У 2003 році аналітики інвестиційного банку Goldman Sachs проаналізували, що Бразилія разом із Росією, Індією та Китаєм розвиватимуться такими стрімкими темпами, що вже 2050-го забезпечать собі цілковите домінування у світовій економіці, виробляючи більш як половину світового ВВП. Навіть без урахування Китаю, який набрав космічної швидкості з його двозначними показниками приросту ВВП, середні темпи зростання інших країн, що розвиваються, за минулі чотири роки становили неслабкі 7,3%. Бразилія ж продемонструвала лише 3,3%. Однак навесні цього року експерти знову підтвердили «домінантний» статус Бразилії. Більше того, позиціонували її як найбільш стабільний і передбачуваний елемент структури віртуального конгломерату, котрий став відомим під абревіатурою БРІК (за першими літерами назв країн, які відзначилися).
Стверджувати, що Брук Анже, шеф-редактор бразильського бюро журналу The Economist, оспорює «домінантний» статус своєї країни, досить складно. Однак пошук відповідей на запитання, порушені автором обгрунтованого огляду в британському тижневику, легким аж ніяк не назвеш.
Нова мітла по-розумному
Ігнорувати очевидні економічні успіхи Бразилії було б легковажно. Це не тільки найбільша та найбагатша в Латинській Америці (і п’ята за розміром у світі) країна, але ще й держава, котра продемонструвала за останні роки феноменальні успіхи в боротьбі з інфляцією та злиднями.
1994 року, на момент реінкарнації бразильського реала (який був офіційною бразильською валютою з 1690-го по 1942 рік), темпи інфляції сягали 2000% на рік. Тодішній міністр фінансів (а згодом президент) Фернандо Енріке Кардозо жорстко прив’язав нову-стару валюту до американського долара, за рахунок чого вдалося домогтися її відносної стабілізації. Проте азіатська і російська валютні кризи зробили свою чорну справу. І бразильському уряду, котрий намагався опиратися неминучому із допомогою астрономічно завищених відсоткових ставок (до 50% річних), знову довелося йти на девальвацію. Востаннє — 2002 року, саме напередодні обрання нинішнього президента Бразилії Лула да Сілва.
Паралельно з цим попередній уряд проводив масову приватизацію і лібералізацію бразильської економіки, і побоювання, що засновник лівої Партії трудящих (який у ході перших своїх виборчих кампаній закликав відмовитися від виплати величезного зовнішнього боргу і силою забрати землі у поміщиків) поверне все назад, були надзвичайно сильні. Однак ще сильнішою виявилася віра в обіцянки Лули подолати корупцію — ще один страшний бич національної економіки. Втім, ні побоюванням, ні обіцянкам так і не судилося збутися.
Жорстка фіскальна політика, що її здійснював новий президент у його перший строк правління, сприяла зниженню інфляції до 3% (при тому, що навіть бразильський центробанк ставив перед собою завдання-максимум «опустити» її до 4,5%). Валютні резерви країни оцінюють у 100 млрд. дол., істотно знижено відсоткові ставки, а обмінний (плаваючий!) курс реала опустився до найнижчого з 2001 року рівня.
Зате ні з корупцією, ні з кумівством уряду впоратися не вдалося. Хоча Лулу знову було обрано на другий термін переконливою більшістю голосів, у тому числі й у найменш «дружніх» до нього регіонах. Цього разу причиною успіху на виборах стало скорочення частки населення, котре живе за межею бідності, із 35% 1992 року до 23 — 2005-го (на початок першого строку Лули ця частка становила 28%).
І знову честь винаходу бразильського «велосипеда» належить не нинішньому уряду. Програма Bolsa Familia (чи, принаймні, одна з її версій) існувала ще до 2003 року. У перекладі це звучить приблизно як «сімейний гаманець», а головна особливість програми полягає в тому, що бідні родини можуть претендувати на щомісячну допомогу в 95 реалів (за офіційної межі бідності в 120 реалів) у тому разі, якщо забезпечують відвідування своїми дітьми школи і регулярні огляди у дільничного лікаря.
Зараз цією програмою охоплено 46 млн. чоловік, або чверть усього населення країни. І, за оцінками міжнародних експертів, її реалізація забезпечила як мінімум 30% від загального рівня скорочення бідності. Не в останню чергу і за рахунок того, що батьки, знаючи, що їхні діти перебувають під наглядом шкільних учителів, мають більше можливостей для пошуку гарної роботи.
Навчи вчителя, щоб було у кого вчитися
Однак найголовніший результат можна побачити завдяки таким цифрам: якщо десять років тому 17% дітей віком від 7 до 14 років взагалі не ходили до школи, то зараз таких залишилося одиниці.
Щоправда, на здобуття якісної освіти в середній бразильській школі годі й розраховувати. Зарплата шкільного вчителя-початківця дуже мала, зате далі вона починає зростати випереджаючими темпами, та й можливість вийти на пенсію на п’ять років раніше від звичайного є досить важливим стимулом. У результаті здібні, талановиті випускники коледжів у школу йти не хочуть (тільки кожен п’ятий шкільний вчитель у Бразилії може похвалитися дипломом бакалавра). Зате тих, хто туди влаштувався працювати, звільнити вже практично неможливо.
За деякими оцінками, 40% учителів відсутні на своєму робочому місці хоча б раз на тиждень. І все завдяки тому, що, відповідно до бразильського законодавства, можна пропускати до 15 днів «через хворобу», але без будь-якої медичної документації. У результаті вчителі одержують зарплату відразу в двох, а то й у трьох школах, але при цьому мало чого можуть навчити дітей. За статистикою, половина десятирічних бразильців так і не навчилися читати. За математичними навичками бразильські школярі далеко відстають від найнижчого показника країн–членів ОЕСР, за читанням — ледве пасуть задніх.
Бразильці працездатного віку мають у середньому 4,1 класу шкільної освіти (у Китаї, наприклад, шість). Примітно, що до 1985 року неписьменні бразильці взагалі були позбавлені права голосу, а загальну початкову освіту запровадили тільки 1990-го. А от якби рівень бразильської освіти вдалося підтягти до американських показників, то розрив у рівні доходів скоротився б на 30—40%.
З одного боку, уряд не шкодує сил для розв’язання цієї проблеми. 4,3% ВВП, які виділяють на освіту, — показник не найменший. Щоправда, ці кошти витрачають украй нераціонально. Бразильці віддають перевагу репетиторству, а не підвищенню рівня освіти в класах, що обходиться національній економіці в 13 млрд. реалів на рік. Однак досвід залучення приватних фірм до шкільного менеджменту дає змогу різко підвищити показники успішності без будь-якого підвищення витрат. У таких школах частка вчителів, які закінчили коледж, сягає 90%.
Країна, де було багато диких... лісів
Проблема підвищення якості освіти характерна для більшості сучасних економік. Але в Бразилії є й цілком специфічні складності. І до них, хоч як дивно, належить біоетанолова енергетика.
Отямившись від нафтового шоку 1970-х, бразильський уряд зробив ставку на біоетанол, одержуваний із цукрової тростини. Це біопаливо не тільки обходиться вчетверо дешевше, аніж аналогічні види біоетанолу, а й потребує всемеро меншої витрати енергоносіїв у процесі отримання.
Грамотно організувавши надання адресних субсидій, бразильська держава практично позбулася нафтозалежності до 1990-х років (тим більше, що країна має і власні запаси «чорного» та «блакитного золота»). Ось тільки на цей час, через рекордне падіння ціни на нафту, бразильський уряд вирішив згорнути свої етанолові програми і стимулювати перехід фермерів назад на вирощування кукурудзи й інших культур. Але... наразився на протести з боку автомобілістів, які «купилися» на щедрі обіцянки і перейшли на етанолові двигуни.
У результаті 40% усіх бразильських автомобілів зараз працюють на етанолі, а 83% нових автомобілів, куплених у країні 2003 року, використовують так звані гнучкі паливні технології, що дають можливість працювати як на етанолі, так і на бензині і навіть на їхній суміші в будь-яких пропорціях. При цьому Бразилія виробляє 18 млрд. літрів біоетанолу, 4 млрд. із яких експортує (що становить половину всього світового експорту).
Враховуючи, що до 2013 року споживання етанолу в самій Бразилії має подвоїтися, а світовий попит на нього до 2020-го зросте в 25 разів, країна мусить всіляко розвивати і заохочувати цю галузь промисловості. А для цього, як порахували фахівці, потрібно інвестувати 90 млрд. дол. у виробництво, ще 2 млрд. — у трубопроводи. Але ні на урядовому, ні на побутовому рівні ці грандіозні плани особливого ентузіазму не викликають.
Бразилія дуже боїться перетворитися на сировинний придаток розвинених країн, та ще й із симптомами відомої голландської хвороби. От якби методами генної інженерії домогтися переробки на етанол і тих двох третин цукрової тростини, котрі зараз йдуть у відходи, — тоді інша річ. Але для вирішення цієї проблеми того 1% ВВП, що виділяють на наукові дослідження і впровадження, явно недостатньо.
Ще одне потенційне джерело національного доходу теж безпосередньо пов’язане з біоетанолом. За рахунок його використання в автомобільних двигунах Бразилія могла б стати країною, котра найменше забруднює атмосферу. А опинилася... в десятці найбільш злісних забруднювачів. І все через вирубування своїх знаменитих лісів у басейні Амазонки. З 1960 року їхня площа скоротилася на 18%. А це не лише конвеєри з переробки основного парникового газу, а й «фабрики дощу».
Примітно, що національний уряд, котрий завжди категорично опирався будь-яким спробам міжнародної громадськості вплинути на будь-які питання, що стосуються цих лісів, в останні роки змінив тактику. Більш як 1,6 млн. га лісів відвів під заповідники, заборонив їхню приватизацію, запровадив кримінальну відповідальність за видачу фальшивих ліцензій на вирубування. І навіть погодився переглянути сільськогосподарську політику.
Зараз більшу частину сільськогосподарських угідь відведено під пасовища, причому на гектар припадає... по півкорови. При цьому бразильські фермери одержують одні з найщедріших дотацій у світі. І гроші, що їх готовий виділити Бразилії Світовий компенсаційний фонд за скорочення масштабів вирубування лісу, як раз і можуть піти на «переформатування» сільського господарства, розвиток інфраструктури та інші принципові проекти.
Основне питання бразильської економіки
Та все ж найголовнішою проблемою Бразилії Брук Анже вважає невизначеність моделі економічного розвитку. Претендуючи на роль однієї з найдинамічніших у світі, країна намагається жити за канонами розвинених економік.
У той час як «колеги» по БРІКу скорочують податковий тягар, Бразилія його нарощує, причому рекордними темпами, довівши його вже до 35% ВВП. У результаті частка «сірого» ринку значно перевершує аналогічні показники Мексики, Індії та Китаю. А обсяги інвестицій у розвиток (особливо інфраструктури, на які припадає 2% ВВП замість мінімально необхідних трьох і бажаних шести) істотно занижені. Загальний рівень «недоінвестування» оцінюють у 16,7% ВВП.
Ще одна «чорна діра» бразильської економіки — пенсійна. Хоча населення Бразилії вважається одним із наймолодших у світі: частка осіб старше від 65 років становить тут незначні 6%. Але на виплату пенсій йдуть 11% державного бюджету. При цьому кількість пенсіонерів, які заробили пенсію в держсекторі, увосьмеро менша, аніж у приватному, але кошти, що йдуть на виплату їм пенсії, тільки вдвічі нижчі за відповідний показник «приватників».
Як стверджує Фабіо Джамбіаджі, аналітик проурядового центру IPEA, такий спосіб економічного життя можуть дозволити собі тільки країни — експортери нафти.
Поки Бразилії вдається всидіти в шпагаті на хитких стільцях прогресу та інерції, замінюючи радикальні реформи дрібними і частими косметичними ремонтами. Більше того, вистражданий економічний добробут зовсім не спонукає до різких тілорухів ні верхи, ні низи. Хоча саме цей період і є найоптимальнішим для виходу бразильського метелика із зашкарублого кокона архаїчної економічної системи.