Напередодні виборів у Сполучених Штатах увагу міжнародної громадськості прикуто в тому числі до економічних аспектів передвиборних програм кандидатів у президенти. Все-таки масштаби ВВП США - найбільші на планеті, від кондицій американського внутрішнього ринку, як і від ключових аспектів зовнішньоекономічної, монетарної, фіскальної та інших політик Вашингтона, найбільшою мірою залежить стан загальносвітової економіки. А долар США вже багато років є головною загальносвітовою як розрахунковою, так і резервною валютою. Однак гігантські масштаби американської емісії, а також проблема величезного бюджетного дефіциту, яка не знаходить поки що вирішення, призводять до швидкого зростання держборгу країни, роблять дедалі актуальнішим завдання пошуку альтернативи долару в обох вищезгаданих його іпостасях. Нинішньої осені Китай і Росія, які не припиняють спроб сформувати альтернативні американському центри впливу, домовилися про виключення долара зі взаємних нафтових розрахунків. До яких наслідків це може привести?
Ще кілька років тому керівництво Бразилії заявило про те, що світ стоїть на порозі валютних війн, а фінансова криза в США породила розмови про можливий крах американського долара як світової резервної валюти. Після того, як у вересні поточного року на саміті АТЕС між Китаєм і Росією було підписано угоду, в якій Росія фактично погодилася продавати Китаю нафту в будь-яких кількостях за юані, ці прогнози стали набувати реальних обрисів.
Рішення Пекіна ламає систему, що встановилася в 1970-х роках, коли Генрі Кіссінджер пролобіював підписання угоди між саудівським королівським домом аль-Сауда та Вашингтоном про продаж аравійської нафти виключно за долари США. З весни 2012 року Китай вдається до спроб переломити ситуацію та створити умови для імпорту нафти за китайську валюту.
Першу спробу було здійснено в травні, коли Іран почав приймати оплату за поставлену в КНР нафту в китайських юанях. Тоді ж посол Ірану в Об’єднаних Арабських Еміратах Мохаммед Реза Фаяз заявив, що Тегеран має намір використовувати юані для оплати імпорту китайських товарів і послуг. Йшлося про щоденні поставки 544 тис. барелей нафти, що становить 16,2% добової потреби країни.
Тепер, коли Російська Федерація перейде на розрахунки з КНР у ренмінбі (від англ. renminbi, буквально - народні гроші), то вже 25,2% необхідних обсягів нафти можуть поставлятися в Китай за його національну валюту. Однак із усіх основних постачальників нафти в Китай перехід на оплату в юанях можуть здійснити ще максимум два експортери: Ангола, де Пекін сьогодні має майже необмежений вплив, і Венесуела, яка прагне максимально диверсифікувати свої економічні контакти. Проте проблеми стабільності режиму королівського дому аль-Сауда, його конфлікти у відносинах з Іраном і Катаром не дозволять Ер-Ріяду зрадити угодам зі США. Аналогічну поведінку демонструватимуть ОАЕ, Ірак, Кувейт, Нігерія та Лівія, де рівень геополітичного впливу Вашингтона поки що не дозволить перейти на оплату в юанях. Таким чином, очікувати переходу всіх країн ОПЕК на оплату нафти в китайському юані в найближчому майбутньому наразі не доводиться.
Проте подібні дії Китаю, за нашими оцінками, безумовно, є переходом в активну фазу підготовки до витиснення американського долара із системи світової торгівлі. Ще 2009 року в КНР було створено урядову комісію під керівництвом віце-прем’єра Держради Ван Цишаня та заступника управляючого Народного банку Ху Сяоляня з розробки концепцій того, в який спосіб ренмінбі може стати валютою для світової торгівлі. Тоді ж Китай прийняв програму лібералізації валютного ринку, дозволивши компаніям використовувати юань для торговельних операцій за межами країни.
Втім, китайський юань дотепер не є вільно конвертованою валютою, що підтримує його низький обмінний курс і створює переваги для місцевих експортерів. Зважаючи на це, процес його перетворення на міжнародну резервну валюту утруднений. Тому Пекін вибудовує стратегію регіонального та вибіркового переходу на експортно-імпортні операції в юані.
Китай розпочав експерименти з використанням юаня як валюти для торговельних операцій у Гонконзі та Макао два роки тому. У 2010 році Гонконг зняв усі обмеження на операції з юанями. У результаті всього за рік обсяг депозитів у юанях у гонконгських банках виріс у шість (!) разів, досягнувши у 2011-му 600 млрд. порівняно з 100 млрд. роком раніше. Представники S&P стверджують, що обсяг офшорних депозитів може найближчим часом збільшитися до 1 трлн. юанів, що відчиняє двері для розвитку ринку облігацій і різних валютних інструментів. Після Гонконгу офшорний ринок юаня в 2011 році перейшов у Сінгапур, а потім і в Лондон.
За нашими оцінками, час для лібералізації юаня було вибрано не випадково. Світова фінансова криза та проблеми в єврозоні активно сприяли тому, що банківська система відреагувала на зростання ліквідності ринку юаня. Так, торгівля юанем у Гонконзі, стартувавши у 2010-му з нуля, за рік вийшла на рівень 3 млрд. дол. на день, зрівнявшись за обсягами з ринком безпоставкових форвардів. Таким чином, проблеми світового ринку запустили ринковий механізм зростання популярності китайської валюти.
На нинішньому етапі офіційний Пекін стимулює використання юаня в операціях із сировинними товарами, що не тільки забезпечує китайським виробникам підтримку продукції з високою доданою вартістю, а й дає можливість зміцнити свій геоекономічний вплив у деяких сировинних зонах.
Згортання світового кредитного ринку (у тому числі через боргові проблеми зони євро) привело до посилення ролі КНР як світового донора. Фінансова допомога та інвестиційні потоки з Піднебесної формують умови для стрімкого зростання геоекономічного та геополітичного впливу цієї країни в перспективі двох-п’яти років, що, у свою чергу, створює базис для активного використання юаня. Подібна тенденція спостерігається в Росії, яка має гостру потребу у фінансових ресурсах для інвестування в далекосхідні регіони та Сибір. Уже сьогодні китайські інвестиції в Примор’я втричі (!) перевищують федеральні інвестиції Москви.
У січні-липні 2012 року зовнішньоторговельний оборот Росії та Китаю становив 49,7 млрд. дол., збільшившись на 10,9% порівняно з аналогічним періодом 2011-го. Цільовий рівень за російсько-китайським торговельним оборотом у 2015 році встановлено на рівні 100 млрд. дол., а до 2020-го - 200 млрд. Можна прогнозувати, що через три роки не менш як 60% цих розрахунків здійснюватиметься в юанях. Цьому сприятиме та обставина, що для російських сировинних компаній китайський ринок - це своєчасна та перспективна альтернатива європейському та американському ринкам (з високим потенціалом зростання), які «просіли». Однак, оскільки сальдо російсько-китайської зовнішньої торгівлі має від’ємне значення не на користь Росії, перехід на оплату в юанях створить умови для втягування її в зону юаня і зниження перспектив рубля як регіональної валюти.
Аналогічну політику китайської влади, до речі, можна спостерігати і стосовно України. Нарощування інвестицій і кредитування з КНР незабаром втягне фінансовий сектор України в зовнішньоторговельні операції з Китаєм у юанях. Однак, як і у випадку Росії, від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі з цією країною втягуватиме Київ у залежність від ренмінбі.
Паралельно з лобіюванням двосторонніх угод про перехід на використання китайської валюти Пекін намагається включити юань в операції окремих секторів світової економіки. Так, до подібних спроб використовувати юань при розрахунках вдаються на ринку металів, де на частку Китаю припадає близько 40% світового попиту на цей товар. Наприклад, Лондонська біржа металів (LME) уже розглядала питання про надання трейдерам права укладати індикативні контракти в юанях. Така тенденція характерна для більшості товарних ринків.
Згідно з опитуванням одного з найбільших у світі банків HSBC у 2011 році, близько 45% китайських клієнтів банку планували використовувати юань для зовнішньоторговельних розрахунків у 2012 році, а 33% відповіли, що збираються розглянути запропоновані варіанти.
Збільшення кількості представників середнього класу та рівня доходів населення в Китаї веде до зростання купівельного попиту та, відповідно, імпорту цією країною, що дає надію європейським виробникам і зумовлює їхню готовність використовувати юань у розрахунках.
За інформацією від європейських контрагентів китайських експортерів, перехід на валюту КНР дозволяє знизити вартість товарів, у які закладаються витрати на наступну конвертацію валют. Таким чином, країни ЄС поступово збільшуватимуть оборот торгівлі в юанях і євро. Однак тут спостерігатиметься тенденція одночасного використання двох валют - євро та юаня.
Високий світовий попит на операції в юанях зумовлений переважно тим, що за умов боргової кризи в Європі активи в юанях відносно безпечні. Рівень відсоткових ставок юаня вищий за інші основні валюти, а його курс відносно головних візаві продовжує зростати, у зв’язку із чим юань має великий потенціал для інвестицій.
На сьогодні підписані угоди з операцій своп із різними центральними банками (включаючи НБУ) на загальну суму 1,6 трлн. юанів. Це розширює сферу операційної діяльності, дає змогу знизити собівартість торговельних операцій, а також збитки від ризику зміни валютного курсу, збільшує кошти в юанях комерційних банків, підвищує конкурентоспроможність китайських фінустанов.
У міру розширення використання юаня в міжнародній торгівлі та у міжнародних інвестиціях дедалі більше проявлятиметься й резервна функція юаня - збільшення використання ренмінбі в золотовалютних резервах. Фактично можна стверджувати, що юань уже розпочав своє становлення як резервна валюта. Про це може свідчити укладання угоди з Японією про купівлю держоблігацій КНР на суму 65 млрд.
юанів (10,3 млрд. дол. США), що становить 0,77% від загального обсягу валютних запасів Японії, а також із центральними банками Республіки Корея, Бразилії, України та Нігерії. У листопаді 2011 року Народний банк Китаю та Резервний банк Австралії уклали угоду про інвестиції австралійського банку на міжбанківській біржі цінних паперів КНР.
Теорія каже, що при кожному підвищенні частки країни у світовому ВВП на 1% питома вага валюти цієї країни в золотовалютних резервах інших країн збільшується на 0,1% у короткостроковій перспективі. А в довгостроковій може зрости до 2,2%. Тож нинішнє сходження юаня як потенційної нової резервної валюти відображає роль економіки КНР у світі (у 2010 році частка Китаю у світовому ВВП становила 9%, а, за прогнозами, до 2020 року цей показник перевищить 15%). Це означає, що потенціал частки юаня у світових резервах може становити близько 13% до 2030 року.
Проте чи зможе юань сьогодні стати заміною долару США? По-перше, для досягнення цієї мети Пекіну необхідно відмовитися від жорсткого контролю над своїми грошовими знаками. Це, ймовірно, призведе до посилення курсу юаня, що матиме негативний ефект для китайського експорту та нівелюватиме всі переваги переходу на юань у зовнішньоторговельних операціях. Крім того, це зруйнує монополію китайського центробанку, який сьогодні має можливість у ручному режимі оперативно реагувати на макроекономічні виклики.
По-друге, форсована заміна долара шляхом, наприклад, продажу частини власних золотовалютних резервів, номінованих у цінних паперах США, призведе до істотного зниження й самих китайських резервів. Саме тому центробанк Китаю останні кілька років інтенсивно нарощує частку ЗВР у золоті, імпортувавши тільки в 2012 році обсяги, порівнянні із закупівлями Європейського центрального банку. Паралельно здійснюється придбання активів у сфері видобутку золота. Таким чином, поки КНР плавно не знизить частку американських цінних паперів у своїх резервах, долар зберігатиме свої позиції.
По-третє, обсяги готівкового юаня не можуть задовольнити світовий попит. Якщо валюта КНР стане вільно конвертованою, це ще більше підвищить попит на неї, отже, зробить юань дорожчим, волатильнішим та вразливішим від зовнішніх чинників.
Попри те, що офіційний Пекін хотів би бачити юань резервною валютою, альтернативною долару, супутні ризики утримують Китай від активніших дій. У результаті Пекін дотримується ринкової кон’юнктури, яка сама виносить його на позиції другої провідної валюти світу. Однак долар США продовжить зберігати свої лідируючі позиції мінімум у найближчі 10-15 років.