Крах фондового ринку, ослаблення американського долара, знецінення нерухомості... Капітали, нажиті довгими роками затятої праці чи ж одним-єдиним удалим натисканням комп’ютерною мишкою, на очах перетворюються на ніщо. Старі рецепти акул капіталізму — вкладати гроші в коштовності, нерухомість, предмети мистецтва, або ж наших бабусь — у сірники, сіль і мило — уже не спрацьовують. Перші не гарантують безбідної старості і вищої освіти для своїх дітей, онуків та правнуків, а другі — не є засобом виживання. Та все ж повністю відмахуватися ні від фінансових радників, ні від пострадянських бабусь не варто. Тим більше, що й ті, й інші з найбільшим пієтетом ставляться до найнадійнішої запоруки благополучного майбутнього — до антикваріату.
Рональд Фаллун, хазяїн відомого лондонського салону антикваріату, каже, що за останні кілька місяців його клієнтура змінилася кардинальним чином. Буквально щойно він продав дві срібні вази минулого — а саме ХХ (!) — століття літній подружній парі, котра виклала за цю покупку 500 фунтів стерлінгів. Ці гроші не просто не були зайвими в їхньому сімейному бюджеті, а були жалюгідними залишками від виплат за страховим полісом, який за минулий рік знецінився на третину. Злякавшись, що до кінця свого життя залишаться взагалі ні з чим, подружжя за порадою свого фінансового консультанта вклало частину відкладеного на «чорний» день в антикваріат.
За оцінками фахівців, удале вкладення в антикварні предмети подвоює свою цінність протягом п’яти років. Щоправда, для цього потрібне або везіння, або гарне знання предмета. Закордонна преса буквально рясніє повідомленнями про домогосподарок, які купили на гаражних розпродажах за 5 дол. почорніле дзеркало в стародавній рамі, і знайшли під ним стародавні акварелі або гравюри, вартістю в кілька тисяч (або навіть десятків тисяч) доларів. Цій животрепетній темі навіть присвячено телешоу, що збирає величезні аудиторії по обидва боки Атлантики. Трохи менш популярними є розповіді про те, як істинні поціновувачі старовини купують за безцінь в антикварних лавках побитті міллю килимки, вкладають у їхню реставрацію набагато значніші суми, а потім з аукціону продають їх за сотні тисяч доларів. Втім, такий дисбаланс пояснюється досить легко: адже сподіватися на везіння може кожен, а от достатні знання має лише дуже обмежене коло людей.
Та все ж, якщо не сподіватися ні на везіння, ні на спеціальні пізнання, можна всерйоз розраховувати на те, що вартість середньостатистичної антикварної речі подвоїться в найближчі 10 років. І людей, які сподіваються на це, із кожним роком стає дедалі більше. Хоча в Америці чимало антикваріату місцевого виробництва, проте дедалі більшого розмаху набувають оптові закупівлі в Старому Світі. Торік лише з Франції було вивезено тисячу контейнерів (кожен обсягом у 38 кубічних метрів) всілякого антикваріату, починаючи від медалей і порцелянових слоників, і закінчуючи бронзовими статуями історичних особистостей. А 400 членів британської Асоціації торговців антикваріатом за той же період відзвітували за отриманий прибуток у розмірі 782 млн. фунтів стерлінгів (1,22 млрд. дол.), що на 50 млн. фунтів перевищує показники позаминулого року.
За твердженням спеціалістів, починати колекціонувати антикварні речі може кожен, із будь-яким запасом знань і з будь-якою стартовою сумою. Для початку варто найретельнішим чином вивчити свій власний непотріб, особливо той, що звалений купою на горищі, у гаражі, коморі чи на антресолі. Навіть якщо вам так легко не вдасться прилаштувати у жоден із салонів бабусину швейну машинку чи чавунного коня, не занепадайте духом. Через кілька років ви зможете відновити свої спроби, претендуючи вже на трохи більшу суму.
Наступним кроком, на думку консультантів International Herald Tribune, має стати похід на «блошиний ринок». Якщо ви не є магістром в галузі історії мистецтв, краще починати з придбання найдешевших речей, які здаватимуться привабливими вам самим. Тоді навіть у тому разі, якщо куплений за кілька гривень вкритий пилом (як вам здавалося, століть, а насправді з проведених поблизу земляних робіт) свічник і не стане найвдалішим вкладенням вашого капіталу, то ви хоча б зможете отримати задоволення від користування ним. Буквально за кілька таких походів ви й самі не помітите, як ваше око цілком автономно почне вирізняти предмети, що заслуговують на справжню увагу.
Та все ж при здійсненні досить великих покупок експерти рекомендують звертатися по допомогу до спеціалістів. У Парижі, наприклад, один день роботи такого консультанта обійдеться в 300—500 євро, однак саме він зможе уберегти потенційного покупця від викидання грошей на вітер. Два однакові на вигляд стільці однієї й тієї ж епохи, більше того, із одного й того ж гарнітура, можуть заслужити в нього зовсім різних оцінок. Адже один із них переніс усього лише косметичну операцію (покриття лаком, віртуозну реставрацію оригінальної обшивки) і тому дійсно коштує 3500 євро, а інший, у якого щойно замінили ніжку і не реставрували, а лише старанно зімітували обшивку, коштує менше, аніж послуги консультанта.
Втім, індивідуальне обслуговування завжди дорожче. Тому непрофесіонали спокушаються рекомендаціями, які видаються масовим накладом спеціальними агентствами. Поза всяким сумнівом, їхніх рекомендацій дослухатися варто. Ось тільки виконувати їх слід з точністю до навпаки. Так, наприклад, зараз у деяких спеціалізованих журналах для колекціонерів мусуються чутки про надзвичайну популярність чеського кришталю. Для недосвідчених колекціонерів це рівноцінне команді: «Купувати!». І лише знавці розуміють, що настав час його продавати. Однак у цьому і полягає весь парадокс: для інвестора процес продажу акцій, який обіцяє непоганий бариш, є найвищою насолодою. А от обміняти на купу грошових знаків непоказну вазочку, до якої вже встиг прикипіти душею, під силу не кожному. Тож дилему «мати чи не мати» ще ніхто не скасовував.