«Американські гірки»
глобальної економіки
Економічна циклічність, яку два року тому оптимісти від економіки вже встигли поховати, торік узяла переконливий реванш. Мають рацію скептики, стверджуючи, що навіть після тривалого процвітання неодмінно настає рецесія. Проте нинішнього року та ж таки циклічність служить основним джерелом і складовою частиною економічного оптимізму. Адже якщо вона жива, то це означає, що нам треба готуватися до нового злету, і навіть найстрашніші теракти, лопання фондових «мильних бульок» та інші рукотворні катаклізми не зможуть цьому зашкодити.
Щоправда, злет може відбутися в досить віддаленому майбутньому. Аналітики мають достатньо вагомих доказів, які дозволяють їм обгрунтувати високу можливість того, що піднесення світової економіки розпочнеться вже нинішнього, 2002 року.
Насамперед, американські фінансисти, мабуть, повністю засвоїли віртуозну техніку гри на шкалі відсоткових ставок. І їх зниження, що відбувалося торік одинадцять разів, схоже, вже почало діяти. Європейський центробанк, первісно володіючи набагато меншою свободою маневру, наслідував приклад своїх американських колег із трохи меншим успіхом. Важливу роль покликаний зіграти й державний пакет стимулювання американської економіки, деталі якого все ще обговорюють у Вашингтоні. І знову Західна Європа демонструє очевидне бажання простувати тим самим курсом, але з набагато меншим розмахом. Втім, наближення виборів у Франції й Німеччині може сильно вплинути на цю ситуацію.
Дуже сприятливий чинник для якнайшвидшого оздоровлення і ціна на нафту, яка змогла не лише не шугнути в надхмар’я, а й наблизитися до нижньої межі коридору, встановленого країнами-членами ОПЕК. Додає оптимізму і швидкість, з якою світові фінансові ринки оговталися від шоку, викликаного вересневими терактами, а також реакція бізнесменів і споживачів на стрімкість розгрому афганських талібів. Усе свідчить про зростання ділової та споживчої впевненості як в Америці, так і в усьому світі. «Урок, який ми засвоїли, — ділиться своїми міркуваннями лондонський економіст Холгер Шмідінг, — полягає в тому, що 11 вересня— жахлива людська катастрофа — все-таки не змогло надовго розладнати економіку».
Однак не можна ігнорувати певних симптомів того, що оздоровлення світової економіки може виявитися тяжчим і повільнішим, ніж хотілося б. Основне джерело такого песимізму — боргова яма, в якій опинилися технологічні, й особливо телекомунікаційні компанії. Саме там здебільшого перебувають і пересічні американські споживачі, які звикли за роки процвітання витрачати більше, ніж отримувати. Тим паче що нині їх закликають у жодному разі не відмовлятися від цієї звички, стимулюючи в такий спосіб розвиток національної економіки.
Правда, попри всі заклики виявити «споживчий патріотизм», купівельна активність, нарівні з обсягами інвестицій, знижується як в Америці, так і в Західній Європі та Японії, відповідаючи темпам зростання безробіття. Фахівці вже говорять не просто про надлишок робочої сили, а про надлишок потужностей, зокрема заводів з виробництва електроніки в Південній Кореї та автомобільних виробництв в Америці. «У нас вийшла справжня інвестиційна «мильна булька», — каже Вільям Ставропулос, голова Dow Chemical Co. — Її розміри навіть важко собі уявити».
А це означає, що надії на швидке зростання попиту, який звичайно знаменує собою початок виходу економіки зі стану рецесії, найближчим часом не передбачається. У розвинених країнах, і особливо в Америці, не так багато компаній, обмежених у коштах, але їм терміново потрібне нове обладнання. Як і домогосподарок, котрі мають серйозні причини поміняти свою стару, та ще функціональну посудомийну машину на нову... переважує доцільність користуватися ще зовсім придатною.
Втім, якщо порівнювати нинішню американську рецесію з попередньою, що тривала з липня 1990 року по лютий 1991, і особливо з найдовшою 16-місячною 1973—1975 років, то можна знайти й досить обнадійливу різницю між ними. Пересічні американці хоч і відчувають наслідки психологічного шоку, пережитого ними 11 вересня минулого року, однак набагато оптимістичніші щодо майбутнього своєї країни, ніж у 1970-х і 1980-х. Більшість їх не сумнівається в перевагах американської економічної системи і не заздрить японцям чи європейцям, як це бувало в попередні періоди рецесії. І це свідчить про готовність перетерпіти тимчасові труднощі, хоча чимало громадян США давно забули або й зовсім не знають, як це робиться.
Японський сад економічних каменів
Невтішна доля другої за величиною економіки світу зовсім не стала сенсацією останніх днів, хоча ще років десять тому ті ж таки американці як одне зі своїх найгірших побоювань називали ймовірність того, що високотехнологічна Японія, яка надто бурхливо розвивається, залишить їх усіх без роботи. Нині в американській пресі Японію дедалі частіше називають «азіатською Італією», підкреслюючи слабкість її політичного керівництва, ефемерність контролю над державними коштами і непролазною драговиною корпоративних боргів. Сподівань, що японська економіка, оговтавшись, зможе витягти з затяжної рецесії і себе саму, і своїх азіатських товаришок, немає ні в кого. Є тільки офіційні прогнози МВФ та японського уряду, які обіцяють на цей рік зниження японського ВВП на 1,3 відсотка, внаслідок чого приріст світового ВВП не перевищать 2,4 відсотка.
Податкові надходження в Японії нинішнього року очікуються як мінімум на 16 відсотків нижчі рівня 1990 року, а державні витрати — на 29 відсотків вищі. Внутрішній борг, який досягає 130 відсотків обсягу японського ВВП, — найвищий серед розвинених країн. Втім, буде ще й не таке. Міжнародне рейтингове агентство Fitch IBCA передбачило, що до кінця нинішнього року обсяг боргу сягне 150 відсотків ВВП, а до 2007-го — і всіх 200. Реформаторські потуги нинішнього прем’єр-міністра поки що не дали жодного конкретного результату, але викликали відчуття глибокого морального задоволення у 80 відсотків японських виборців. До числа задоволених, очевидно, все-таки не ввійшли 5,4 відсотка безробітних — найвищий показник у Японії з часів Другої світової війни.
З погляду сторонніх спостерігачів, у ролі яких укотре виступили аналітики агентства Goldman Sachs, а саме — головний стратег Джим О’Ніл, японська економіка — дуже тяжкий випадок. Безнадійні корпоративні борги на суму 2 трильйони американських доларів дуже хитромудро курсують прихованими завулками таємничої системи, яку в Японії чомусь називають банківською, від одного конгломерату до іншого, пов’язаного з першим як родинними, так і діловими узами. При цьому жоден банкір від часів скандального 1997 року за такі махінації перед судом не стояв. А якщо хтось із них і втратив роботу, то, вочевидь, лише через нерозторопність. Отож, деякі консалтингові фірми охочіше прислухаються не до прогнозів японського уряду та МВФ, а до пророцтва Юкіо Хатоями, лідера японської опозиції, який віщує до березня нинішнього року повний колапс японської економіки.
за матеріалами International Herald Tribune