UA / RU
Підтримати ZN.ua

БІЛОРУСЬ: «НАХІМІЧИТИ» НЕ ВДАЛОСЯ

Заплановані на 4 і 5 червня відкриті конкурси з продажу інвесторам пакетів акцій чотирьох білоруських ВАТ — «Нафтан» і «Полімір», «Гродн Азот» і «Гродн Хімволокно» — не відбулися...

Автор: Юрій Волошин

Заплановані на 4 і 5 червня відкриті конкурси з продажу інвесторам пакетів акцій чотирьох білоруських ВАТ — «Нафтан» і «Полімір», «Гродн Азот» і «Гродн Хімволокно» — не відбулися. Причина: від покупців не надійшло жодної пропозиції до 21 травня — терміну закінчення подачі заявок. А це ж найбільші з-поміж 80 підприємств білоруської нафтохімії. НПЗ «Нафтан» — статутний капітал 393 млрд. рублів ($ 1=2025 білоруських рублів); «Білшина» — 272 млрд.; «Гродн Азот» — 211 млрд; «Полімір» — 212 млрд. Частка нафтохімічної продукції становить 15% в обсязі виробництва Білорусі й понад 25% в обсязі експорту. І влада Білорусі розраховувала одержати за пакети акцій не менш як 1,15 млрд. дол., але...

Умови конкурсу були такі: стартову ціну виставленого на продаж пакета акцій «Нафтану» (потужність НПЗ — 12 млн. тонн нафти на рік) визначили в розмірі 476 млн. дол., «Поліміру» — 311 млн., «Азоту» — 293 млн., «Хімволокна» — 71 млн. дол. Крім того, білоруський уряд зажадав від іноземних інвесторів зберегти соціальну інфраструктуру й інвестувати в розвиток «Нафтану» 346 млн. дол., «Поліміру» — 311 млн., «Азоту» — 79 млн., «Хімволокна» — 42,5 млн. дол.

До останнього моменту у Фонді держмайна чекали, що станеться диво й інвестори оформлять свої обіцянки в письмовому вигляді. Тим більше що не з’явився ні «Сургутнафтогаз», який вивчив усе фінансове підгрунтя «Нафтану», ні «Лукойл», що постійно дихав у потилицю своєму конкурентові, ні «Газпром», який активно цікавився «Азотом». У чому ж причина? Гадаю, їх кілька. Перша, хоч як це дивно, політична. Після того, як у посланні президента Путіна до Федеральних зборів не було сказано і слова про Білорусь, багато хто зрозумів це як сигнал до нового загострення відносин між двома президентами, і олігархи вирішили перечекати. Друга — суто економічна. Навмисне чи з дурості, але ціна, яку сподівалися отримати за 43-відсоткові пакети акцій названих підприємств, нікого з претендентів не влаштовувала з тієї простої причини, що ці пакети не були контрольними. І, як висловився один із керівників компанії «Сибур», найпотужнішого інвестора: «Це означає, що ми вкладемо свої гроші й не управлятимемо ні товарними, ні грошовими потоками».

А за словами гендиректора «Сургутнафтогазу» Володимира Богданова, «за ціну, встановлену владою сусідньої республіки, можна спорудити новий завод». До того ж у «Сургутнафтогазу» є плани з розширення вже наявних потужностей Кирішського НПЗ у півтора разу, а також із будівництва нового заводу в Приморську (Ленінградська область). Нарешті, «Сургутнафтогаз» вів переговори з «Сибнафтою» про придбання «Ярославнафтооргсинтезу» — нафтопереробного заводу, що входить до складу «Славнафти» й за потужністю перевищує «Нафтан». Інтерес до білоруських підприємств до останнього дня зберігало лише дочірнє підприємство «Лукойлу» — «Лукойлнафтохім». За словами представника цієї компанії, найближчим часом її керівництво планує зустрітися з представниками держконцерну «Білнафтохім» (до його складу входять приватизовані підприємства). Йтиметься «про можливість і форми участі» російської компанії у приватизації «Поліміру».

Третя причина — нікому з російських нафтовиків не потрібна білоруська «соціалка»: дитячі сади, пансіонати тощо. До того ж у інвесторів виникло законне запитання: чому я маю купувати «Хімволокно», якщо мені потрібен не корд, а азотні добрива? І четверта — власних коштів немає ні в «Лукойлу» з «Сибнафтою», ні в «Ітери» з «Сибуром». Вільні гроші є в «Сургутнафтогазу» й ЮКОСу, але цим компаніям нецікаві білоруські ігри в приватизацію.

Ось тут і «заритий собака». Саме умови, висунуті президентом Лукашенком, що, швидше, скидаються на знущання над здоровим глуздом і виклик російській стороні, стали головною причиною відмови всіх інвесторів. Зроблено це було не випадково, а з метою спровокувати росіян на відмову від конкурсу. Адже нині Лукашенко «залишився при своїх», а винні, звісно ж, російські компанії, які не захотіли вкладати гроші в абсолютно пропащу справу. Особливо після випадку з пивоварною компанією «Балтика», яка досі не може (хоча й виграла судовий позов) одержати назад ані свої мільйони доларів, ані устаткування, що порошиться у дворі мінської «Криниці». Передусім це свідчить про те, що мислить пан Лукашенко правильно: «Якщо вони володітимуть контрольними пакетами, то що мені залишиться»?

Конкурс, який не відбувся, продемонстрував головне: оцінка привабливості білоруського ринку акцій навіть для російських інвесторів у його сьогоднішньому стані дорівнює нулю. І це вже не тема для дискусії, а арифметичний результат. Хоча наслідки такої політики будуть глибокі й різноманітні. І хоч би як надимав щоки віце-прем’єр Андрій Кобяков, намагаючись переконати громадськість, що «це не трагедія», як міністр економіки він не може не розуміти: із росіянами доведеться домовлятися, причому на їхніх умовах. Урядові потрібне джерело фінансування «білоруської моделі економічного розвитку» — єдиної альтернативи відстрочки структурних реформ. Він заліз у надзвичайно великі внутрішні борги (близько 170 млн. дол.), і зрив усієї інвестиційної програми 2003-го створює надто серйозну загрозу курсові на зміцнення національної валюти та збереження соціальної стабільності в Білорусі.