши грибоваром, нарешті побачила, що таке справжня зарплата. На уроки діти з’явилися в обновках.
Ось так звичайний навчальний заклад перетворився на школу виживання. Коли держава полишає своїх громадян, дорослих і дітей, вони йдуть у природу, знаючи, що вона їх підтримає.
Які різні шляхи...
Збирання як давня і примітивна форма господарської діяльності людини в середні віки уживалася в білорусів із досконалими формами державного ладу. Воно не суперечило цивілізації, не збіднювало природу. Завдяки вельмишановному грибу Білорусь зберегла ліси, тоді як Європа зі своїми розправилася, позбулася полювання, поклалася на землеробство й тому періодично потерпала від неврожаю та голоду. Білоруси ж «по-чорному» не голодували ніколи. У полі вимокла бульба — у лісі наллється горіх. Замість м’яса майже завжди гарантований гриб. Сад не дав яблук — болото подарує журавлину.
Європа вдосконалювала землеробство, проводила меліорацію. Білоруси чекали грибного дощу, шукали грибні місця, обожнювали грибну піджарку. Там до неба підняли технологію продукуючого господарювання на землі, тут, як у давнину, віддають перевагу привласнюючому господарюванню (і тому жорстоко залежать від небес). Там — продовольчий достаток, тут — у кого дітки, у того й ягідки, а хто самотній і немічний, у того хліб і вода. Отож сусіди-литовці йдуть у НАТО, білоруси йдуть «у гриби». Сусіди-поляки йдуть у Європу, білоруси — «у ягоди».
У середині 90-х років збирання в Білорусі знову набрало сили. Через бідність продовольчого ринку гриби та ягоди стали товаром і піднялися в ціні. Виникли фірми зі скупки «лісових дарів» у населення, перепродажу всередині країни і за кордон. Цим бізнесом зайнялося навіть управління справами президента. Та збирання, ставши народногосподарською галуззю сучасної Білорусі, свідчить про первісний стан її економіки, про відсутність у суспільстві екологічної свідомості, про крайнє зубожіння народу.
Отримавши шанс, прихований у лісі, і вирішивши якнайшвидше покласти його в кошик, білоруси озброюються сапками, гребінками, що шкребуть і рвуть ягідники та грибницю, знищують мох і підлісок, скорочують життя березам і соснам. Та чи помічає при цьому білоруський народ, що самим збиранням він принижений до рабського становища? Йому, як ми бачили, насамперед треба вижити, треба їсти, одягти дітей. Тільки щастя немає в тих, хто мусить ходити лісом, не помічаючи його краси, дивлячись лише під ноги.
Збирання та здоров’я
Головний заготівельник усього дикорослого продовольства країни Білкоопспілка так сформулювала своє завдання: забезпечити свої підприємства сировиною для промислової переробки, наситити підприємства громадського харчування товарами власного виробництва. Технологія переробки давня, як і сама сировина: варіння, соління, квашення, консервування. На внутрішнє споживання йде 90% заготовлених грибів та ягід, за кордон — 10%. Білкоопспілка забирає в населення 70—80% ягід і 20—25% грибів, оскільки гриби сільський житель залишає собі й для продажу на ринку, що вигідніше. У багатьох сільських сім’ях сухий гриб «тримає бюджет». Отже, не слід ображатися, якщо за в’язку боровиків із вас узимку попросять більше, ніж ви очікували: швидше за все — це глава сім’ї, яка всім гуртом збирала ці гриби протягом літа. Тепер сім’я очікує за свою важку працю винагороду у вигляді зошитів, одягу, булочок з родзинками й такої бажаної (на екрані телевізора) кока-коли...
За статистикою, найбільше грибів заготовляють (а отже — збирає населення) у Гомельській області — уже багато років. Після чорнобильської катастрофи «брудна» Гомельщина трохи пригальмувала свій збиральний порив, та все-таки випереджає «чисті» області. Білоруси їдять радіоактивні гриби, хоча фахівці споживкооперації переконували автора цих рядків у тому, що рівень забруднення сировини контролюється. Однак ми знаємо: на кращий випадок — вони контролюють лише 20—25% (див. вище), а решта 75—80? Щось якось перевіряють на ринках, та основну масу населення споживає без контролю. Гриб дуже полюбляє накопичувати радіацію, та білоруси все одно страшенно люблять гриби. Тому ціна на них не падає.
Що ж до ягід, то Білкоопспілка заготовлює чорницю, буяхи, брусницю, журавлину. У післячорнобильські роки найбільше чорниці, цього найактивнішого накопичувача радіації, збирала, здавала, їла «найбрудніша» область — Гомельська. У 1991—1992-му, коли відкрилася правда про Чорнобиль, гомельці стали збирати менше ягід, але відмовитися від них не змогли. Щоправда, офіційна статистика заспокоює: чорниця в основному закуповується у «чистих» зонах. Та, на жаль, у нас статистика завжди «відносна». До того ж, не прийняту з цієї причини заготівельниками чорницю населення попросту з’їло, як з’їло і журавлину.
А оскільки «бацька» незадоволений жахливою убогістю сільських магазинів і погрожує «вжити заходів» до голови Білкоопспілки, то той намагається заповнити полиці цих магазинів хоча б консервованим чорничним соком...
Для чого попу гармонь?
Отож 10% лісових продуктів Білкоопспілка відправляє за кордон — на цьому можна добре заробити. Однак влада зобов’язала кооператорів здавати продукцію на реалізацію лише фірмі «БілЕк» Управління справами президента, хоча інші фірми давали за експортні гриби більше. Держава, не вміючи торгувати виробленим товаром, не маючи валюти, захотіла отримати валюту за товар, який виріс у лісі. Та навіщо ж Європі сумнівні білоруські гриби?
Європа завалена продуктами харчування, до них потрібні екзотичні приправи, соуси, прикраси. Тому білоруські гриби Європа піддає глибокій переробці, отримуючи з них щонайчистіші концентрати та витяжки. Гриб для Європи — не продукт харчування, а гурманський каприз. Як кажуть, «сім років мак не родив, а голоду не було», так і Європа прожила б без гриба, якби його не було. Та сита Європа звернула увагу на гриб завдяки його незвичним запаху і смакові, що збагачують гастрономічний букет, покращують апетит.
Тому, даючи за білоруські гриби добрі гроші, Європа запровадила жорсткіші вимоги щодо радіаційного забруднення. Ось і виходить: варили-варили у Вілейці три тонни лисичок, перевірили, а норми — не європейські. Стали варити ще... Продавали у Францію сморжі та зморшки, раділи валюті, аж ось французи вирішили провести ретельне обстеження і виявили в грибах некорисну кислоту. Тепер сморжі та зморшки жахають їх, а білоруси знай збирають та їдять...
У давнину збирачі були допитливі, енергійні, але обережні. І ще: вони відчували відповідальність перед своїми дітьми, перед усім майбутнім людством. А людство шість-сім тисяч років тому вже створило всі сучасні злаки, овочі, фрукти, яких білоруси й дотепер повністю не освоїли.
Чим нижчий рівень продуктивних сил, тим вища роль збирання, а в Білорусі вона просто колосальна. Тому що, крім грибів та ягід, білорусам ще належить на своїй території зібрати воєдино економіку, культуру, відповідальність. Оскільки народ-збирач поки що не зібрався в націю, виправдовуючись тим, що, не поклонившись, мовляв, землі, і грибка не візьмеш. Невідомо лише — скільки доведеться кланятися!